Показ дописів із міткою Новини СПІФ. Показати всі дописи
Показ дописів із міткою Новини СПІФ. Показати всі дописи

1 жовт. 2014 р.

Сила книги та допомога армії

«Найперше – музика у слові», – сказав Поль Верлен. 

У слові – міць та небачена сила, яка рухає світи! А найкраще сховище для слова – книги. Уявіть-но, скільки на сторінках слів, і яка потужна в нас виходить зброя. Книга – це міцна нитка, яка прошиває наше життя, яка зшиває докупи клаптики мрій, досвіду, переживань (нехай не лише власних, а всього людства). 

Саме книги об’єднали студентів та викладачів Інституту філології у бажанні допомогти студентам нашого ВУЗу, які знаходяться в зоні АТО та борються за краще та мирне життя для нас та наших нащадків. 22 вересня у холі ІФу пройшов Благодійний ярмарок "Книга". 


Тож пропонуємо поспілкуватися з тими, хто безпосередньо брав участь у ярмарку, а саме – з організаторами! 
 

Голова Студентського парламенту Інституту філології Світлана Кузік на питання «Відомо, що СПІФ проводить багато благодійних заходів і завжди заохочує студентську ініціативу. Ти принесла на ярмарку «золотий фонд» підручників. Не шкода було розлучатися із книгами?» відповіла:

«Студентський парламент проводить дійсно багато заходів. Усі вони орієнтовані на потреби студентства. Ідея із ярмаркою з'явилася раптово і одразу ж ми взялися за реалізацію. Бо для філологів немає нічого ціннішого за книги. Цього разу  поєднали приємне з корисним. Гроші з ярмарки підуть на потреби наших студентів, що зараз в АТО. Мені було абсолютно не шкода книг. Я розуміла, що віддаю їх на добру справу. За Україну зараз переживає кожен свідомий громадянин. І кожен шукає можливість допомогти. Хтось перераховує гроші на рахунок армії, хтось віддає свій одяг, а я готова віддати свої книги. Це мізерна ціна порівняно із тим, що люди віддають свої життя... І я б зрадістю віддала усі своі книги аби тільки в Україні знову був мир!»

Світлана Кузік літературу і приносила і купувала:

«Звичайно ж, я купила на ярмарці книги, і не лише їх. Я придбала і патріотичні зошити, і смачнюче печиво, і намалювала хною герб Украіни. Атмосфера у холі просто не могла залишити осторонь! 
Це була перша книжкова Ярмарка в ІФ такого формату, і вона вдалася! Тут належне потрібно віддати старанням Марії Василів та команді соціального відділу СПІФ. Ми плануємо зробити ярмарку традиційною, і вже думаємо чим вас вразити наступного разу».


Тож чекаймо нових проектів від СПІФ, а Марія Василів, головний організатор ярмарки, за купою завдань із китайської мови все ж знайшла час та відповіла на декілька наших запитань.
 
Світлана: Маріє, хто ж був ініціатором цієї грандіозної ідеї?

Марія: Хто перший віднайшов таку ідею в стосах своє фантазії – я не знаю. Знаю лиш, що подібні заходи проводилися на інших факультетах та студентами інших ВУЗів. Ініціатива в наших головах існувала досить давно. Тому це спільна справа і привласнювати її зародки комусь одному не доцільно. Разом думаємо, разом втілюємо. Соціальним відділом вирішили змонтувати таку програму. Відчула себе в ролі голови відділу, так як була головним організатором. І подумала, що в реальній проекції це було б не поганим заохоченням після вдалого початку такого дійства, бо не дуже подобається керувати тим, хто мав би мене чомусь навчити.  

Світлана: А тяжкий був процес підготовки до ярмарку?

Марія: Чесно кажучи, було важкувато. Адже головне в будь-якому проекті – це PR та реклама. Мала в своєму розпорядженні групу в соціальній мережі, де не повинно було бути брежнєвського «застою». Постійно благаєш людей зробити репост, адже один запис – крок до всезагальної ознайомленості і людської зацікавленості. В результаті – прагнення допомогти. А насправді було багато випадків нівеляції факту як такого, тому «Бійся байдужих – вони не вбивають і не зраджують, однак лише з їхньої мовчазної згоди на землі є зрада і вбивство…».

Світлана: Якою була реакція студентів на запланований ярмарок?

Марія: Відреагувало близько 10-15 відсотків, а могло ж і більше. Якби кожен із нас приніс хоча б старий конспект, от як ти, то і вибір був більшим, і коефіцієнт зацікавленості зріс. 

Світлана: Які книги користувалися попитом? 

Марія: Перш за все це підручники Оксани Миколаївни Сліпушко та Людмили Василівни Грицик. Продали майже всі рідкісні історичні видання, які коштували добру копійку. Цікавилися художньою англійською літературою та конспектами :). Як не дивно, але повністю розібрали матеріали з латинської мови. Найменший попит на літературу зі слов’янських мов, але й відповідних матеріалів було не багато. І звичайно що всіх приваблювало печиво, яке приготувала на замовлення нашої команди учениця 9 класу Мар’я Джулай. Виявляється перше посилання в Google на запит «Купити печиво Київ» було надзвичайно фартовим. Колориту програмі додав Денис Берко, студент нашого ВУЗу, який малював хною. Денис навчається на механіко-математичному факультеті і відразу погодився взяти  участь в нашому ярмарку, адже його тато, на превеликий жаль, знаходиться зараз в АТО. 
 

Світлана: Очевидно, що всіх цікавить питання, куди підуть  зібрані кошти.

Марія: Частина із зібраних 5500 гривень ми витратити на парку та кобуру для Марічки Іскровської, студентки нашого ВУЗу, яка знаходиться в зоні АТО. Решта коштів буде витрачена на коптер для тернопільського загону, що теж в зоні антитерористичної операції. 
 


Пригадуючи галас та ажіотаж в холі ІФу в день ярмарку, можна зауважити, що книга – оптимістична річ, як не крути! Марія додала, що, прибираючи під ліжком, знайшла ще шість книг, і тому ті 90 % студентів, які цього разу лишилися осторонь, зможуть реабілітуватися та взяти участь в наступному дійстві. Бо допомагати один одному треба, мету маємо спільну. Світлана Кузів наголосила, що будь-яка ідея має право бути втіленою у життя: ризикнули, і  ризик виправдався! Тому порада кожному - ставте цілі й йдіть до них! 

Дякуємо всім-всім, хто допомагав збирати книги та рекламувати ярмарку! В гуртожитку № 11 головним PR-менеджером була Ірина Рубан, а в 17 гуртожитку допомагали Дарія Каркунова, Марія Музика та Ілона Ситник. Окрема подяка продавцям-консультантам книг! Без ваших пропозицій та переконань всі підручники не розкупили б до 13.00. Дякую всьому ІФу, який плекає унікальні особистості, небайдужі, ініціативні персоналії. Команда СПІФ, Маріє Василів – ваша перемога задля нашого спільного блага!
 

Не будьте байдужими до книги (а відповідно й до життя навколо), бо станете заручником сьогоднішнього дня. Ні кроку вперед, ні кроку назад – деградуюче заціпеніння, життя у вакуумі, де лише віковічна астма. 

Книга – це найсильніший каталізатор у світі! Спроба заперечити сказаному – безглуздя з боку логіки, філософії ба й навіть медицини. Хіба все залежить від вашого власного розуміння «найсильнішого»… Книга – не наркотик; вона – сильніша. Це не допінг у своїй справжній суті. Бо і допінг, і наркотики вбивають після тривалого використання-звикання, а книга – підносить дух, пробуджує всередині силу, наділяє нас магнетичними зарядами та дарує радість до життя! 

 

Стецюк Світлана 
Фото: Микита Завілінський

14 жовт. 2013 р.

Хвилина слави першокурсників

   
   Дорога до університету і розташування їдальні вивчено. Обличчя одногрупників (ну принаймі більшості) – запам’яталися. Фото на тлі жовтого/червоного корпусу зроблені. Уже навіть сформовані перші традиції проведення часу після та під час (окремих, звісно) пар. Ідеальна нагода трішки розслабитись і пригадати, що десь у середині жовтня (а, точніше, 10 числа) вся країна святкує День Першокурсника. А оскільки ми у самісінькому центрі нашої України – то відзначення свята відбулося на найвищому рівні.
   Цього четверга значній частині філологів, особливо першої зміни, не дали шансу звично покинути жовтий корпус, адже у стінах актового залу о 13:00 на них чекав святковий концерт.  На невеликій сцені по черзі виступило одинадцять колективів, що представляли новоспечених студентів Інституту Філології. Першими «засвітились» єдині добровольці з цілого потоку україністів – 3 група. Поєднання сучасної  пісні, танцю та справжнього українського драйву змусили аудиторію в унісон кричати: «Молодці!». Не менш сильні емоції у публіки викликав неймовірний вокал представниці класичної філології – Маргарити Міневріни.  Японісти в оригінальному вбранні представляли костюмовану історію Японії, а наступними за креативністю відзначилися кореїсти – поєднання традиційного та сучасного танцю у їх виконанні не залишило студентів 
байдужими. Іспанці потішили всіх запальною  національною композицією. Поласувати східними солодощами вдалося під час виступу арабістів, родзинкою виступу яких був офіціант, що пригощав смаколиками публіку.
Вишуканістю відзначився виступ представників англійської філології, «французи», в свою чергу, заспівали пісню ефектно та зі смаком. Колоритно виглядали фольклористи, поєднавши у виступі і пісню, і веселий вірш. Не пасли задніх в черзі виступаючих і полоністи, передавши красу польської мови ніжною ліричною піснею. А на десерт, і так би мовити, для закріплення хорошого настрою, потішили оригінальною інтерпритацією пісні М. Барського «Я – студент» найкреативніші філологи – студенти спеціальності «літературна творчість».
   Подібні дійства є надзвичайно важливими для новоприбулих студентів адже вони не лише допомагають самовиразитися та й справді сприяють об’єднанню коликтивів кожної з груп. Що ж може краще здружити поки іще невпевнених новачків, як не весела репетиція з безліччю свіжих ідей та власних жартів?
   Варто зауважити, що неабиякою креативністю відзначилися не лише студенти-артисти, але й, на перший погляд, непомітні учасники свята.  Глядачі могли зауважити, що фотографи на заході були не менш активними, аніж першокурсники, які виступали зі сцени. 







Ділилась враженнями студентка І курсу
спеціальності "Українська філологія"
Вікторія Фещук

Світлини: Оля Шабельна 
    

1 жовт. 2013 р.

УВАГА! Конкурс для першокурсників ПРОДОВЖЕНО до 7 жовтня!

Приємно, коли наші читачі з таким запалом відгукуються на ініціативи "Абзацу", а вдвічі приємніше, коли це роблять наймолодші прихильники! 
Шановні першокурсники, дякуємо вам за вислані твори на конкурс - всі вони варті уваги. 

А для тих, хто просив нас іще продовжити тривалість конкурсу "Привіт! Я першокурсник з Жовтого" маємо чудову новину - КОНКУРС ПРОДОВЖЕНО ДО 7 ЖОВТНЯ! Тобто ви маєте іще цілий тиждень, аби зібратися з думками, написати і надіслати нам своє творіння. 



Стати найвідомішим першокурсником ІФ зовсім просто - БЕРИ УЧАСТЬ У НАШОМУ КОНКУРСІ, прояви себе з найкращого боку, розкажи про себе так, аби ти запам'ятався усім! :) 

Умови конкурсу:
  • Написати твір (не більше 2-ох друкованих сторінок А4) про себе, про вибір ІФу, про перші враження і т.д.
  • Вказати прізвище, ім'я, курс та спеціальність;
  • Прикріпити свою фотографію;
Конкурсні роботи в електронному вигляді надсилати на адресу StasyaRomanivna@mail.ru до 7 жовтня включно.

З. І.: Найкращі роботи будуть опубліковані у блозі газети "Абзац". Трійка найталановитіших та найцікавіших авторів отримає гарні книжкові подарунки від самих авторів. 

Бажаємо успіхів!

З повагою,
команда газети "Абзац"

19 вер. 2013 р.

Студпарламент запрошує першокурсників!


Навчальний рік лишень розпочався, однак актова зала Жовтого уже гостинно прочинила двері для перших у цьому семестрі гостей, адже 4 вересня всі та кожен були запрошені на презентацію Студентського парламенту Інституту філології. Влітку було відновлено запаси енергії, драйву та креативу, про що і свідчить чудово проведена зустріч.


З упевненістю можна сказати, що подібного аншлагу серед студентів-першачків не спостерігалося давно: у голів відділів СПІФу не залишилося анкет для вступу до парламентських лав.

Презентацію, як і годиться, розпочала голова СПІФ Світлана Кузік. Від неї  студенти могли дізнатися про те, що таке СПІФ та, як то кажуть, «з чим його їдять». І тут першокурсники виявили, що студпарламент – справжній делікатес – адже туди потрапляють лише обрані. Лише самобутні студенти з навичками справжніх лідерів та бажанням творчо реалізовувати своє «Я» в житті ІФу можуть увійти до лав парламенту.

Для ширшого розуміння – порція офіційної інформації:

Студентське самоврядування Інституту філології – це 3 керуючі, незалежні один від одного органи:
- СПІФ
- Профспілка
- Студентська рада

Свою амбітність активісти можуть реалізувати у 8 відділах СПІФ, що є своєрідними міні-компаніями, які прикрашають наше дозвілля, урізноманітнюють буденщину та організовують майбутні проекти.
Отже, вас вітають такі відділи:
- Освітній
- Технічний
- Спортивний
- Працевлаштування
- Культурно-мистецький
- Зовнішніх зв’язків
- Соціальний
- Інформаційний
Кожен із них – унікальний. Там немає і натяку на заскорузлу номенклатурність та підлі інтриги, знайомі нам по новинам про нашу Верховну раду. Натомість, у СПІФ вам гарантуються розвиток та гармонійна атмосфера. Стомилися переписувати лекції з міжкультурних комунікацій? Відпочиньте творчо: Шевчик Христина, голова культурно-мистецького відділу, надішле вам запрошення до команди, і ви будете організовувати ІФівське дозвілля. Не знаєте куди подіти свою Гераклову силу? Тоді вам до спортивного відділу, заступних голови якого Том, вірить у непереможність наших студентів.  Добре знаєшся на техніці, хоча й вчишся на філолога? Обирайте технічний відділ – і відчуйте себе серед однодумців.

У нашому меню – всі ваші забаганки. Якщо від твоїх дотепів всі друзі хапаються за животи, не вагайся – мерщій до Степаниська Сергія. «Так і називається» - команда КВН Інституту філології. Цвітом нації, за словами капітана команди, першокурсники вже стали, надалі ви можете стати ще й головним жартівником ІФ та завоювати «Кубок ректора».

Завершив зустріч із першокурсниками наш «Абзац». Головний редактор онлайн-газети, Міхєєва Станіслава ще раз привітала всіх присутніх в залі з Днем Знань.
Висвітлюватимемо новини творчого осередку КНУ разом? Творитимемо словом, думкою, дією? Пишатимемося тим, що носимо гідне звання філолога?
Відповідь – так, беззаперечно, звичайно!

Зустріч-презентація – це найкраща змога оцінити колектив ІФу, відчути себе частинкою великого та стати учасником іще більшого – Колективу з найбільшої літери.



Нарешті й у вашій особистій палітрі з’явилося два кольори, такі рідні для нас усіх – червоний та жовтий. Саме вони символізують головний корпус КНУ та Інститут Філології.
Крок за кроком ви підходите до своєї мети. «Новий курс, це новий крок…», – як влучно помітила Світлана Кузік. 
Робіть упевненіші кроки, приборкуйте найвищі вершини, так, щоби в майбутньому ІФ пишався, що його випускники – справжня еліта Українського народу.




Стецюк Світлана 

11 трав. 2013 р.

Сукач Світлана: "Кожна робота чудова, але вона має бути саме Вашою"


Більшість студентів нашого інституту досить не погано знають Голову Cтудентського парламенту Інституту філології, студентку 4 курсу спеціальності «Українська мова, література та іноземна мова», Сукач Світлану! У своєму житті вона багато чого досягла сама і на сьогоднішній день їй вдається гарно вчитися, готуватися до вступу в магістратуру та вже другий рік вміло керувати Cтудентським парламентом! Тож «Абзац» вирішив зазирнути до життя Світлани та дізнатися з перших вуст про те, як досягти успіху.


- Мабуть, перше питання, яке цікавить доволі таки багатьох, це саме Студентський парламент. Розкажи, як все почалося.
- Почалося все дуже цікаво. Я, насправді, завжди була дуже активна і в дитячому садочку, і в школі, тобто завжди усі знали, хто я і на що спроможна. Чесно кажучи, у Студентський парламент я потрапила випадково. Так вийшло, що вже 2 вересня 2009 року, щойно вступивши до університету, я ходила у пошуках команди КВН, бо в школі активно займалася саме КВНом. Я ходила і запитувала в студентів: «Як знайти КВН? ». І мені порадили звернутися до 100 кабінету, там тоді перебували усі активісти. І ось, прийшовши туди та отримавши інформацію про КВН, ми якось слово за слово розговорилися про парламент. В результаті я свідомо зробила вибір на користь парламенту. Була спочатку у культурно-мистецькому відділі, тобто організовувала різні вечірки, концерти і мені це надзвичайно подобалось.

- На сьогоднішній день ти Голова Студентського парламенту, чи не заважає це тобі? Чи задоволена ти? Чи є якісь переваги від цього?
- Якихось конкретних переваг для себе я не відчуваю. Для наших викладачів я, в першу чергу, звичайна студентка. Як і усі отримую домашнє завдання, ходжу на лекції та семінари, складаю іспити. Я це прекрасно розумію, і завжди вчасно виконую усі завдання, щоб отримати заслужені бали. Те, що я займаюсь якоюсь організаційною діяльністю - це моя особиста ініціатива, це мій власний час.

Для мене бути Головою Студентського парламенту - це дуже велика відповідальність, бо парламент – це не окрема організація, яка робить, що хоче і веде якусь свою політику, ні. Ми в першу чергу представники студентської думки. І тому, насправді, дуже прикро, коли студенти про нас не знають, та не звертаються до нас зі своїми проблемами чи ідеями. Адже ми не можемо «моніторити» все, що потрібно, тому було б дуже приємно, якби студенти проявляли власну ініціативу і просили нас щось зробити або вказували на якісь наші недоліки. Ми б з радістю прислухалися.


- Що для тебе дружба? Чи є в тебе кращий друг/подруга?
- В команді парламенту я намагаюсь налагоджувати з усіма товариські відносини. Ми всі рівні, не залежно від того, хто, яку посаду займає, хто, яку справу виконує, ми в першу чергу тут друзі. Але слід таки розрізняти дружбу справжню, міцну, від дружби товариської, яка на рівні спілкування. Подруга найкраща в мене є, і вона єдина. Ми ще з дитячого садочка знаємо одна одну. Дуже часто у нас з нею співпадають думки, емоції. І хоча ми з нею живемо в різних містах і не можемо бачитися так часто, як хотілося, я завжди відчуваю її підтримку. І це вже дружба на якісно іншому рівні.
Стосовно дружби між хлопцем та дівчиною, то я на власному досвіді переконалося, що вона існує. У мене багато друзів-хлопців, з якими я можу спілкуватися абсолютно на будь-які теми. І знаю, що якщо раптом у мене щось станеться, або їм потрібна буде моя допомога, то ми завжди відгукнемося і підтримаємо одне одного.


- Тоді розкажи, що ти думаєш про кохання. Чи віриш ти в нього взагалі?
- Кохання… Воно існує, і воно буде завжди! Я взагалі прихильник тієї думки, що кохання це одне з найбільших і найсильніших почуттів, які в тебе тільки можуть бути. Якщо в тебе є кохання, яке відповідає твоєму стану, твоїм мріям, то ти тоді можеш гори звернути, тобі тоді буде для кого щось робити! Ти можеш кожного дня надихатися цією людиною, її якимись звичками, навіть, якщо вони погані, ти будеш любити його за ці звички, тому що саме з цими звичками він той, кого ти кохаєш, той, з яким ти хочеш бути! Я вважаю, що кохання - це один раз і на все життя! Я не знаю, як можна любити 10 людей, коли за життя перебувають у 3-4 шлюбах… На мою думку, це вже більше якісь стосунки по розрахунку, а не кохання.

- Чи можеш ти назвати себе щасливою людиною?
- На даний момент, так. Я маю все для того, щоб вважати себе щасливою жінкою. У мене прекрасна сім’я, батьки, у мене є кохана людина, ми збираємося одружитися (усміхається). У мене є справжні друзі, у мене є справа, якою я займаюсь і яка мені приносить задоволення, я маю час на себе. На щастя, у мене не має якихось хронічних хвороб…тому так! Я дійсно щаслива!

- І на останок, поділися з нашими читачами секретом свого успіху.
- Як на мене, секрет успіху полягає у тій справі , яку ти робиш, щоб це було від щирого серця, щоб вона тобі дійсно подобалась. Я прихильниця теорії «сродної праці» Г. Сковороди про те, що кожен повинен займатися своєю справою. Кожна робота чудова, але вона має бути саме Вашою. І, коли Ви зрозумієте, що це воно, це ваше, тоді Ви зможете досягти успіху!



У подробиці та секрети життя Світлани, для Вас, мої любі, заглядала Автушенко Олена.


Фотограф: Аліна Літая

Працьовита та талановита...


Посмішка на обличчі, вишукана постава, рішуча хода. Її ми бачимо кожного дня. Світлана Сукач, Голова Студентського парламенту Інституту філології, поділилась з редакцією онлайн-газети «Абzац» своєю творчістю.  


Alter ego

Яскравий, теплий, світлий промінчик прокрався в кабінет моєї душі…Все ніби враз перемінилось , і ось я вже відчуваю запах полум’яно-рожевих троянд… Тепер я не розумію де реальність, а де сон. А може і не хочу розуміти… Ніби дві площини в мені, боряться за право голосу. Одна тягне мене у світ підступних реалій, а інша спокушає пристрастю та коханням. І лише маленький, світлий промінчик дає змогу зрозуміти, що рай на землі існує. Душа набуває іншого значення. Вже не потрібно думати, адже палке серце все вирішує за тебе. Я відчуваю як цей промінчик стає все ближчим. І ось він уже із трепетом доторкнувся до мого тіла. Він такий палкий, він ніжить мене, і здається я от-от запалаю…
Але що це? Сірі стіни, телефон і факс… Кур’єр приніс нову пошту…Все це так банально! Куди ж подівся той промінчик? Він не може просто так піти. Я не сказала йому головного! Куди ж ти? Стій! Він обернувся… і все в мені ніби обернулось з ним. Такий ніжний, ласкавий... Він манить мене своїми золотистими кольорами, і це не можливо порівняти з чимось іншим. Його погляд пронизує мене, і здається він вже досягнув мого серця. О! Як би я хотіла залишитись в цьому світі назавжди. Як би я хотіла сказати йому все що відчуваю! Сказати, що без нього життя нестерпне, що кожної зустрічі з ним я чекаю як дива, що тільки з ним моя душа набуває рожевих і блакитних фарб одночасно. Що кожен його погляд – ніби солодкий мед на душу, що кожен його дотик – ніжна пелюстка на шовковім покривалі… Якби я тільки мала шанс стати таким же ласкавим промінчиком… я б не покидала його ні на мить. Ми б разом безкінечно кружляли світом, люблячи інших своїм теплом і барвами. Тепер я готова! Так! Я все розповім йому! Моя пристрасна частинка бере верх над реальністю. І ось-ось все станеться… Він пригорнув мене до свого теплого плеча, і десь в середині зацвіла вишня-надія. Надія, що так буде завжди… що нічого не стане нам на заваді...
Але на справді все не так. І ось я знову в сірому кабінеті… Тут лише похмурі стіни, від котрих віє холодом… І хочеться тікати, тікати як най далі з цього жаху! Та це не можливо, бо навкруги - життя… Лише мій милий, ніжний промінчик, залишив по собі вже звичний для мене запах, моїх улюблених, полум’яно-рожевих троянд… Мій милий, я так нічого і не сказала тобі… Але я скажу! Я обов’язково скажу тобі все… колись, обов’язково скажу…             

                        Треба подолати

Життя диктує нам свої закони,
Сьогодні власні пани – то є все!
Керують всім! Беруть нас у полони!
А люди мовчки терплять це усе.

Вже опускаються останні руки,
Миритись більше нікому із цим.
Стражденні сили тратяться на інше,
Яскраві фарби бліднуть поміж всім.

Але ж ми люди і нам властиво жити!
Ми мусимо боротись до кінця,
Проклятих іродів ізжити з світу,
Нехай самі собі руйнують майбуття!

Якщо набридли будні темно-сірі,
І це політизоване життя,
Скажи всім «Ні!» Вставай! Іди до цілі!
Керуй кермом жорстокого буття.

Людина – це є щось, що треба подолати,
Ти знаєш це десь глибоко в душі.
Та сидячи удома на дивані,
Наврядчи зміниш русло у житті.



Феджора Софія: "Берегти їх треба і цінувати!"


Вклонитися низько героям
Це святе травневе свято
Треба серцем відчувати!
(С. Гордієнко)
Кожного року працюючі нашої країни з нетерпінням чекають травня. І не лише тому, що це пора, коли ми просинаємося під спів пташок, дихаємо на повні груди по-справжньому весняним повітрям з нотками ароматів чарівних квітів, а й тому, що це час численних вихідних. Адже початок місяця нас вітає зі святами, приуроченими весні та праці, а за тиждень ще одне свято чекає для нас, ще один вихідний – 9 травня. Але чи є ці дні для нас тепер святами, чи це лише привід провести час з родиною на шашликах, чи чого кращого – за домашніми справами, замість того, щоб піти на роботу? Що тепер для нас означає дата «9 травня»?!
В наш час, святкування Дня Перемоги перетворилося на, так звану, програму запланованих дій. Перше – це трансляція по телевізорах різноманітних фільмів, передач, документальних серіалів з відповідною тематикою, різних концертів, знятих за півроку до цієї визначної події, на які часто не запрошені навіть самі ветерани. Невже так важко запросити ті кілька сотень людей в рік та зібрати їх в одне місце, щоб справді відіграти концерт на їхню честь?! Друге – це святкові паради, що проходять практично у всіх містах України і закінчуються покладанням квітів до пам’ятників та святковим концертом, хоча там ми, принаймні,  можемо зустріти істинних борців за волю України. Та гірко, що в руках у них по гвоздичці, а сам святковий похід до «вічних вогнів» перетворився на бездумний марш військових, які щодня змушені відбивати такі кроки на плацу перед своїми військовими частинами. Особливо цікаво в цей день подивитися на молодих, красиво одягнених курсантів, що горді перш за все за себе, за те, що крокують, наприклад, Хрещатиком, в той час коли десятки камер знімають їх, а не за те, що шану вони мали б віддавати тим безстрашним, стареньким дідусям та бабусям, які часто по ночам замість снів, бачили лише вибухи гармат та пролітаючі повз голову кулі.
З року в рік, цих людей, які й не задумувалися про те, чи варто віддавати своє життя за визволення України, адже людське життя – найбільша цінність на Землі, стає все менше. Час безжальний до людей та старість бере своє. Роки ідуть і нам скоро в пам'ять про одну з найвеличніших подій в історії Батьківщини залишаться  лише пам’ятники загиблим воїнам та обеліски вічного вогню, якщо і їх не звелять колись зруйнувати, або самі ж ми не зробимо цього. І тому кожного року, свідомі  українці закликають всіх шанувати та гідно віддавати честь ветеранам не лише у ті дні, коли нам доводиться про них згадувати, а у повсякденному житті. Вони заслуговують на пошану всюди і завжди, адже завдяки їм ми маємо право жити на цій землі, ходити її просторами. І перш за все, ці заклики мають сприйматися молодим поколінням, новою генерацією, в тому числі і студентством. І тут є хоч трішки приємного. Адже можна з гордістю говорити про те, що свідомі українці є, і є вони серед студентів і нашого інституту. Дуже приємно було дізнатися про те, що перед початком травневих свят, до ветеранів війни, яких доля поєднала з Інститутом філології, навідалися з вітаннями та дарунками студенти нашого інституту. І любо навіть не від того, що дівчата сходили привітати наших дорогих ветеранів, а від того, якими словами вони відкликалися при це зі сльозами на очах. Ось лише кілька речень, сказаних ними про відвідин.
Рибчак Іра: «Брацейко Ольга Григорівна - 92-річна жінка, яка працювала викладачкою в Інституті філології. Чесно кажучи, я була приємно вражена її чудесною пам"яттю і світлими спогадами викладацьких років (неодноразово із радістю згадувала за Семенюка Григорія Фоковича). Я надзвичайно задоволена зустріччю із цією людиною. Інтелігентна, доброзичлива і світла бабуся.»
Ткачук Іванка: «Разом із ще двома студентами я відвідувала Кирилюк Зінаїду Василівну - ветерана Другої світової війни та колишню викладачку російської літератури в нашому університеті. Ще домовляючись з нею про зустріч, стало зрозуміло, що з цією жінкою буде про що поспілкуватись. І справді, вона неймовірно гостинно запросила нас в оселю і одразу ж до столу, на якому нас вже чекали солодощі та гарячий чай. Зінаїда Василівна розпитувала нас про наші спеціальності, кафедри й викладачів, а потім сама розповіла багато цікавого про університет, яким він був пів століття тому. Також вона показала нам свої праці й підручники, подарувала по книжці кожному. Потім ділилася враженнями, що викликала в неї війна. Загалом, ми погостювали в Зінаїди Василівни майже до вечора, і коли прощались, помітно було, що вона дуже втішена, й просила нас приходити ще. Спілкування з цією чудовою людиною залишило по собі незабутні враження, і я дуже вдячна за надану мені можливість з нею познайомитись.
Феджора Софія: «Вони такі...просто не вистачає слів, щоб описати! Я тільки-но прийшла, він подивився на мене, подивився, що в пакеті і зразу ж вийняв 2 банани. Як я там тільки не відмовлялася - нічого! Також запросив до себе, показав свої ордени(!), медалі(!!), 2 вірші свої зачитав… Емоції просто переповнюють! Ех...слава Богу, що є такі люди! Берегти їх треба і цінувати! ДЯКУЮ!»
І я від себе дякую всім, і їм зокрема, хочу подякувати за це. За те, що зі сльозами на очах та з пошаною в серці говорять по цих важливих для нас всіх людей.



Шевчик Христина

8 бер. 2013 р.

День Рідної мови


Українська без ГМО

     «Як парость виноградної лози, Плекайте мову» - під таким девізом у стінах Інституту філології відзначали День рідної мови.
Уже другий рік поспіль 21-22 лютого триває мовний експеримент – українська «нон-стоп» –   протягом 24 годин –  в університеті, у магазині, у громадському транспорті, вдома з батьками. Акція розрахована насамперед на російськомовних студентів, проте в цьому році практика 
показала, що частіше до неї долучаються  й студенти, які вважають свою українську недосконалою, наприклад, спілкуються в побуті суржиком. Даний експеримент – чудова нагода зламати всілякі стереотипи щодо другосортності української мови. Упродовж всього заходу учасники фіксували свої враження та відчуття в анкетах. Статистика анкет-щоденників показала, що для більшості саме перші години акції виявилися важкими, так як учасники автоматично забували, що треба спілкуватися виключно українською або ж не могли знайти відповідники до слів.  Але в цілому захід викликав позитивні емоції у студентів і схвалення викладачів. Приємно, що більшість  хочуть взяти участь і в наступному році.  
  Усім учасникам акції, присвяченій Міжнародному дню рідної мови, дарували спеціальні значки з написом "24 години українською", а також цукерки під девізом "Українська без ГМО".
       До того ж усі охочі мали нагоду перевірити свої знання рідної мови, пройшовши тест. І в Інституті філології є  люди, які дійсно знають українську мову не лише на практиці, а й в теорії.  Вітаємо переможниць:
          1 місце – Матлах Мар’яна ( «Польська мова, л-ра»);
          2 місце – Павлик Оксана ( «Англійська філологія»);
     3 місце розділили дві філологині – Пацула Оксана ( «Українська мова, л-ра, іноземна») та Кавулич Олеся ( «Англійська філологія»).
      Тож, хлопчики й дівчатка, всі залучаємося до акції в наступному році, адже такі експерименти показують, що в майбутньому ми маємо  реальний шанс створити бренд та моду на українську мову.
                                                                                               
Жибер Юлія


        Розплітаючи серцю коси         

     Знаєте, кажуть, що вічно можна дивитися на те, як горить вогонь, тече вода. Але дозволю собі таке зухвальство не погодитися, бо хіба ж це дійсно ті речі, які ми, люди, могли б робити безупину? Не знаю, як ви, особисто я б обрала заняття більш-менш ближче моїй романтичній натурі. І таки я його знайшла. Не в оперному театрі, не на побаченні при свічах і навіть не на узбережжі Північного моря під час штилю, а в 63 аудиторії жовтого корпусу,  де 21 лютого завдяки Іванні Ткачук відбувся літературний вечір.
     Тому вічно я б слухала українську музику і поезію. Поезію класиків, метрів й студентів-аматорів із КНУ, КПІ і НаУКМА. Вважайте, то був вечір «для своїх», у теплому дружньому колі. Навіть гості з інших університетів почували себе дуже комфортно.  Я могла би розкидатися іменами тих, хто словами тривожив душу, розплітав серцю коси, малював у наших уявах світові орбіти, але чи то не хочеться когось обділити, чи то не бажаю вас змушувати перечитувати цю «поетичну ієрархію», тому буду керуватися висловом: «Стислість – сестра таланту». 
        Мабуть, варто сказати, що це була своєрідна зустріч поколінь. В одній залі зібралися студенти 21 століття і поети минулих віків. Оживали в той вечір ліричний Микола Вінграновський, футуристичний Михайль Семенко – і могли ми почути, як колись билися їхні серця. А ми в унісон з ними переспівували Плач Єремії з їхньою «Лиш Вона…», СКАЙівське «Тебе це може вбити», «Дівчина з горіха зерня» на слова геніального Івана Франка.
    Навряд чи словами мені вдалося вам подарувати хоча б шматочок тієї дивовижної атмосфери, але  сподіваюся, наступного разу ви також захочете завітати, і що більше – взяти участь у цьому дійстві. Бо якщо не ми, так би мовити, «постмодерністи», то хто буде творити культурну епоху нового часу? Звертаючись до витоків, впроваджуючи своє, намалюємо нову галактику, де будуть горіти тисячі й мільйони свіжих і яскравих зірок. Ну хіба ж ми не гідні?:)
                                                                                      
   Кучеренко Анастасія
Фотограф: Марина Головньова

31 бер. 2012 р.

Хочеш їсти калачі - не сиди на печі

Що може знайти для себе філолог на сучасному ринку праці? Яким чином використовувати свої знання для того, щоб бути успішною людиною? Куди спрямувати сили, енергію, час  і з чого розпочати свою діяльність? Кожен з нас хоч раз замислювався над цими питаннями. Невже сьогодні філологічних фах безперспективний? Спокійно, не варто розчаровуватися навіть попри те, що ви поки що не бачите куди піти і що робити.

Поради щодо порятунку із цієї халепи були озвучені на круглому столі 13 березня в Інституті філології КНУ ім. Тараса Шевченка, де наші з вами успішні колеги-випускники допомагали розібратися з темою «Сучасні перспективи філології як освіти та фаху». На цю подію були запрошені випускники ІФу,  КПІ та представник департаменту працевлаштування Студентського парламенту Червоного корпусу.

30 бер. 2012 р.

Право на життя


Найголовніша місія кожного із нас – творити добро. А чи є більше добро, ніж допомога дитині здолати недугу, надання їй шансу на здорове, повноцінне життя? Сьогодні серед буденних справ не так часто говорять про благодійність, на яку здатні люди з чистими думками і чулим серцем, але саме такими рисами наділені члени Студентського парламенту Інституту філології КНУ імені Тараса Шевченка, котрі 22 березня, у Всесвітній день боротьби з туберкульозом,  організували благодійний концерт «Врятуй життя!». Мета акції – зібрати кошти на допомогу дітям, які страждають від цієї хвороби. 

Головним спонсором став благодійний фонд Рината Ахметова «Розвиток України», який виділив необхідну суму грошей та забезпечив організаторів заходу необхідною апаратурою. Усі зібрані кошти були перераховані Центральному міському протитуберкульозному диспансеру.

Масштабність заходу підкреслював концертний майданчик – нічний клуб «ARENA ENTERTAINMENT», де і відбувались основні події. Вдень, перед початком дійства, в Інституті філології відбулася прес-конференція, учасниками якої стали запрошені на фестиваль популярні гурти:  O. Torvald, Ot Vinta, The ВЙО, BІА «magaZine», WashingTones, Малхолланд Драйв, Скрудж. Сподівалися, правда, і на присутність таких відомих колективів, як СКАЙ, Тартак, ТНМК, Антитіла. Проте, через брак часу вони відмовились від участі.

28 лют. 2012 р.

Солодкий смак флешмобу: 24 години українською


Давайте пограємо у гру під назвою «гуртом і мову легше вчити».


Що для цього потрібно?

«Інформаційний привід»: День рідної мови, що святкується в усьому світі 21 лютого. Кілька надзвичайно активних організаторів, майже півтори сотні кольорових поліграфічних браслетів та значків, пакетик з цукерками (для заохочення та «знеболювання», пам’ятаєте, як в дитинстві після уколу у дитячого лікаря) та більш ніж півтори сотні бажаючих популяризувати рідне слово. Правило лише одне: протягом 24 годин (1440 хвилин, або ж 86400 секунд) розмовляти українською з усіма, до кого ти звертаєшся чи хто звертається до тебе.
 Нічого не забули? А, ні: ще обов’язкова умова – посмішки та доброзичлива атмосфера.


Готові? На старт! Увага! Руш!

Час збирати каміння: студентському кураторству в ІФ виповнилось півроку

Перша зустріч із майбутніми кураторами
     В лютому проект студентського кураторства в Інституті філології відзначив маленьку, але все-таки річницю. Шість місяців - термін, після якого сміливо можна підбити перші підсумки та окреслити певне коло "болючих” питань, які постають перед кураторами та їхніми підопічними.

Ідея доручити студентам старших курсів опікуватися новопосвяченими колегами виникла у Студентському парламенті ще у минулому навчальному році, але в повну силу робота над проектом стартувала з вересня поточного. Перед Освітнім відділом Cтудпарламенту, що є відповідальним за проект, стояло масштабне завдання: знайти відповідального і турботливого наставника для кожної групи першокурсників.

1 жовт. 2011 р.

Stay Hungry. Stay Foolish

     В Інституті філології студентське самоврядування схоже на якусь рослину навесні, котра оживає після зимової сплячки. Але на відміну від природи, у Студпарламенту Інституту філології цикл в кілька разів довший: довгі кілька років у ньому тривала зимова сплячка без видимої для всіх студентів роботи і лише два роки тому настало весняне пробудження. 

     Весна для СПІФу почалася, як на мене, тоді, коли його очолила Крістіна Морозова з її молодою командою ще у 2009 році. Рік їхньої діяльності не був революцією на рівні Інституту філології, зате став революцією всередині самої структури Студпарламенту: було залучено кілька десятків активістів з молодших курсів (особливо з першого!), більшість із яких і досі залишаються в команді Студпарламенту або діють в інших структурах на рівні інституту.

      Коли минулого року Крістіні настав час складати повноваження, я вирішив балотуватися на посаду голови СПІФ з ідеєю, котра тоді все більше розбурювалася в моїй голові: зробити революцію в студентському самоврядуванні на всеінститутському рівні! «Діяльність Студпарламенту має відчувати на собі кожен студент Інституту філології! Ми повинні бути кращими серед усіх факультетів Університету!» – ось та планка, яку я поставив собі, коли йшов на вибори, із якою здобув перемогу і яку поставив перед своєю новою командою. І тепер я розумію, що хоч і не відразу, але цю планку ми здобуваємо. І новий поштовх до цього дав останній проект мого СПІФу – «Куратори першокурсників». 

     Я неймовірно радію, що ми знайшли і відібрали кураторів майже для всіх груп першокурсників, що всі наші куратори справді замотивовані, активні та відповідальні, а першокурсники з їхньою допомогою легко адаптувалися до студентського життя і вже активно долучаються до студентського самоврядування. Тепер залишається розвиватися і йти лише вперед! Як на мене, ціль «СПІФ для кожного студента» має тепер стати для нового Студпарламенту необхідним принципом роботи, але новий голова мусить собі поставити якусь іще вищу планку – наприклад, «Налагоджена системна робота СПІФ» або «5 нових всеінститутських проектів».

     Оглядаючись на свою діяльність як голови СПІФ тривалістю всього в півроку, я сам дивуюся, як ми з командою встигли стільки всього реалізувати! Не посоромлюсь назвати все, адже кожен захід був для нас спільним досягненням і в кожному ми, організатори, залишили частинки себе: концерт до Дня закоханих, благодійний концерт гурту «Дівчина Джона» (зібрали більше 5000 грн для лікування нашого студента Ярослава Петрика), Ярмарок молодіжних організацій (Інститут філології чи не вперше відвідали з презентаціями AIESEC, Європейський молодіжний парламент, «Наука при каві» та 5 інших організацій), цикл публічних лекцій, тренінги з працевлаштування, грандіозний концерт до Дня філолога, Куратори першокурсників і звичайно ж – газета «Абзац», із якої ви й читаєте ці рядки))) Все це справді досягнення, хоч і хотілося реалізувати ще багато інших проектів. 

     На плечі новообраного голови СПІФ тепер лягає велика відповідальність. Найперше – тримати марку, адже цього вимагає стиль і рух в роботі, заданий теперішньою командою СПІФ. Наступним завданням є новаторська діяльність нового голови (пробачте за тавтологію): обов’язково мають бути реалізовані нові проекти, які є корисними та необхідними для студентів Інституту філології. Тут, до речі, важливою стратегією буде закріплення статусу Студпарламенту в очах адміністрації. Вірний шлях для цього – захист прав студентів, подання скарг на все, що нас не влаштовує в Інституті філології, – на неякісне обслуговування, непотрібні предмети, некваліфікованих викладачів… Справді, на третій рік активної діяльності СПІФ повинен укріпити свій статус як осередку активних, розумних і небайдужих студентів, котрі є джерелом якісних змін у студентському навчанні та житті! 

      Наостанок новій команді СПІФ (у якій, я сподіваюся, залишиться багато з наших «старих») хочу побажати віри і впевненості у своїх діях, розуміння важливості командної роботи (лише разом ми сила: або виграємо всі разом, або програємо поодинці) і великого-великого ентузіазму, який, повірте, окупиться і повернеться до вас сторицею (ви ще й самі не можете уявити ЯК))). А ще бажаю зрозуміти і прийняти в своє життя настанову Стіва Джобса: «Stay Hungry. Stay Foolish» – лиш тоді досягнете висот!

Богдан Деркач,
Голова СПІФ 2010-2011