Благодійний вечір «ТЕПЛОХОД BusinessFest-2: Новая Волна!»

27 вересня 2014 р. відбувся Благодійний вечір під назвою: «Теплоход Bussines Fest 2: Новая Волна» з неймовірною культурно-розважальною і розвиваючою програмою для людей з активною життєвою позицією, фахівців своєї справи, керівників, підприємців, бізнесменів та просто тих, хто прагнув цікаво та з користю провести свій час. Традиційно захід проходив на одному з найкращих теплоходів столиці.

Вже вдруге в цьому році команда цілеспрямованих людей (Валерія Вірова-Артемьєва, Андрій Возняк і Любов Кущ) провела Благодійний вечір «Теплоход BusinessFest-2», метою якого є підвищення поінформованості про благодійність і розширення кола бізнес-партнерів в найрізноманітніших сферах. Ключовим є те, що зібрані кошти будуть передані до благодійного фонду «Товариства Червоного Хреста України» на підтримку мобілізованих військовослужбовців в зону АТО і дітей з онкологічними захворюваннями. Тож кожен учасник автоматично долучався до команди волонтерів, тим самим допомагаючи потребуючим.

«Ідея організувати подібний захід вперше з’явилася в червні, ми з командою відвідали «Speed dating» в Caribbean Club і подумали, чому б і собі не організувати щось подібне. Тоді Андрій сказав, що можна вигадати більше, аніж просто «speed dating» і ми почали діяти. - розповідає одна із організаторів, Валерія Вірова-Артемьєва, - буквально за 2 тижні ми організували перший «Теплоход BusinessFest» (5 липня 2014р.), проте багато запланованого не здійснилося. Тож ми вирішили не зупинятися на досягнутому, ми пішли далі, організовували все протягом 2 місяців, шукали людей, обдумували шоу-програму… І от нарешті захід відбувся!».

Вечір розпочався з живої музики, якою радували місія "Райский Уголок". Як розповів нам адміністратор-вокаліст Олег Суперман, вони вже не вперше беруть участь в подібних благодійних заходах, а, отримавши пропозицію від подруги Любові Кущ, музиканти не змогли відмовити.

Варто зазначити, що програма вечора була вибудована таким чином, аби кожен з гостей знайшов свою нішу та мав можливість з користю для себе провести час, поділитися власним позитивним досвідом в тій чи іншій сфері.

А саме:

• ТАНЦІ: запальні майстер-класи з латиноамериканських і клубних танців від хореографа Тетяни Макарової!
• ШОУ ІЛЮЗІЙ: від MAKSA ТАИНСТВЕННОГО - ілюзіоніста-менталіста, який підкорив мільйони глядачів, зірки шоу "Менталіст", переможця міжнародних конкурсів ілюзіоністів, почесного члена журі Міжнародного фестивалю «Творимо чудеса РАЗОМ». 

• МАЙСТЕР-КЛАСИ за темами: бізнес, щастя, успіх, відносини, маркетинг ... 
• ІГРИ: настільні, активні, інтелектуальні та бізнес-гри.
• СПІДДЕЙТІНГ в новому, цікавому форматі!
• ДЕГУСТАЦІЯ ВИПІЧКИ: солодощі і не тільки від "March & Co".
• Тайський масаж: кращий в Києві, від корінних таїландців з масажного салону "Квітка Таїланду" (кожен учасник міг отримати масаж безкоштовно).

• ENGLISH BUSINESS PARTY з неймовірно насиченою програмою, іграми та призами від школи англійської "English Today".
• ФОТОСЕСІЇ: на теплоході одночасно працювали кілька фотографів.
• ШОУ-ПРОГРАМА: жива музика, барабанне шоу, романтичний феєрверк та фаєр-шоу після прибуття!

«ТЕПЛОХОД BusinessFest-2: Новая Волна!» - це, коли радість від змістовного спілкування та пізнання поєднується з красою осінніх дніпровських краєвидів та чистим повітрям!

В кінці «BusinessFest» кожен мав змогу отримати подарунки від партнерів заходу!

Щиро Ваша,

Альона Автушенко

Символ волі української нації

23 серпня – День Державного Прапора України. На законодавчому рівні це свято було встановлено указом Президента України Леоніда Кучми № 987/2004 «Про День Державного Прапора України» від 23 серпня 2004 року.

Впродовж вже дев’ятьох місяців синьо-жовтий стяг майорить по усім українським вулицям в ім’я свободи народу. Можна сказати, що національна символіка тепер надовго укріпилася в тренді нашої країни. Але чи багато ми знаємо про наш рідний прапор?  

Розпочати треба з того, що геральдика українських прадавніх земель була вже давно знайома з синім та жовтим кольорами. Ці відтінки використовувалися на гербі Руського королівства 14 століття. Вони також вживалися на гербах руських земель, князів, шляхти і міст середньовіччя і раннього нового часу.

Починаючи з 18 століття на козацьких прапорах Війська Запорізького  часто зображувався лицар у золотих шатах, із золотим орнаментом та арматурою на синьому полотні.

З 1848 року українці Галичини використовували синьо-жовтий стяг як національний прапор.

Під час славнозвісної української революції 1917 – 1921 років цей стяг був державним прапором Української Народної Республіки. І починаючи з цього моменту, впродовж цілого 20 століття синьо-жовтий прапор слугував символом українського національного опору проти комуністично-радянської окупації. І як бачимо, сьогодні ворог той самий, що і століття, ба навіть два тому, тільки носить інше ім’я. А наш стяг із сивої давнини і до сьогодні є найпотужнішим символом волі славного народу.

А тепер перейдемо від переказування даних з Вікіпедії до цікавіших фактів.  

А Ви знаєте, що за європейською геральдикою наш прапор трактується інакше, ніж ми звикли вважати ще зі шкільної парти, де синій колір символізує небо, а жовтий — пшеничне колосся? Так от. Синій символізує великодушність, чесність, вірність і бездоганність. Жовтий (золотий) символізує знатність, могутність і багатство, а також чесноти: силу, вірність, чистоту, справедливість, милосердя і упокорювання.  

А чого День прапора святкується саме 23 серпня? Так як ми, молоде покоління, або ще не народилися в рік прийняття Україною незалежності, або були ще малими, щоб вникнути в усі деталі, варто трохи приділити увагу саме цьому епохальному дню. 

18 – 21 серпня 1991 року відбувалася спроба державного перевороту в СРСР, «серпневий путч», коли самопроголошений «Державний комітет з надзвичайного стану» (ДКНС) намагався усунути від влади президента СРСР Михайла Горбачова. В ці дні відбувалися масові акції протесту. Вранці 19 серпня Кабінет Міністрів УРСР прийняв ухвалу, яку підписав перший віце-прем'єр Костянтин Масик, — «Про створення тимчасової комісії для запобігання надзвичайним ситуаціям». Комісія працювала не покладаючи рук. І 23 серпня 1991 року — після провалу путчу в Москві — група народних депутатів внесла синьо-жовтий український прапор у сесійний зал Верховної Ради. Освячення Національного прапора було проведено священиком священиком УАПЦ Петром Бойком. Якраз до цієї події і привязаний Указ Президента України, Л.Кучми, «Про День Державного Прапора України». Цей прапор, як реліквія, урочисто зберігається під склом в музеї ВРУ. Наступного дня, 24 серпня 1991 року,  ВРУ ухвалила Акт проголошення незалежності України: «Виходячи із смертельної небезпеки, яка нависла була над Україною в зв'язку з державним переворотом у СРСР…».

Але погугливши з десяток джерел, можна дійти до висновку, що окрім цієї дати варті уваги інші.

Усі ми усвідомлюємо, що істинно українська національна символіка в радянські часи була під забороною. Перший офіційно затверджений прапор УСРР (з березня 1919 р.) був червоний з золотими ініціалами «УРСР» у горішньому червоному накутнику. Пізніше, у 49-му році до червоного кольору додалася менша смуга блакитного. Проте, істинних українських кольорів патріоти нашої країни не полишили.

1 травня 1966 року два студенти Київського інституту народного господарства Москаленко Георгій та Кукса Віктор вивісили на даху свого інституту жовто-блакитний прапор. Хлопці зшили прапор власноруч з двох жіночих шарфів, прикрасили його гербом, який вирізали з чорної тканини та прикріпили посередині, а під ним написали чорнилами «Ще не вмерла Україна, ще її не вбито…». Хлопців шукали рік, а потім нарешті заарештували за справою під назвою "За фактом вивiшування в нiч на 1 травня 1966 року прапора українських буржуазних нацiоналiстiв на даху будинку Київського iнституту народного господарства". Один відсидів 2 роки, інший – 3.

Інший прояв вияву пошани до рідного прапору відбувся 21 січня 1973 року, коли над Чортковом, Тернопільської області замайоріли жовто-блакитні знамена. Це був День 55-ї річниці проголошення самостійності Української Держави. Юнаки з села Росохач Чортківського р-ну (Володимир та Микола Мармуси, М. Слободян, П. Винничук, А. Кравець, П. Вітів, С. Сапеляк, М. Лисий) провели цілу політичну акцію, присвячену цій знаменній даті, аби продемонструвати радянській владі, що Україна бореться і надалі. Вони розклеїли 19 листівок зі зверненнями до односельчан гідно відсвяткувати «знаменну дату, яка по праву вважається нашим національним святом» та запросили стати активними прихильниками національного руху. Всього було вивішено 4 українських прапори. За свої патріотичні дії тоді юнаки отримали від 3 до 6 років ув’язнення сурового режиму із засланням.  

Ситуація з обмеженням використання істинної української символіки покращилася лише на порозі 90-х років, коли з 1989 року у Львові розпочалися мітинги та такі собі тогочасні міні «флеш-моби» під національними прапорами.

Дата, яка окремо варта уваги, це 14 березня 1990 року, коли вперше в Україні, а саме у місті Стрий, Львівської області, був вивішений синьо-жовтий прапор над будівлею органу влади, на той час ще радянської. І феноменально, що прапор був вивішений за рішенням самої ж влади на офіційному рівні.

І наостанок. Офіційна дата постанови щодо підняття синьо-жовтого прапора, «що символізує миролюбиву Українську державу в образі чистого неба і хлібного лану», над Верховною Радою стало 4 вересня 1991 року. Рада прийняла це рішення тільки після 3-го голосування, коли пролунала погроза Кравчука подати у відставку, якщо питання не було б вирішено в той день. А вже 28 січня 1992 року на світ з’явилася постанова "Про затвердження державним прапором України Національного прапора", в якій закріплено значення Державного Прапору України (він «являє собою прямокутне полотнище, яке складається з двох рівних за шириною горизонтально розташованих смуг: верхньої — синього кольору, нижньої — жовтого кольору, із співвідношенням ширини прапора до його довжини 2:3»).

Як бачимо, наш синьо-жовтий прапор має дуже бурхливу історію. Колись українці сиділи в тюрмах за одну-дві години, коли український прапор майорів над будівлями. Тому шануємо національну символіку і плекаймо гордість в наших серцях за можливість сьогодні святкувати День Державного Прапора України та йти колоною святковою ходою, обгорнувшись в рідні кольори.

Міхєєва Станіслава 

Революція Гідності або як змінилося мислення українців після Майдану

 

«Зустрічаємось о 22:30 під монументом Незалежності» (21 листопада 2013 року).  Цей запис, залишений Мустафою Найємом на сторінці Facebook, став по-справжньому історичним. Як багато часу пройшло з моменту його написання. Як глобально за цих понад півроку змінилась ментальність українців, наші думки і спосіб мислення. Варто зазначити, що зміни ці здебільшого в кращу сторону. Хіба думав тоді Мустафа Найєм, що з цього, здавалося б, звичайного повідомлення, вийде справжня революція? Навряд чи.

Чи могли б ми уявити тоді, вісім місяців тому, що люди з різних куточків України кидатимуть роботи, залишатимуть сім’ї і будуть їхати в цей, тоді невеличкий, осередок свободи? Що кияни, почувши по телебаченню про можливу атаку сумнозвісного «Беркута», не позакривають свої двері надійніше, а, навпаки, розбудять сусідів і масово ринуть туди, в центр столиці? Що хлопці, які завжди «косили» від армії, будуть стояти в довжелезних чергах в воєнкомати? Цей список можна продовжувати дуже довго, адже подібних історій безліч.

 Хтось запитає, для чого це все? Відповідь проста: щоб ми та наші нащадки жили в гідній країні. Щоб, приїхавши в Європу, говорити з гордістю: «Я – українець!». І ніхто вже не посміє спитати: «А де вона, ця Україна? Десь поряд з Росією?».

Якось на лекції з етнопсихології ми говорили про самосвідомість українців. Тоді викладач навів найвдаліший приклад цього явища – Євромайдан. І справді, людей не організовували певні політичні сили. Все починалося без будь-яких агітаційних гасел та партійних прапорів. Єдиний символ Революції Гідності – прапор України. Єдиний духовний помічник – національний гімн. Нам не потрібно ніяких революційних пісень. Гурт «Любе» нехай залишиться для наших сусідів. «Ще не вмерла України…» - ось та композиція, від якої ідуть мурашки по шкірі, а серце починає битися частіше. В момент, коли сотні тисяч людей одночасно співають ці слова, як ніколи, відчувається те саме єднання. Українці – єдині. Хай хто б не намагався нас розділити.

Можна впевнено сказати, що за кілька місяців Євромайдану ментальність українців змінилася більше, ніж за 22 роки незалежності. Революція відбулась не лише в політичному житті країни. В першу чергу, вона відбулась в нас самих, у нашій свідомості. Дуже вдало зазначали, що, шукаючи Європу, ми знайшли Україну. Ось в чому істина.

Кожен, хто вийшов на Майдан, заклав маленьку цеглинку в підвалини храму нашого майбутнього. На жаль, вже вкотре нам не дають його добудувати. Тепер вже руйнують зовні.  Та, варто пам’ятати, що разом ми - сила. Ці слова вже були підтверджені не один раз. І, рано чи пізно, ми здолаємо й цього, зовнішнього, ворога. Адже ми – українці, а українці не здаються!

Текст та світлини - Світлана Попова

Зі святом вас, етнографи!

    

    Середина літа. Зеніт канікул. Про що можуть думати і говорити студенти? Звісно, про відпочинок і свята. Тому в контексті літньо-сонячного настрою я б хотіла привітати усіх філологів з професійним святом, з Днем етнографа! Уже майже протягом цілого століття його прийнято відзначати 17 липня.

    На перший погляд може здатися, що етнографія - спеціалізація дуже вузька, що лише окремі люди можуть вважати себе причетними до неї. Частково це є правдою, адже в етнографічні експедиції їздять лише одиниці, а наукові праці пишуть одиниці з одиниць. Проте є й інший бік медалі, який демонструє нам значно ширше предметне поле етнографії, що дозволяє кожному філологу вважати себе до неї причетним. Знання мови і літератури розкриває весь глибинний світ людства, його мислення і світовідчуття. Література дає нам відголоски раннього світогляду у більш індивідуалізованому форматі, проте в контексті соціальних подій. Тому, здобуваючи філологічну освіту, ми маємо чудову можливість відкрити для себе культурні особливості того чи іншого народу та їх взаємозв’язки з іншими культурами. А це і є одне з першочергових завдань етнографії.

   З часом ми починаємо проводити паралелі, порівнювати одну національність з іншою, їхні культуру, психологію, світогляд. Тож будь–хто, хто зветься філологом, хто цікавиться культурою і мистецтвом свого народу, може зі спокійною совістю відсвяткувати 17 липня як своє професійне свято. Корифеями етнографії прийнято вважати таких дослідників: Ф. Вовк, В. Милорадович, М. Максимович, М. Маркевич, М. Костомаров, М. Грушевський та ін. Кожен з них зробив свій вагомий внесок в дослідження етнографії і залишив по собі великий дослідницький спадок. Ознайомившись із працями вище названих етнографів, можна відкрити для себе колоритні особливості української культури, таємниці кровної спорідненості народів, що дозволить розкрити для себе захоплюючі таємниці історії.

    Федір Вовк детально описав матеріальну культуру українців, одяг, житло, побут. Василь Милорадович зібрав величезну кількість оповідок по демонології. Михайло Грушевський детально описав родильну обрядовість, стосунки з дитиною у звичаях народних. І це ще далеко не весь перелік здобутків метрів етнографії, лише вектори їхньої діяльності.

    В цей день хочу побажати кожному філологу знайти себе в науковому середовищі і не обмежуватись усталеними рамками, адже більшість наук тісно переплітають між собою, провокуючи прогрес і розвиток. Тому, вивчаючи мови, не забувайте про дослідження культури і мистецтва. Порівнюйте, досліджуйте, будуйте теорії і розкривайте якомога ширше свій потенціал. Адже якщо в душі Ви етнографи - ваше життя буде насичене захоплюючими загадками і таємницями, цікавими дослідженнями і відкриттями. Це урізноманітнить будні, зробить їх яскравими і незабутніми. Гарного відпочинку та цікавих знахідок вам, любі філологи!

                                                                       

Завжди ваша Аня Мосюженко

10 альбомів весняного настрою

Календарна весна настала, та й дні стали більш сонячними, а Вас усе хандрить? Не біда. Саме час зробити цю весну неповторною! А щоб було що згадати, редакція «Абзацу» підготувала для Вас із десяток альбомів, що наче паростки пробиваються крізь ґрунт нудьги, безвиході й туги. Хоча, для тих, хто потребує виплакатися, трохи пісень тут теж є.

       John Legend – Once Again

Без перебільшень, релікт і знахідка нашого часу. Багатство і витонченість деталей помітно як на обкладинці, так і в наповненні.  Безумовно, амальгамна основа, яка поєднує в собі ритми попередніх декад і сучасне звучання вічних істин, не могла не знайти прихисток у серцях істинних поціновувачів родинного вогнища й домашнього затишку.

  De La Soul – 3 Feet High and Rising

Якщо ви хочете знати, що було до золотих бляшок, модернових тачок і контрабандної зброї – починайте з цього першоджерела. Славні дружбі, старим добрим часам і гордості за своє походження – у наші дні потреба в цих цінностях як ніколи загострена. Можливо, цього року, на 25-річчя із дня виходу зросте попит на цю платівку, а разом із ним у вас виникне бажання скласти зброю перед запеклими ворогами й розпочати з цього приводу тотальне святкування.

        Funcadelic – Maggot Brain

Мабуть, немає більш ефективної реабілітації на світі, ніж 10 хвилин із Едді Хейзелом. Якщо ця композиція не змушує Вас плакати – ви щаслива людина й ще не знали горя.  Проте цей альбом переважно оптимістичний. Посилаючись на його солідний вік  (40 років!), можна пояснити актуальні тоді мотиви расової рівноправності й заклику до об’єднання сил заради спільної надмети.

Da Brat – Funkdafied

Альбом, який створив переворот – у, здавалось би, суто чоловічому жанрі. Жодної експлуатації своєї привабливості, жодних поступок у творчості, вмотивованих статтю. Лише талант.  У результаті це робить її першою жінкою, яка здобула платину й стала невід’ємною  частиною Золотої доби. А іще – показала усім дівчатам приклад, як зберегти жіночність і виразити її через свій недівочий норов, а не традиційними засобами – одягом, візажем і тендітністю.

       Frank Ocean – Channel Orange

Багато хто вважає, що r’n’b – досить посередній і виключно комерційний жанр. Френк своїм дебютним студійником довів протилежне, вивівши цей напрям на один щабель із іншими жанрами.  Більше того, вихід альбому показав, що за 20 років жанр не вичерпався, а навпаки – збагатився, бо лише третина композицій створена за допомогою семплів. Зайвий доказ на підтвердження правила «Не судіть за обкладинкою!», витриманий у лаконічному стилі легендарної Габріелли.

The Roots – Do You Want More?!!!??!

Чи можна зав’язати в бантик кінці хронологічної стрічки 20-го століття? Відповідь дають справжні «коріняки». Поєднавши джаз і реп, кожен з яких був у свій час імпровізаційним  та виник як еклектика, вони досягли успіху. І це незайвий раз доводить – немає нічого істинно нового під сонцем.

       Erykah Badu - Baduizm

Відмінна альтернатива для тих, кому обридли Бейонсе й Ріанна.  Такий шик, як у Баду, не побачиш у численних кліпах, появах на червоних доріжках і фотосесіях – його можна лише почути. Слухайте, й буде вам радість!

Maroon 5 – Songs about Jane

Начулися про цей гурт, мабуть, усі. Й більшість знає його саме з двох причин: вродливого фронтмена й дещо зухвалих, легковажних та навіть егоїстичних пісень. Настав час підняти завісу й побачити ким вони були (хоча, вони такими й зосталися, просто вдало це приховують :) ).  Тендітні,  виплекані з усією душею присвяти до реальної дівчини на ім’я Джейн, з якою тоді зустрічався Адам Левін – це стане зрозумілим із перших акордів. Відчуйте себе обраницею найсексуальнішого чоловіка планети за версією журналу «Рeople».

 

      Red Hot Chili Peppers – Blood Sugar Sex Magik

Для тих, хто полюбляє перевірені часом речі.  Тут ви знайдете все – і заклик до братерства всіх людей, і вкрай відверті роздуми про основний інстинкт,  і подяки тим, кого немає поруч,  і данина найсвітлішим почуттям, і прості пісні «ні про що» на щодень. Одним словом, цей альбом – як саме життя. А вічно актуальний триколор на обкладинці лише зайвий раз демонструє: перед Вами вартий уваги доробок.

Christina Aguilera – Back to Basics

Не надто втішно, коли дійсно талановитих артистів знають лише за трійкою-п'ятіркою хітів різних часів. І дарма. Бо все найкраще зазвичай лишається для нас невидимим, і через те ми звикли вважати, що воно – недосяжне. А насправді все майже поруч. Як приклад – найкращий альбом міс Агілери, аналог якому ще доведеться пошукати. Будьте певні, що глянете іншими очима на творчість Легентіни й почуєте спершу власницю гарного смаку щодо музики, й лише потім – зірку світового масштабу. 

Божена Гахраманова

Танцюючи на кришталі

 

«Сочі» - це вже не просто олімпіада, це тема, яка просочилася у всі сфери життя: від моди до політики. Чого тільки варті сріблясті бомбери й фотосесії олімпійців для «Vogue», зворушливо наляканий Янукович з українським прапором і відкриття олімпіади як проблема его та сексуального життя Путіна. «Сочі» - це тема, яку неможливо проігнорувати; це море, яке вже тебе поглинуло.

 

          

 

Та залишимо все брудне й комерційне десь далеко й дозволимо зимовій казці зачарувати себе, а що може бути більш романтичним, ніж фігурне катання.

 

Для мене мистецтво фігурного катання починається там, де я забуваю, що саме дивлюсь, коли бачу тільки миготіння й рухливе сплетіння тіл. Мистецтво там, де кожен знаходить простір для польоту, і летить вже не фігуристка в повітря, не мелодія Хачатуряна, а ти, крізь гущу мрій, розбиваючи хмари руками.

 

Коли ми говоримо про фігурне катання, ми якось несвідомо думаємо зовсім не про український спорт. На жаль, незважаючи на теперішню ситуацію в країні, тут ми сильно програємо росіянам. В будь-якому разі, треба залишатися справедливими та чітко бачити, що крім Оксани Баюл ще в 1994, катання під українським прапором більше не давало ніяких суттєвих плодів. Натомість українські спортсмени, представляючи інші держави, впевнено приносять олімпійські медалі (Тетяна Волосожар і Олена Савченко здобули золоту й бронзову медалі, представляючи Росію й Німеччину).  Зачепивши цей аспект, я б хотіла сказати всім тим, хто називає таких фігуристів зрадниками й шукачами легкого життя, хай моє слово й неважливе: нам тлумачать з дитинства про сродну працю, про талант, пошук себе…чи відмовився б ти від себе, якщо врешті-решт знайшов себе в прекрасному? Можливо, це звучить недоречним докором нашій і без того розхристаній Батьківщині, але так б хотілось, щоб тут, де ми ростемо, було справжнє блакитно-жовте мистецтво.

 

Я б хотіла поділитися з вами моїми улюбленими моментами цьогорічних змагань.

 

 

 

    

Дивлячись довільну програму пари Кацалапов – Ільїних, мені не хотілось заскочити в ковзани й пуститися льодом, крутячи повітряні тулупи, ні мені сильно й пристрасно захотілось любити. Я ще ніколи не бачила такого танцю любові й ненависті, почуттів, які так тяжко підробити. Від них віяло тим, що так рідко спостерігаю в нашому житті – тією істинною юністю, з її поривами, з усім її натхненням, тими почуттями, які не передбачені стратегіями, а тільки молоднечим запалом. Це не має дивувати, адже фігуристи є практично нашими ровесниками ( Олена 1994 року народження, її партнер – 1991), й вже пережили історію кохання не тільки на льоду.

 

 

Довільна програма Юлії Липницької заставила мене затамувати подих, і 4 хвилини я перебувала в нетанцювальній позиції з широко відкритим ротом. Саме це і був той тріумф людського тіла над всіма законами природи, над гравітацією та реальністю загалом. Коли ж виступ закінчився, моєму здивуванню не було меж – спортсменці тільки 15, і вона не тільки виступила на Олімпійських іграх, а й обігнала досвідчених тридцятирічних спортсменок. Її виступи й у 12-річному віці на чемпіонаті юніорів, її жага брати участь навіть з травмами, її воля, яка так і просочується крізь тонке дитяче тіло, - все це надихає до наполегливої багатогодинної чесної праці. Це те, що варто побачити, щоб зрозуміти, можливостям людини, навіть у віці, коли доречним є супровід з мультфільмів (на чемпіонаті юніорів виступала під музику з «Панди Кунг-Фу» :)) немає меж. Людина народжена боротися й перемагати.

Виступи пари Кацалапов- Ільїних й Юлії Липницькою дали Росії перемогу в командному підрахунку.

  

 

 

Що ж до дуету Волосожар-Траньков, то тут буде зайвим говорити про їхні здобутки й досягнення. Тетяна є чотириразовою чемпіонкою з фігурного катання України (2005, 2007, 2008 і 2010 роки), неодноразова учасниця чемпіонатів світу і Європи з фігурного катання та інших міжнародних змагань найвищого рівня. Більше того, вона вже брала участь в Олімпійських іграх, але тоді, в Турині, представляючи Україну з партнером Станіславом Морозовим, була тільки 12-ою. Тому вітаємо вже зовсім дорослу 27-річну українку, яка виступила, на жаль, під російським стягом, та здобула заслужене й впевнене золото Олімпійських ігор. Зовсім дитячі сльози радості цих зрілих спортсменів: таке неймовірне поєднання професіоналізму, техніки й повної емоційної віддачі.

 

Парадокс полягає в тому, що російська пара Волосожар –Траньков змагались з німецькою, окрасою якої є неперевершена українка Олена Савченко. Всі напевно стрепенулись від переживання, коли Тетяна торкнулася рукою льоду, та навіть це не позбавило її першості. Звичайно, хотілось б, щоб  обоє спортсменок-фігуристок принесли золото й бронзу Україні, та яка може бути політика там, де перемагає чистий спорт і прекрасне мистецтво, що все ж єднають держави, а не роз`єднають їх.

Іваночко Ксенія

Імпорт вражень

  Ми всі, так би мовити, «напічкані» цитатами з Інтернету, і на кожен випадок у нас знайдеться як не дві, то хоча б одна фразочка, яка б найвлучніше описала ситуацію у момент спілкування. Але кому воно треба, коли твої слова з неабиякою легкістю продовжить будь-яка бабуля, яка має онука-підлітка. Та, мабуть, ще комусь треба, бо зараз у процесі написання цього абзацу для «Абзацу», я прокручую в голові ностальгійні моменти цього літа і… ванільні цитати про подорожі. Що не говоріть, а останні надихають краще за муз (якщо такі ще існують)! Тому поїхали;)

  Погодьтеся, було б дивно, якби дівчина, яка вивчає польську мову й історію загалом (це я про себе), оминула увагою країну-сусіда, з якою ще минулого року проводили Євро-2012. Не будемо приховувати, що «імпортне» часто цікавить нас набагааато більше вітчизняного, тому й відчуваємо страшенне бажання відчинити хай не вікно, але хоча б кватирку в Європу. 

«Чому у нас не так?» – перше, що почула я при в’їзді в Польщу цього літа. А у відповідь з верхньої полиці нашого вельми екстравагантного купе відгукнулося: «Бо це тобі не Україна». Ось і вся відповідь, яку вдалося «роздобути». Але на цьому фрази у стилі «якби та якби» не скінчилися. Вони були нашою табличкою множення на найближчі три тижні. 

  Якби я була викладачкою польської історії, культури і т.д. і т.п., то, скоріше за все, почала б з конкретних дат і фактів, але, на мій жаль, а в даному випадку на ваше щастя, я не професор, тому просто продемонструю вам, любі, фото, які б залюбки помістила в який-небудь паблік із назвою «Inspiration». 

  Перш за все, Краків. Тут і слів зайвих непотрібно. Тільки виникає питання (особисто в мене), чому Краків досі не «кепітел оф Поленд». Ось тут, наприклад, славнозвісна Вісла, якою можна поплавати, як сказали нам самі поляки, на їхніх гондолах. Звісно, вони мені були схожі на звичайний моторний човен, але від того вражень менше не стало. Не дозволю собі аж ніяк не згадати Вавель(замковий комплекс), коло якого казковий дракон пускає вогонь з пащі, тим самим забавляючи, як не дивно, більше дорослих, аніж дітей. І ще 2 такі собі мрії для молодого українця (а ви вже оберіть собі до смаку): 1. Ягеллонський університет (мета наших студентів); 2. Галерея Краківська – величезний торгівельно-роважальний центр, де тільки роззява не знайде собі те, що шукає. 

«Люблін – місто натхнення», – не затерта цитата якогось патріота, а напис, що важко не помітити, бо він, без перебільшень, усюди. Була б я не я, якби не виконала прохання своєї подруги і не згадала б про Люблінський замок, добре знайомий нам ще з часів ЗНО. А ще центр… Вечори там проводити – одне задоволення. Невеличкий шматочок інформації і трошки візуальних вражень від мене, а продовження читайте у наступній статті, мої любі :*




                                         Ваша Кучеренко Анастасія