31 серп. 2014 р.

Знову в строю!

Роб Гонсалвес
Канікули майже підійшли до свого фіналу, а з ними і вся розслабленість та літня свобода. Нам буває дуже складно адаптуватися до навчального режиму, знаходити час для себе та гарний настрій для всіх справ. Як же полегшити собі пристосування до нового графіку? Я перевірила ці шість нехитрих методів і з легкістю скажу, що вони працюють чудово:


  • Лягати спати раніше. Неймовірно складно, так? :) Влітку, звісно, можна собі дозволити ненормований день. Проте не під час навчального року, коли нам потрібно багато енергії для розумової діяльності. Якщо кожного дня лягати на 15-20 хвилин раніше, вставати о шостій ранку буде не так складно. Організм ліпше сприймає поступові нововведення, за які подякує вам хорошим самопочуттям!

  • Повернутися до звичного харчового раціону. У відпустці ми зажди дозволяємо собі щось таке, від чого зазвичай утримуємося у буденному житті. Наш організм звикає до їжі дуже швидко та починає асоціювати її з якимись моментами нашого життя. Відкладіть святкові рецепти до наступних канікул, а натомість поверніть прості та буденні страви. Наприклад, ранкова кава з легкістю нагадає вам про те, що сьогодні робочий день, і вже час працювати.

  • Плануйте свій день. Краще всього у письмовому вигляді. Особисто мене це завжди рятує. Коли у тебе записані всі твої справи на сьогодні, совість просто не дозволить тобі відсиджуватися на дивані :)

  • Поставте нову мету. Настання осені сміливо можна вважати початком чогось нового взагалі. Не дарма люди раніше відмічали Новий рік 1 вересня. Літо завершує першу половину року, тож потрібно підводити підсумки і розпочинати щось нове!


  • Цікавтеся світом навколо Вас. Щоб у понеділок прокинутися з гарним настроєм, спробуйте вже в неділю окреслити свої наступні вихідні. Куди і з ким Ви підете, що побачите і які враження отримаєте. Усі цікаві події можна знайти на відповідних сайтах. У передчутті гарних вихідних робочий тиждень пройде легко і весело!

  • Поверніться до занять спортом. Якщо не займалися до цього, почніть! Коментарі тут не потрібні :)

Попереду для нас не просто навчання, а зустріч із друзями, улюбленими викладачами та просто ще один крок уперед. Давайте зробимо його рішуче та свідомо, а головне, із задоволенням!


Наснаги та натхнення!

Уляна Соколова.
  



23 серп. 2014 р.

Символ волі української нації


23 серпня – День Державного Прапора України. На законодавчому рівні це свято було встановлено указом Президента України Леоніда Кучми № 987/2004 «Про День Державного Прапора України» від 23 серпня 2004 року.

Впродовж вже дев’ятьох місяців синьо-жовтий стяг майорить по усім українським вулицям в ім’я свободи народу. Можна сказати, що національна символіка тепер надовго укріпилася в тренді нашої країни. Але чи багато ми знаємо про наш рідний прапор?  

Розпочати треба з того, що геральдика українських прадавніх земель була вже давно знайома з синім та жовтим кольорами. Ці відтінки використовувалися на гербі Руського королівства 14 століття. Вони також вживалися на гербах руських земель, князів, шляхти і міст середньовіччя і раннього нового часу.


Починаючи з 18 століття на козацьких прапорах Війська Запорізького  часто зображувався лицар у золотих шатах, із золотим орнаментом та арматурою на синьому полотні.

З 1848 року українці Галичини використовували синьо-жовтий стяг як національний прапор.

Під час славнозвісної української революції 1917 – 1921 років цей стяг був державним прапором Української Народної Республіки. І починаючи з цього моменту, впродовж цілого 20 століття синьо-жовтий прапор слугував символом українського національного опору проти комуністично-радянської окупації. І як бачимо, сьогодні ворог той самий, що і століття, ба навіть два тому, тільки носить інше ім’я. А наш стяг із сивої давнини і до сьогодні є найпотужнішим символом волі славного народу.

А тепер перейдемо від переказування даних з Вікіпедії до цікавіших фактів.  

А Ви знаєте, що за європейською геральдикою наш прапор трактується інакше, ніж ми звикли вважати ще зі шкільної парти, де синій колір символізує небо, а жовтий — пшеничне колосся? Так от. Синій символізує великодушність, чесність, вірність і бездоганність. Жовтий (золотий) символізує знатність, могутність і багатство, а також чесноти: силу, вірність, чистоту, справедливість, милосердя і упокорювання.  

А чого День прапора святкується саме 23 серпня? Так як ми, молоде покоління, або ще не народилися в рік прийняття Україною незалежності, або були ще малими, щоб вникнути в усі деталі, варто трохи приділити увагу саме цьому епохальному дню. 

18 – 21 серпня 1991 року відбувалася спроба державного перевороту в СРСР, «серпневий путч», коли самопроголошений «Державний комітет з надзвичайного стану» (ДКНС) намагався усунути від влади президента СРСР Михайла Горбачова. В ці дні відбувалися масові акції протесту. Вранці 19 серпня Кабінет Міністрів УРСР прийняв ухвалу, яку підписав перший віце-прем'єр Костянтин Масик, — «Про створення тимчасової комісії для запобігання надзвичайним ситуаціям». Комісія працювала не покладаючи рук. І 23 серпня 1991 року — після провалу путчу в Москві — група народних депутатів внесла синьо-жовтий український прапор у сесійний зал Верховної Ради. Освячення Національного прапора було проведено священиком священиком УАПЦ Петром Бойком. Якраз до цієї події і привязаний Указ Президента України, Л.Кучми, «Про День Державного Прапора України». Цей прапор, як реліквія, урочисто зберігається під склом в музеї ВРУ. Наступного дня, 24 серпня 1991 року,  ВРУ ухвалила Акт проголошення незалежності України: «Виходячи із смертельної небезпеки, яка нависла була над Україною в зв'язку з державним переворотом у СРСР…».



Але погугливши з десяток джерел, можна дійти до висновку, що окрім цієї дати варті уваги інші.

Усі ми усвідомлюємо, що істинно українська національна символіка в радянські часи була під забороною. Перший офіційно затверджений прапор УСРР (з березня 1919 р.) був червоний з золотими ініціалами «УРСР» у горішньому червоному накутнику. Пізніше, у 49-му році до червоного кольору додалася менша смуга блакитного. Проте, істинних українських кольорів патріоти нашої країни не полишили.

1 травня 1966 року два студенти Київського інституту народного господарства Москаленко Георгій та Кукса Віктор вивісили на даху свого інституту жовто-блакитний прапор. Хлопці зшили прапор власноруч з двох жіночих шарфів, прикрасили його гербом, який вирізали з чорної тканини та прикріпили посередині, а під ним написали чорнилами «Ще не вмерла Україна, ще її не вбито…». Хлопців шукали рік, а потім нарешті заарештували за справою під назвою "За фактом вивiшування в нiч на 1 травня 1966 року прапора українських буржуазних нацiоналiстiв на даху будинку Київського iнституту народного господарства". Один відсидів 2 роки, інший – 3.

Інший прояв вияву пошани до рідного прапору відбувся 21 січня 1973 року, коли над Чортковом, Тернопільської області замайоріли жовто-блакитні знамена. Це був День 55-ї річниці проголошення самостійності Української Держави. Юнаки з села Росохач Чортківського р-ну (Володимир та Микола Мармуси, М. Слободян, П. Винничук, А. Кравець, П. Вітів, С. Сапеляк, М. Лисий) провели цілу політичну акцію, присвячену цій знаменній даті, аби продемонструвати радянській владі, що Україна бореться і надалі. Вони розклеїли 19 листівок зі зверненнями до односельчан гідно відсвяткувати «знаменну дату, яка по праву вважається нашим національним святом» та запросили стати активними прихильниками національного руху. Всього було вивішено 4 українських прапори. За свої патріотичні дії тоді юнаки отримали від 3 до 6 років ув’язнення сурового режиму із засланням.  

Ситуація з обмеженням використання істинної української символіки покращилася лише на порозі 90-х років, коли з 1989 року у Львові розпочалися мітинги та такі собі тогочасні міні «флеш-моби» під національними прапорами.

Дата, яка окремо варта уваги, це 14 березня 1990 року, коли вперше в Україні, а саме у місті Стрий, Львівської області, був вивішений синьо-жовтий прапор над будівлею органу влади, на той час ще радянської. І феноменально, що прапор був вивішений за рішенням самої ж влади на офіційному рівні.


І наостанок. Офіційна дата постанови щодо підняття синьо-жовтого прапора, «що символізує миролюбиву Українську державу в образі чистого неба і хлібного лану», над Верховною Радою стало 4 вересня 1991 року. Рада прийняла це рішення тільки після 3-го голосування, коли пролунала погроза Кравчука подати у відставку, якщо питання не було б вирішено в той день. А вже 28 січня 1992 року на світ з’явилася постанова "Про затвердження державним прапором України Національного прапора", в якій закріплено значення Державного Прапору України (він «являє собою прямокутне полотнище, яке складається з двох рівних за шириною горизонтально розташованих смуг: верхньої — синього кольору, нижньої — жовтого кольору, із співвідношенням ширини прапора до його довжини 2:3»).



Як бачимо, наш синьо-жовтий прапор має дуже бурхливу історію. Колись українці сиділи в тюрмах за одну-дві години, коли український прапор майорів над будівлями. Тому шануємо національну символіку і плекаймо гордість в наших серцях за можливість сьогодні святкувати День Державного Прапора України та йти колоною святковою ходою, обгорнувшись в рідні кольори.




Міхєєва Станіслава 



6 серп. 2014 р.

Революція Гідності або як змінилося мислення українців після Майдану

«Зустрічаємось о 22:30 під монументом Незалежності» (21 листопада 2013 року).  Цей запис, залишений Мустафою Найємом на сторінці Facebook, став по-справжньому історичним. Як багато часу пройшло з моменту його написання. Як глобально за цих понад півроку змінилась ментальність українців, наші думки і спосіб мислення. Варто зазначити, що зміни ці здебільшого в кращу сторону. Хіба думав тоді Мустафа Найєм, що з цього, здавалося б, звичайного повідомлення, вийде справжня революція? Навряд чи.

Чи могли б ми уявити тоді, вісім місяців тому, що люди з різних куточків України кидатимуть роботи, залишатимуть сім’ї і будуть їхати в цей, тоді невеличкий, осередок свободи? Що кияни, почувши по телебаченню про можливу атаку сумнозвісного «Беркута», не позакривають свої двері надійніше, а, навпаки, розбудять сусідів і масово ринуть туди, в центр столиці? Що хлопці, які завжди «косили» від армії, будуть стояти в довжелезних чергах в воєнкомати? Цей список можна продовжувати дуже довго, адже подібних історій безліч.

 Хтось запитає, для чого це все? Відповідь проста: щоб ми та наші нащадки жили в гідній країні. Щоб, приїхавши в Європу, говорити з гордістю: «Я – українець!». І ніхто вже не посміє спитати: «А де вона, ця Україна? Десь поряд з Росією?».

Якось на лекції з етнопсихології ми говорили про самосвідомість українців. Тоді викладач навів найвдаліший приклад цього явища – Євромайдан. І справді, людей не організовували певні політичні сили. Все починалося без будь-яких агітаційних гасел та партійних прапорів. Єдиний символ Революції Гідності – прапор України. Єдиний духовний помічник – національний гімн. Нам не потрібно ніяких революційних пісень. Гурт «Любе» нехай залишиться для наших сусідів. «Ще не вмерла України…» - ось та композиція, від якої ідуть мурашки по шкірі, а серце починає битися частіше. В момент, коли сотні тисяч людей одночасно співають ці слова, як ніколи, відчувається те саме єднання. Українці – єдині. Хай хто б не намагався нас розділити.

Можна впевнено сказати, що за кілька місяців Євромайдану ментальність українців змінилася більше, ніж за 22 роки незалежності. Революція відбулась не лише в політичному житті країни. В першу чергу, вона відбулась в нас самих, у нашій свідомості. Дуже вдало зазначали, що, шукаючи Європу, ми знайшли Україну. Ось в чому істина.

Кожен, хто вийшов на Майдан, заклав маленьку цеглинку в підвалини храму нашого майбутнього. На жаль, вже вкотре нам не дають його добудувати. Тепер вже руйнують зовні.  Та, варто пам’ятати, що разом ми - сила. Ці слова вже були підтверджені не один раз. І, рано чи пізно, ми здолаємо й цього, зовнішнього, ворога. Адже ми – українці, а українці не здаються!













Текст та світлини - Світлана Попова

25 лип. 2014 р.

Освіта понад усе!

    
    Я зажди дотримувалася принципу, що інколи необхідно пожертвувати щастям однієї людини задля добробуту мас. Саме тому останні місяці я відмовлялася від свого сну, нормальної підготовки до семінарів та іспитів, своїх оцінок, сподіваючись, що зможу допомогти модернізувати нашу систему освіти. Я робила це шляхом лобіювання ЗУ «Про вищу освіту» №1187-2, який був підготований робочою групою під головуванням Михайла Згуровського, а я зі своєю командою StudMP на чолі з Олексієм Братущаком, журналістом 5-го каналу, внесли поправки до нього, що стосуються студентського самоврядування. Але про це пізніше.


    Ми поверталися додому  о першій ночі, натхнені благородною справою, яку робимо для суспільства. Звісно, були випадки, коли це суспільство неодноразово проявляло свою агресію на шляху до змін (наприклад, молоді представники колишньої влади назвали нас "майбутніми корупціонерами" =) ). Частіше громадяни проявляли свою пасивність. В таких випадках я згадувала інше правило: «Якщо ти не хочеш діяти та самостійно обирати свою долю, то хтось обере її за тебе». Байдужим студентам на цей раз пощастило, адже "правила гри" у сьогоднішній "битві" за кращу освіту на боці молоді.
Акція «Like вищій освіті» у ВР

    
А тепер безпосередньо до нової редакції ЗУ «Про вищу освіту». Майже щодня я працюю як сайт "Брифлі", коротко розказуючи зміст закону, а одного разу навіть отримала за це сік. Ось коротко нововведення, які стосуються нас безпосередньо:

  • зменшено навантаження на студентів – кількість годин в одному кредиті змінено з 36 до 30; відповідно, зменшується кількість годин навчального навантаження викладачів на одну ставку з 900 год. до 600 год. Завдяки цьому викладачі зможуть більше приділяти уваги науковим дослідженням і підготовці навчально-методичних матеріалів;
  • створюватимуться умови для збільшення мобільності студентів; кількість навчальних дисциплін стане меншою, а студенти зможуть обирати 25% курсів;
  • випускники іноземних ВНЗ не проходитимуть нострифікацію (процес підтвердження диплому, який був отриманий за кордоном);
  • за результатами сесії складатиметься рейтинг успішності студентів відповідно до балів, отриманих на сесії в окремих групах/факультетах; хто потрапляє у перші 2/3 (наприклад, займає місце з 1 по 20 серед усіх 30), той отримує стипендію;
  • створюватиметься новий механізм виборів ректорів вищих навчальних закладів, за яким обов'язкова участь всього викладацького складу + представників від студенства (не більше 15% від усієї кількості студентів). Таким чином, трудовому колективу ВНЗ надається право самостійно обирати ректора, тоді як міністерство лише фіксуватиме факт вибору;
  • органи студентського самоврядування повинні проводити прямі таємні вибори;
  • дозволяється перехресний вступ (окрім юридичних та медичних спеціальностей);
  • суттєво буде посилено антиплагіатні норми і відповідальність за них. За проектом Закону передбачено, що наукові роботи мають бути обов'язково оприлюднені. Відтепер ознайомитися з текстами дисертацій, які розміщуватимуться на сайтах вищих навчальних закладів, буде легше; 
  • протягом визначеного у законопроекті перехідного періоду із системи вищої освіти буде вилучено рівень молодшого спеціаліста та запроваджено ступінь молодшого бакалавра як скорочений цикл підготовки бакалаврів. Законом також скасовується ступінь кандидата наук, натомість запроваджуються такі ступені вищої освіти: молодший бакалавр, бакалавр, магістр, доктор філософії, доктор наук. 

Інна Совсун, Лілія Гриневич та Сергій Квіт на перерві відсвяткували ухвалення законопроекту з активістами


   Загалом законопроект має солідну історію з хеппі ендом. Протягом декількох років його відкладали у довгий ящик, а на Погоджувальній раді закидали то на 25-те, то на 29-те місце у порядку денному. В результаті такого зневажливого ставлення політиків до студентів, були організовані акції «Like вищій освіті», «Ухваліть або валіть» та інші. 

    Нову редакцію врешті-решт підтримали 276 нардепів, але після того як дають права, вчать ними користуватися. А це вже зовсім інша історія.

Полич Єлизавета


18 лип. 2014 р.

Зі святом вас, етнографи!

    

    Середина літа. Зеніт канікул. Про що можуть думати і говорити студенти? Звісно, про відпочинок і свята. Тому в контексті літньо-сонячного настрою я б хотіла привітати усіх філологів з професійним святом, з Днем етнографа! Уже майже протягом цілого століття його прийнято відзначати 17 липня.

    На перший погляд може здатися, що етнографія - спеціалізація дуже вузька, що лише окремі люди можуть вважати себе причетними до неї. Частково це є правдою, адже в етнографічні експедиції їздять лише одиниці, а наукові праці пишуть одиниці з одиниць. Проте є й інший бік медалі, який демонструє нам значно ширше предметне поле етнографії, що дозволяє кожному філологу вважати себе до неї причетним. Знання мови і літератури розкриває весь глибинний світ людства, його мислення і світовідчуття. Література дає нам відголоски раннього світогляду у більш індивідуалізованому форматі, проте в контексті соціальних подій. Тому, здобуваючи філологічну освіту, ми маємо чудову можливість відкрити для себе культурні особливості того чи іншого народу та їх взаємозв’язки з іншими культурами. А це і є одне з першочергових завдань етнографії.

   З часом ми починаємо проводити паралелі, порівнювати одну національність з іншою, їхні культуру, психологію, світогляд. Тож будь–хто, хто зветься філологом, хто цікавиться культурою і мистецтвом свого народу, може зі спокійною совістю відсвяткувати 17 липня як своє професійне свято. Корифеями етнографії прийнято вважати таких дослідників: Ф. Вовк, В. Милорадович, М. Максимович, М. Маркевич, М. Костомаров, М. Грушевський та ін. Кожен з них зробив свій вагомий внесок в дослідження етнографії і залишив по собі великий дослідницький спадок. Ознайомившись із працями вище названих етнографів, можна відкрити для себе колоритні особливості української культури, таємниці кровної спорідненості народів, що дозволить розкрити для себе захоплюючі таємниці історії.

    Федір Вовк детально описав матеріальну культуру українців, одяг, житло, побут. Василь Милорадович зібрав величезну кількість оповідок по демонології. Михайло Грушевський детально описав родильну обрядовість, стосунки з дитиною у звичаях народних. І це ще далеко не весь перелік здобутків метрів етнографії, лише вектори їхньої діяльності.
    В цей день хочу побажати кожному філологу знайти себе в науковому середовищі і не обмежуватись усталеними рамками, адже більшість наук тісно переплітають між собою, провокуючи прогрес і розвиток. Тому, вивчаючи мови, не забувайте про дослідження культури і мистецтва. Порівнюйте, досліджуйте, будуйте теорії і розкривайте якомога ширше свій потенціал. Адже якщо в душі Ви етнографи - ваше життя буде насичене захоплюючими загадками і таємницями, цікавими дослідженнями і відкриттями. Це урізноманітнить будні, зробить їх яскравими і незабутніми. Гарного відпочинку та цікавих знахідок вам, любі філологи!
                                                                       

Завжди ваша Аня Мосюженко

15 лип. 2014 р.

Відеокурси "Як насолоджуватися студентським життям" :)


За цей час Ви навчились читати по 800 сторінок за добу, активізовувати опорні знання з інших предметів і замилювати очі, модернізувати шпори й навіть не спати тижнями підряд, проте ніхто Вам так і не пояснив як насолоджуватися студентським життям? Тоді наші відеокурси знайшли своїх користувачів!

Як провести випуск\екватор?





















Як вирішувати міжусобиці? 




Що робити після завершення навчання? 




Як правильно проводити канікули\практику? 





Як зізнатися симпотній одногрупниці, щоб та не відшила? 




Бонус: що робити сачкам? 





Безумовно, існує куди більше й кращих способів проведення студентського дозвілля. Знаєте один із них - навчіть інших: свої пропозиції (краще з відео\аудіо\фото) залишайте в офіційній групі: https://vk.com/abzacnews



Божена Гахраманова

12 лип. 2014 р.

Літо проходить не дарма!


  Коли нам повідомили, що практику за індивідуальним графіком проходити не дозволяється – усіх примусово запрошують до Канева, ми спочатку трохи були не задоволені. Ходили недобрі чутки про минулий рік перебування там студентів та й додому уже їхати налаштувалися. І все-таки ми попрямували туди!

    Збір студентів, автобуси, люди, наукові керівники розсаджують нас, водій впихає наші валізи. Настрій підійняло ще й те, що їхали у новенькому сірому автобусі з гордою назвою «Київський національний університет Шевченка»! Вітерець розвіює твоє волосся, сонце обіймає плечі – нас чекає Канів!

    Перед поїздкою дивилася інформацію про те місце, куди ми їдемо, колись у школі на біології вчили таке, а тут – ми вже стоїмо перед Канівським природним заповідником! Через дорогу, просто рукою подати – і Дніпро! Така природа, як легко дихається і … комарі!!! Вони були першими, хто привітав нас із приїздом :). Але потім ми вже до них звикли і разом мирно уживалися. 




     Кожного дня ми бували у новому селі – йшли пішки чи їхали, спілкувалися там з незнайомими собі людьми, знайомилися з ними, обмінювалися адресами, фотографувалися і взяли для себе багато чого нового! 


  Практика нам подарувала незабутній відпочинок! Не можна не згадати конкурс на найкращу кімнату та нагородження переможців. Також ми ходили на Чернечу гору, побували у Музеї Шевченка, у Тарасовій світлиці… А святкування Івана Купала, хоровод, українські пісні, заплітання коси, вогнище і Дніпро! Здавалося тоді усі земні стихії постали воєдино! 


    Дякую усім, хто був причетний до практики у Каневі, дякую нашим науковим керівникам, одногрупникам, привітним жителям найближчих сіл, собачкам, які жили у нас там, водіям автобусів, кухарям, ну загалом – усім, усім, усім!!! До наступних зустрічей! Нехай Канів чекає на нас!











Статтю підготувала Тетяна Жеребчікова, студентка 1 курсу спеціальності «українська мова і література та іноземна мова»

Редколегія газети "Абзац" щиро дякує студентам, які надали нам чудові світлини: Гузь Аліні, Олі Шуляренко та Вадиму Лабенському :)

31 трав. 2014 р.

Мудрі поради від визнаного бізнес-тренера



За ініціативи платформи активної молоді U-commune, 22 березня на базі КНЕУ відбулася зустріч з Володимиром Тарасовим. Володимир Костянтинович є авторитетом для багатьох успішних підприємців, зокрема для «Бизнес молодости». Саме він створив першу бізнес-школу на території країн СНД, а тренінги з ним нині коштують від 4 тис. грн. Команді U-commune випала нагода бути присутньою на політичній грі з елементами бізнесу за участі цієї видатної людини, тому ми не могли не поділитися цією радістю з іншими студентами. Володимир Тарасов із задоволенням погодився провести лекцію на тему "Молоді лідери – творці нової України".


Усе, що сказав Володимир Тарасов, неможливо без втрат переказати, але спробую подати основні тези його виступу, зокрема:
- ми не знаємо людину, доки з нею не посваримося;
- мистецтво управління – це мистецтво говорити правду, перш за все – самому собі;
- якщо у вас неадекватна картина світу (ваше уявлення про життя), то якими б розумними ви не були, ви в халепі;
- ми не дізнаємося, чи адекватна у нас картина світу, поки не потрапимо в неочікувану ситуацію;
- треба давати людям більше, аніж вони на це заслуговують;
- привселюдно цитуйте членів своєї команди (мотивація дорожча за гроші);
- людина повинна бути метою, а не засобом;
- ідеальна для роботи команда повинна нараховувати 5-7 осіб.



Наприкінці зустрічі команда U-commune подарувала Володимиру Тарасову фірмову футболку творців нової України, яка незабаром з'явиться у вільному продажі.




Текст: Єлизавета Полич
Фотографії надані платформою U-commune