Показ дописів із міткою Конкурс. Показати всі дописи
Показ дописів із міткою Конкурс. Показати всі дописи

26 жовт. 2013 р.

Конкурсні роботи, які варті уваги!


Редколегія онлайн-газети "Абзац" не може оминути увагою інші роботи конкурсу "Привіт! Я першокурсник з Жовтого", які також претендували на першість. Рішення жюрі було складне, долучалися додаткові експерти, бо критерії оцінювання були доволі суб`єктивні. Тож вашій увазі ми пропонуємо ще декілька достойних творів :) 



Мій перший тиждень в КНУ ім. Шевченко або що таке бути на сьомому небі від щастя

Кажуть все в житті буває тільки раз і все минає дуже швидко. Це справді так, але якщо ти вперше першокурсник та ще й такого відомого університету як КНУ ім. Шевченко, то це вдвічі неймовірно! Що відчувають студенти заходячи до цього славетного університету вперше, а вдруге? Кажуть кожен через це проходить, нема в цьому нічого особливого, але я скажу вам, ні, бути студентом Інституту Філології ім. Шевченка це вже особливе відчуття. 
Кожен приходить до ВНЗ з різними цілями й сподіваннями, і що мене особисто приємно вразило так це те, що першокурсники КНУ дійсно цілеспрямовані люди, точно знають чим бажають займатися в майбутньому, що і як потрібно розпланувати, і це при тому, що багатьом навіть немає 18 років, а вони вже самостійно живуть в іншому місті і є цілковито сформованими особистостями. Цікавим фактом є те, що за статистикою в цьому році іногородніх студентів в Інституті Філології навіть більше ніж в минулому році, в той час коли мешканців з Києва вступило лише близько 100 осіб. Що ж так заохочує абітурієнтів залишати рідний дім і робити такий швидкий крок у доросле невідоме життя? Столиця? Перспективи? Який світ відкриває університет першокурсникам? 
Перший день у новому колективі завжди викликає хоча б якісь хвилювання.  Перша зміна, перша пара, що починається о 8.20, але о 8 годині ранку біля Жовтого корпусу вже зібралося багато студентів. Хтось радіє, що зустрів своїх друзів з групи, хтось щось розповідає, хтось щось занотовує – з перших хвилин відчувається нібито сімейна атмосфера, всюди панує легкість, невимушеність, щирість. Старшокурсники охоче пояснюють нам, першокурсникам, як знайти ту чи іншу аудиторію, розповідають свої історії про запізнення, про викладачів і тут одразу впадає в очі з якою повагою і теплотою вони їх згадують. Звичайно буває всяке, але потім, роблячи висновок через тиждень і порівнюючи враження друзів з інших вузів остаточно переконуєшся, що викладацький склад тут найкращий, зібрані справжні спеціалісти, які зможуть пояснити будь-яку тему так, щоб зрозуміло було всім. А якщо пригадати посвяту, яка за традицією проходило у Червоному корпусі: перед нами виступали відомі письменники, дипломати. Не дивлячись на те, що промови інколи були дуже довгими, але ж кого ще з інших вузів так вітають перед навчанням? Також дуже порадувало те, що в університеті ім. Шевченко студентський квиток видавали саме в день посвяти. Урочисто, у великій залі, під оплески майбутніх одногрупників, в повітрі панував дух свята,  відчувалася радість і щастя людей поруч. Ці емоції не передати звичайними порівняннями чи епітетами, вони залишаться в пам’яті кожного на довгий час. Активний навчальний процес почався вже з першого дня після посвяти, лекції, знайомства з викладачами, перші сторінки тільки-но виданих книжок з бібліотеки, купа нових зошитів, питання на семінари на наступний тиждень все це стало невід’ємною згадкою про мої перші дні в Інституті Філології. 
З відкритим серцем зустрічав і зустрічає Інститут Філології. Кожного ранку заходячи до жовтого корпусу я відчуваю такий спокій, таке захоплення, інститут зажди такий чарівний. Вже місяць минув, а мені все інколи здається, що я тут вперше, щось у цих стінах є таке таємниче і глибинне, що неможливо осягнути, а що взагалі в світі можливо осягнути:? 
Циганкова Софія,
1 курс,українська мова 
і література та іноземна




Крізь  терни до Інституту філології КНУ

Її історія почалася жартома. Друзі – однокласники ще у 8 класі роздумували, хто де буде після закінчення школи. 
- А от Таня вчитиметься у Києві, так? 
- Ага, звичайно. – підхопила дівчина. Але сама прокручувала у голові той момент, а справді, чому б і не спробувати.
З того часу Тетяна говорила усім, що хоче вчитися у Києві та не на абикого, а на журналіста. Хоча ближче вже до кінця 11 класу, аби не привертати до себе багато уваги, а зробити сюрприз усім – і друзям, і заздрісникам, - говорила навпаки.
І от час пролетів, немов ракета, дівчина пережила випускний, здачу тестів – три найбарвистіших метелика цього літа, і разом з мамою відправилася оглядати стежки Києва. А за тим - два творчих конкурси на журналістику і літературну творчість. Хотілось і туди, і туди. Випробування пройшла добре, але доля розпорядилася інакше – вона опинилася у Інституті філології на спеціальності рідної української мови. 
Друге вересня, третє, четверте і так далі. Почало, полетіло, закрутилося, завертілося і от вона уже студентка. Радості немає меж, але ж кажучи так, то це просто здасться ванільною дитячою наївною думкою дівчини сімнадцяти років. Хоча ні. Таня відсвяткувала своє вісімнадцятиріччя саме в цьому інституті. Осінь своїми долонями обійняла її ніжне рум’яненьке обличчя, а листя, падаючи з дерев-гілляк, стелило стежку в щасливе майбуття. Із золотисто-жовтого тротуарчика, Жовтого корпусу, жовто-жовтого сонця над головою і почалася її київська доля. Жовтий – колір аж ніяк не розлуки, а злуки мільйонів людей.
Тут сплітаються стежки різних куточків України й світу. Вона почула спів соловейків з Галичі, чудовий львівський акцент, який не зрівняється ні з яким іншим, це фішка нашої Батьківщини, кримські арго та чернігово-московський стиль мови. А знаєте, так приємно чути рідну серцю українську мову з уст прохожих Києвом. Це не Дніпропетровськ, який припав пилом псевдо росіян – українців.  У Києві усі кудись поспішають, з ранку й до ночі, з ночі й до ранку, потрібно втримати рівновагу у вагоні метро «Життя», особливо, коли ти – студентка. Тут вона вперше дізналася, що у КНУ є ще й Зелений корпус, у якому є багато розваг, тільки тоді, коли над ним панує теплий і щирий настрій.
Вона  змінилася. Пише об одинадцятій годині вечора. Вдома у цей час вона давно вже спала. А Київ зробив її трохи іншою. Хоча вона залишається собою, бо кожна людина – особлива. І для кожної знайдеться калька душі, коли подивишся, а це, дійсно, унікальність.
Зараз вона сидить на лекціях, сидить у самому центрі столиці, в культурно-освітньому осередку країни. Її серце наповнюється гордістю за те, що вона має таку гарну можливість сама написати одну зі сторінок своєї історії, і  історія ця твориться тут. Вона кидає пару слів до сонця: «Ти, світи, лише яскраво так світи, освітлюй шлях мого життя, який, впевнена, буде пов’язаний з Інститутом філології!»
Вона – це я. Це та, хто відкрила душу Інституту філології, Київському національному університету імені Тараса Шевченка, Києву! Я люблю життя за те, що народилася саме зараз і саме тут, що у мене є моя сім’я, без якої б не було мене, як людини сонячної, сильної духом, те, що дивлячись у вікно, я бачу той Червоний корпус із заповітної мрії юності, мрії усього мого життя!
Жеребчікова Тетяна
І курс, українська мова 
і література та іноземна мова




Привіт! Я першокурсник з Жовтого! 

І я надзвичайно хочу поділитися з Вами моїм тернистим шляхом до мрії.
Можливо, своєю розповіддю я змушу старшокурсників посміхнутися. Адже вони вже давно забули, що воно значить та підготовка до зовнішнього незалежного оцінювання, процес відкриття особистої сторінки на «Тестпорталі», коли серце б’ється з шаленою швидкістю, коли мозок дає команду ввести код та пін-код, але рука від страху не в змозі нічого зробити.
Вже три місяці минуло з тих часів, і залишилися тільки спогади.
Отож-бо! Запрошую Вас відвідати невеличку екскурсію в моє не таке вже й далеке минуле!
Шевченків університет! Саме таку назву мала ще донедавна моя мрія! Щоразу проходивши повз нього, у мене ніби розквітала душа. Адже понад усе мені хотілося з гордістю вимовити: «Я студент Київського національного університету імені Т. Г. Шевченка!». Мені хотілося пройтися його коридорами, поринути в його надзвичайну ( а в цьому я вже переконалася на 100 % ) атмосферу. 
І це нарешті сталося! Здійснилося бажання, яке я загадувала на всі свята! Тепер я студент найкращого в Україні вищого навчального закладу!
Проте, з впевненістю можу сказати, що це мені далося нелегко. На моєму шляху були і сльози, і розпач, і радість, і крики щастя. Для здійснення моєї великої мрії треба було прикласти чимало зусиль. 
З майбутньою професією я визначилася ще сидячи за шкільною партою. Точні науки мені давалися дуже важко, а іноді не давалися взагалі, тому вже тоді я знала: філологія – моє покликання! До того ж, за словами Вольтера, «знати багато мов – значить мати багато ключів  від одного замка». 
Починаючи з 1 вересня 2012 року, я серйозно взялася за вивчення історії, української та англійської мов. Я обожнюю ці предмети, тому із задоволенням поглиблювалась в них. Днем за днем, місяць за місяцем я набувала нові знання.
Рік пролетів з нереальною швидкістю! І ось цей день настав: календар показує 6 червня! Об 11:00 мене чекало перше, але, на жаль, не останнє випробування. 
Так, знання, набуті за рік, в голові, але відчуття впевненості взагалі відсутнє. Хочеться втекти від цієї метушні і поринути у свої солодкі мрії. Хочеться на мить забути, що менш ніж за годину ти сидітимеш в тихій аудиторії один на один із знаннями… Перед пунктом проходження зовнішнього незалежного оцінювання зібралася юрба абітурієнтів, які намагаються запам’ятати недовчені правила. 
Все… далі відступати нікуди… ти в аудиторії… Півгодини нікому не потрібних на той момент пояснень… Важко було очікувати моменту, коли нарешті інструктор роздасть тестові зошити і скаже: «Перевірте кількість сторінок (а їх має бути 16) і якість друку». Здається, ще 5 хвилин тому, ти мріяв про це. Так хотілося побачити завдання цьогорічного тесту! А тепер рука ледь смикається до зошита…
Думаю, описувати процес проходження двох наступних тестів необхідності немає… Все було так само.
20 червня! Все здано!!! Можливо, не так, як хотілося, але все-таки це нарешті скінчилося! Я ходжу по квартирі і наспівую пісню «Я свободен, словно птица в небесах»!
Та не довго радість моя тривала. Не встигла оком моргнути, як на календарі 27 червня! З тремтячими руками сідаю за комп’ютер. Тестпортал… інформаційні сторінки… Повільними і невпевненими рухами вводжу код. Стуки серця настільки гучні, що навколо нічого нечутно. Все!!! Перед наповненими слізьми очима постали три цифри, які тепер вершитимуть мою долю! В руках калькулятор і суму балів вже не змінити ніяк!
Через величезну кількість абітурієнтів цього року, у рейтингу я опинилася аж на 30 місці. І всього-на-всього 9 бюджетних місць. Невже я отак просто змогла б попрощатися зі своєю мрією??? Ні… я щиро вірила, що навіть стоячи на такій позиції я мала шанс!!! Я мала рацію!
Починаючи з 2013 року, 10 серпня – це найбільше у моєму житті свято! Адже саме в цей день я стала студенткою КНУ не в мріях, а в реальності. Маючи таку можливість, хочу подякувати моїм на той час майбутнім однокурсницям і друзям з інших  спеціальностей за те, що в той день вони розділили мою радість! 
Місія виконана! 
На відпочинок залишається 20 днів! Треба було повноцінно відпочити, адже починаючи з 2 вересня на мене чекало багато нової інформації! 
Перші дні в омріяному університеті –  дійсно емоційний вибух! Все цікаве і нове! Я, не гаючи часу, відіслала заявку до студентського парламенту і записалася до театрального гуртка, спробувала себе в КВНі, із задоволенням виконую обов’язки профорга групи і намагаюся брати активну участь у житті мого улюбленого і найкращого у світі університету! Мені надзвичайно подобається атмосфера, яка тут панує, весь студентський колектив, мої однокурсники! Вони стали такими близькими для мене! 
Я щаслива, що доля привела мене саме сюди. Сподіваюся, я ні на хвилинку не пожалкую про мій вибір.
Дякую, Жовтий, за те, що ти є!
Твоя віддана студентка-першокурсниця!
Трепитьон Альона, 
1 курс, польська та українська мова
 та література





На цій фотокартці я і моя ліпша подруга. Тільки їй я можу довіряти, на неї покладатися та розраховувати. ЇЇ звуть Інна і моя розповідь піде саме про неї. 
       Сімнадцять років – це вже не просто “ бла-бла-бла”, а реальний термін. За цей час можна прогулятися по екватору земної кулі декілька разів, стати Олімпійським чемпіоном чи просто зварити манну кашку. Дівчина на фото, на жаль, може похизуватися тільки останнім. Скільки я живу, стільки її і знаю. Розповісти про неї на двох листочках важкувато, але дивіться самі що вийшло. 
      Інну цікавить життя у своєму безглуздому прояві, саме тому вона вміє помічати тонкощі у, здавалось би, звичайних речах. Що її тягне до писанини мені стало зрозуміло вже давно. Знаєте, різні коротенькі історії написані Інною, так і натякали мені, що це покликання моєї подруги. Я їй запропонувала піти до медіа-школи, проте вона сказала, що все це “туфта”, але все одно пішла. Інколи мені здається, що вона, як і осінь, не вміє прикидатися. Якщо опадає – то до останнього листочка. У медіа-школі “Сенсації” вона залишила натягнуті струни своєї душі, що інколи під час протягу “набринькуються” у мелодії. Якщо зрозуміліше, то я помітила, що вона постійно шукала натхнення для нових статей, які друкувала у газеті. Інна багато життя вклала у свої творіння. Життя витрачаєш, а воно не повертається. Люди отримують досвід, нових друзів, гроші, але не життя.  
      Омар Хайям казав: “Вода не така смачна. Я пив її один раз. Вона не втамовує спраги”. Для того, щоб втамувати свою спрагу, десь класі у десятому, вона почала займатися фехтуванням. Це не що інше, як гра “Залишитися у живих”. Зовсім не схоже на спорт для інтелігенції. Якщо писати коротше, то через півроку вона отримала травму ноги, а це я називаю “вдруг, откуда не возьмись – маленький комарик…”. Поки “відльожувалась” у лікарні, не то що би захопилася, а конкретно підсіла на гру на акустичній гітарі, бо її сусід по палаті “лабав” не гірше за Кобейна. Саме хлопчисько давав їй уроки, але вже через місяць відрізнити “до” від “соль” для неї було із області фантастики. 
      Саме у той момент вона усвідомила прислів’я про рибку і ставок, і що не варто розмінюватися по дрібницях. Кидатися із боку в бік прерогатива компасної стрілки. Необхідно вміти розставляти пріоритети. Так моя подруга опинилася на українській філології у “шеві” з великим прагненням отримати знання, бо у її кишені, окрім здорових амбіцій, тільки пожована гумка. Вона не раз казала, що хоче кинути свої спроби підкорити ЗМІ-арену, але ж ми всі прекрасно знаємо, що здаються тільки квартири, повії і слабаки.          
Курбанова Інна
Українська мова і література 
та іноземна мова, 1 курс, 2 група




З повагою,

газета "Абзац"

23 жовт. 2013 р.

Вітаємо переможців!


Вірите чи ні, а ми, редакція «Абзацу», завжди знали, що саме в ІФ навчаються найкреативніші першокурсники (які згодом поступово стають іще більш креативними старшокурсниками і випускниками, але це вже інша історія…). А от конкурс «Привіт! Я першокурсник з Жовтого» став незайвим цьому підтвердженням! 
Приємно, що на конкурс надійшло чимало дуже і дуже цікавих рукописів, з яких – за правилами – ми мусили відібрати лише 3 найдостойніші. Не один спис зламався в редакції, адже комусь сподобалася одна трійка, іще комусь – інша, тож обрати най-най-найкращих було ох як не просто. Але ми на це наважилися – і спромоглися! 

Тож вітайте – твори-переможці конкурсу "Привіт! Я першокурсник з Жовтого": 



Привіт! Я першокурсниця з Жовтого.
І як майбутній фахівець з української мови, хочу дати власне тлумачення кожного вищенаписаного слова:
Привіт: це мої щирі вітання всім,  хто читає зараз ці чудернацькі рядки. І в першу чергу хочеться ПРИВІТати усіх студентів-першокурсників із початком самостійного, цікавого, веселого життя!
Я: уявіть собі скромну, добру, хорошу і взагалі просто пречудову дівчину. Уявили? Так от, це не я. Я не хороша, і не погана, я добра в злу смужечку. У мене золотий характер, а тому такий важкий. 
А якщо більш серйозно, то я – наполеглива студентка 1 курсу спеціальності «українська мова й література та іноземна мова». Чому наполеглива? Тому що звикла завжди завзято і невпинно йти до своїй мрії. Тому я тут, у найбажанішому та найкращому вузі країни. 
Мої інтереси та захоплення? Увесь наш великий і величний світ, і навіть більше. Захоплююся психологією, туризмом, історією, археологією. Люблю подорожувати, бо так відкриваю для себе все нові безкінечні грані нашого прекрасного світу. Як сказав хтось з великих, світ – як книга, і хто не подорожує, знає лише одну сторінку. Для мене ж однієї сторінки мало. Люблю підкорювати вершини. У цьому році підкорила Говерлу, у планах на майбутнє - Еверест. 
Першокурсниця: це я, зараз. І що хочеться сказати: першокурсником бути весело: блукати, розшукуючи потрібний кабінет, наче в пошуку філософського каменю; сидіти півпари на лекції, а потім раптом зрозуміти, що знаходишся не в тій аудиторії, не на тій парі, і взагалі: «Де я і хто ці дивні люди?»; асоціювати гуртожиток з пригодницькою телепередачею «Выжить любой ценой»; постійно ловити на собі насмішкуваті погляди «продвинутих» старшокурсників... Але ж хто не був першачком? Усі через це проходять. Буде що згадати і з чого посміятися. 
Жовтий: це наш величний Інститут філології. Місце, де зібралася найталановитіша, найрозумніша, найкраща молодь нашої держави; де почуваєшся наче в колі великої дружної родини; де є прекрасні викладачі, натхненні своєю роботою; де можеш розвиватися, реалізуватися, надихатися, насолоджуватися… 
Люблю тебе, мій університете, і впевнена, що це взаємно!
Болотна Юлія
1 курс, спеціальність "Українська мова й література та іноземна мова"




Моя висота 
У кожної людини свій Еверест. Англійці мають влучний вираз щодо цього: «The sky is the limit for ambitious», тобто тільки небо –  ліміт для прагнень. Одного дня ти визначаєш свій, та починаєш  опановувати все те, що знаходиться під ним. Як скоро ти дійдеш до вершини? Чим скоріше почнеш - тим швидше закінчиш. 
Мій Еверест все ще вибудовується. Хмарки зверху розсіюються з кожним кроком, і я бачу все нові та нові горизонти. Перший рубіж вже пройдений. 
2012-го я вже купила собі білет «На навчання», та продовжила його у цьому вересні ще на один рік. КПІ та факультет лінгвістики – це корисний досвід, гама незабутніх спогадів. Це перші великі зміни у житті. Ніщо так не закарбовує характер, як поразка. Ти ніколи не зможеш віднайти себе скоріше, ніж тоді, коли вже загубив. У КПІ я зрозуміла, що улюблена справа – це основа майбутнього успіху, а сміливість та ризик – перепустки до нього.
Люди – дивні створіння, а життя часто не таке, яким ти його уявляєш. Одного дня ти раптом можеш прийти до того, що те, чого хотілося колись, -  не твоє і ніколи таким не було. Ти бачиш себе серед всього світу, зважуєш свої сили, прислухаєшся до інтересів свого «Я». Ти невпинно шукаєш своє місце, маєш намір себе реалізувати. Що таке - життя без реалізації? Олександр Довженко не розумів, як можна вільно дихати, не посадивши за все життя жодного дерева, так от і я не можу осягнути, як жити спокійно, не реалізуючи себе. 
Писати, творити, відчувати та ділитися почуттями – це мета, навчання та прагнення. Філологія, як ніяка інша наука, пов’язана з літературою. Вони обидві оперують словом. Вони дарують владу над ним у мистецькому ключі. 
Інститут філології – це місце, де ти дихаєш вільно. Тут спокійно та затишно, думки неквапливо виникають в уяві та шикуються у стрункі шеренги. Тут живуть творчість,креативність, художній каламбур та можливості зростати різнобічно. Я тут не сама. Інститут філології – осередок нестандартних умів. 
Я в захваті від своєї посмішки у великих дзеркалах холу. Вона свідчить про те, що я задоволена. Я готова йти далі, до своєї наступної вершини. Я маю намір рухатися вперед. Я щаслива. Я живу! 
Будьте сміливі та натхненні,
Уляна Соколова
Російська мова та література, та іноземна мова



Що я забула на філфаці?
Неофіційна  історія про те, як дівчинка із типовим математичним мисленням кинула інженерне майбутнє заради дитячої мрії. Надто серйозним прохання не читати.
   Чесно кажучи, особисто я ніколи не любила, коли журналісти у своїх статтях розповідають про себе. От, мовляв, почитайте, який я молодець, скільки медальок у мене чепить над ліжком, і як мені вдається бути суперледі в режимі нон-стоп. Але вірите чи ні, часом  і власна життєва історія буває настільки неординарна, що думаєш : « Чекай, а це реально можна розповісти». Не факт, що можна читати, а розповісти все-таки варто. Отож понеслось.
   Математика. Фізика. Хімія. Який адекватний філолог обожнював ці предмети в школі? Та таких не буває! Хоча один із них написав цю статтю. Для справки я навчалась у ліцеї з фізико-математичним профілем, і була однією з тих відчайдух, що спробував безліч видів і олімпіад, і турнірів по цих предметах, причому ще й успішно. У школі я була «техно-гуманітарієм», тому смикали на всі боки, і визначити чого хочеш саме ти, було важче над усе.      
     Коли мене питають, чому я вирішила стати філологом, я ніколи не кажу одне і теж. Чому? Причин настільки багато, що фактично резону нема. Але перше при знайомствах я згадую про нахил до поезії. Тільки навідміну від нормальних людей, пописування рим у мене почалось не від безмежного кохання і вбивчої туги, а від КВНу. Можете починати сміятись, але це справді так, моїми першими «поемами» були частівки і пародії. У школі, якщо ти в КВНі, ти робиш практично все – починаючи із написання сценарію, закінчуючи прибиранням сцени після творчого вечора. Спершу вірші стають хобі, а потім ти розумієш, що реально не можеш без цього жити, і якась антологія поезії шістдесятників тобі дорожча за повноцінний сон. 
   Друга причина ,і що мені неймовірно важко забути, журналістське минуле. Частина родичів до цих пір впевнені, що я на журфаці. Моє входження до гуманітарію і перехід від олімпіад з фізики-хімії до укр.мови відбулись саме шляхом написання ессе. Для мене публіцистика завжди залишалась розумними думками в голос.  Аналітична стаття чи веселий фейлетон було, наче уривок із щоденника. Журналіст з мене, мабуть, вийшов би паскудний, бо я пишу те, що хочу і коли хочу. Але з усіх своїх хобі я зрозуміла одне – чим легковажніше ти ставишся до улюбленої справи, тим певніше вона заполоняє тебе.
   Третя причина по принципу «піду туди, де менше знаю». І знаєте, що в моєму виборі найгірше? Головними предметами у вузі є ті, на яких у школі я грала в морський бій. Тільки не подумайте, що в мене проблеми з рідною солов’їною (принаймі до сьогодні не були), але решту мов мій язик сприймає геть неохоче. Так як я з Волині, та ще й з провінції, російська в нас друга іноземна. Я чесно хотіла б нею розмовляти але мені шкода Тургенєва з Тютчевим – вони б мого волинського акценту не перенесли. Англійська мова у відповідальні моменти любить показати гарбуза. Тому  спеціальність «укр.мова+іноземна» це також хороший спосіб заповнити білі плями чи принаймі домалювати чорні крапки.
    Після всієї вступної катавасії і навіть відвідавши аж декілька днів навчання у вузі я таки не встигла ні разу пошкодувати про те, що закинула фізику. Хоча реально розумію, що на мехматі гарних хлопців куди більше.
Фещук Вікторія
1 курс, "Українська мова, література та іноземна"




Ми дякуємо усім за участь і пишаємося талантами, які доповнюють філологічний осередок Жовтих стін!
Троє переможців отримають свої подарунки в найближчий час.

З повагою,
команда "Абзац"!

1 жовт. 2013 р.

УВАГА! Конкурс для першокурсників ПРОДОВЖЕНО до 7 жовтня!

Приємно, коли наші читачі з таким запалом відгукуються на ініціативи "Абзацу", а вдвічі приємніше, коли це роблять наймолодші прихильники! 
Шановні першокурсники, дякуємо вам за вислані твори на конкурс - всі вони варті уваги. 

А для тих, хто просив нас іще продовжити тривалість конкурсу "Привіт! Я першокурсник з Жовтого" маємо чудову новину - КОНКУРС ПРОДОВЖЕНО ДО 7 ЖОВТНЯ! Тобто ви маєте іще цілий тиждень, аби зібратися з думками, написати і надіслати нам своє творіння. 



Стати найвідомішим першокурсником ІФ зовсім просто - БЕРИ УЧАСТЬ У НАШОМУ КОНКУРСІ, прояви себе з найкращого боку, розкажи про себе так, аби ти запам'ятався усім! :) 

Умови конкурсу:
  • Написати твір (не більше 2-ох друкованих сторінок А4) про себе, про вибір ІФу, про перші враження і т.д.
  • Вказати прізвище, ім'я, курс та спеціальність;
  • Прикріпити свою фотографію;
Конкурсні роботи в електронному вигляді надсилати на адресу StasyaRomanivna@mail.ru до 7 жовтня включно.

З. І.: Найкращі роботи будуть опубліковані у блозі газети "Абзац". Трійка найталановитіших та найцікавіших авторів отримає гарні книжкові подарунки від самих авторів. 

Бажаємо успіхів!

З повагою,
команда газети "Абзац"

17 вер. 2013 р.

Вже сьогодні стартує КОНКУРС ДЛЯ ПЕРШОКУРСНИКІВ


Осінь – пора змін, час рівноваги та заспокоєння.
А вступ до найкращого ВНЗу країни – це емоційний бум! Це обов’язково найяскравіші емоції та незабутні враження. Це нове життя. 

Життя ж студента-філолога починається зі слів: "Привіт! Я першокурсник з Жовтого".



Хочеш проявити себе? Розказати про себе? Поділитися першими враженнями від студентського життя? Розказати про свій лицарський шлях до вступу в лави філологів? Знайти побратимів по досвіду? Тоді ти неодмінно маєш взяти участь у нашому конкурсі!

Умови конкурсу:
  • Написати твір (не більше 2-ох друкованих сторінок А4) про себе, про вибір ІФу, про перші враження і т.д.
  • Вказати прізвище, ім'я, курс та спеціальність;
  • Прикріпити свою фотографію;
Конкурсні роботи в електронному вигляді надсилати на адресу StasyaRomanivna@mail.ru до 1 жовтня включно.

З. І.: Найкращі роботи будуть опубліковані у блозі газети "Абзац". Трійка найталановитіших та найцікавіших авторів отримає гарні книжкові подарунки від самих авторів. 

Бажаємо успіхів!

З повагою,
команда газети "Абзац"