Показ дописів із міткою Культура. Показати всі дописи
Показ дописів із міткою Культура. Показати всі дописи

18 лют. 2015 р.

Шорт-список ромкомів від Св. Валентина

Сподіваюся, День Святого Валіка минув для Вас якнайкраще, але чим би зайнятися сьогодні, аби продовжити романтичну атмосферу й не випускати Ваше сонечко з обіймів? Ми про це потурбувалися!  5 варіантів ромкомів уже чекають на перегляд.


"Секс на дві ночі"


Якщо Вас не збентежило перше слово, і Ви дочитали назву, то швидше за все, цей фільм з першого погляду може здатися схожим на нещодавні хіти – «Більше ніж секс» та «Друзі по сексу».  Але тепер  притьмом забудьте про асоціації. По-перше, перебіг подій буде швидшим, місце – камерним, а от діалоги розкутішими.  До того ж, це не стрічка зі стандартною проблемою «усе є – кохання нема»,  їх тут назбирався повний абзац:  ні тобі власного житла, ні грошей на самостійну оренду, ні роботи,  ні планів на майбутнє, то що вже казати, навіть у холодильнику нема стратегічних запасів на вихідні. Ось тут кохання й стане рушієм життя. 
У фільмі є порада всім хлопцям, як "підвалити" до дівчини: дивитеся в Інтернеті погоду на найближчий тиждень, запрошуєте її в гості напередодні хуртовини – і рибка в сітці. 


"Людина за бортом"



Скільки разів Ви бачили варіації на тему «Попелюшки»? А як щодо перетворення багачки в жебрачку? Джоанні Стейтон довелося пройти цей тернистий шлях, перш ніж
вона  віднайшла жагу до життя. Здавалось би, що потрібно спадкоємиці мультимільйонного бізнесу? Відчуття потрібності.  А от Діну цього не бракує, зате нема домогосподарки й матері для чотирьох синів.  В українському дубляжі є чудовий діалог Джоанни зі слугою: «Більшість людей живуть, наче їдуть поїздом. Їм відомі лише місця відправлення та прибування. А Вам же вдалося пізнати весь шлях».  Цим закінчився круїз  та чи знайшла Попелюшка свого сажотруса – дізнаєтеся подивившись. 



"Подорож до Америки"


Якщо Ви плануєте подивитися за вечір кілька фільмів, після «Людини за бортом» дивіться цей.  Бо як багатійка стала домробітницею, Ви вже знаєте, а от щоб принц Замунди Акім зрікся престолу заради дівчини з Квінса? Проміняти натуральне леопардове хутро на форму робітника Макдаку? Уявіть тільки собі!  Часто Ви бачили, щоб у метро жінкам дарували сережки з рубінами. Тільки при цьому не слід забувати провідну мораль  стрічки: все має починатися від великодушності, а не задля конструювання іміджу. Тож якщо Ваші кучерики не надто пружні, а співати Ви вмієте так само, як фронтмен «Сексуального шоколаду» - це не привід не зазнати подружнього щастя.


«6 днів, 7 ночей»


Якщо Ви не впевнені у своїх стосунках, берете свого чоловіка\хлопця й летите на Макатеу чи Таїті. Як опинитесь там, замовляйте абонемент на всі екстремальні види спорту й розваг. Мимохіть Ви опинитесь наодинці посеред океану, під водоспадом чи на безлюдному острові.  Гострі відчуття Вам забезпечені, які саме – залежить від Вас. Бонус: розвінчування міфів про стосунки із жіночих журналів – «Ти забула, ми ж самі це вигадали». Одним словом, створюйте Вашу власну історію, але якщо фантазії бракує, завжди можна підглянути у Росса з «Друзів» - у цій стрічці він більше, ніж просто бездоганний.

Клуб «Сніданок»



«Титанік»? «Тілоохоронець»? «Великий Гетсбі»? Люди, я Вас прошу!  Покохати наркомана, чия родина намагається всіляко втопити його самодостатність, а решта суспільства вважає потенційним злочинцем, доля якого вже давно вирішена? Покохати дівчину, яка потерпає від статусу принцеси, з усіх талантів реалізує лише кокетування й знехочу зізнається у повній непристосованності до жорстокого світу? Ви багато таких людей знаєте? Я одну. А було з Вами таке, що один день змінює Ваше ставлення до одногрупника на діаметрально протилежне? Зі мною раз було.  Це найкращий сценарій стосунків, який тільки можна спостерегти в житті.  Ну що я Вам тут пояснюю, гляньте на них – і зрозумієте, що це найкраща кіно-пара усіх часів і народів.

Знаєш кращі фільми – пропонуй у офіційній групі «Абзацу».

Теплого перегляду! 
Божена Гахраманова






1 жовт. 2014 р.

Сила книги та допомога армії

«Найперше – музика у слові», – сказав Поль Верлен. 

У слові – міць та небачена сила, яка рухає світи! А найкраще сховище для слова – книги. Уявіть-но, скільки на сторінках слів, і яка потужна в нас виходить зброя. Книга – це міцна нитка, яка прошиває наше життя, яка зшиває докупи клаптики мрій, досвіду, переживань (нехай не лише власних, а всього людства). 

Саме книги об’єднали студентів та викладачів Інституту філології у бажанні допомогти студентам нашого ВУЗу, які знаходяться в зоні АТО та борються за краще та мирне життя для нас та наших нащадків. 22 вересня у холі ІФу пройшов Благодійний ярмарок "Книга". 


Тож пропонуємо поспілкуватися з тими, хто безпосередньо брав участь у ярмарку, а саме – з організаторами! 
 

Голова Студентського парламенту Інституту філології Світлана Кузік на питання «Відомо, що СПІФ проводить багато благодійних заходів і завжди заохочує студентську ініціативу. Ти принесла на ярмарку «золотий фонд» підручників. Не шкода було розлучатися із книгами?» відповіла:

«Студентський парламент проводить дійсно багато заходів. Усі вони орієнтовані на потреби студентства. Ідея із ярмаркою з'явилася раптово і одразу ж ми взялися за реалізацію. Бо для філологів немає нічого ціннішого за книги. Цього разу  поєднали приємне з корисним. Гроші з ярмарки підуть на потреби наших студентів, що зараз в АТО. Мені було абсолютно не шкода книг. Я розуміла, що віддаю їх на добру справу. За Україну зараз переживає кожен свідомий громадянин. І кожен шукає можливість допомогти. Хтось перераховує гроші на рахунок армії, хтось віддає свій одяг, а я готова віддати свої книги. Це мізерна ціна порівняно із тим, що люди віддають свої життя... І я б зрадістю віддала усі своі книги аби тільки в Україні знову був мир!»

Світлана Кузік літературу і приносила і купувала:

«Звичайно ж, я купила на ярмарці книги, і не лише їх. Я придбала і патріотичні зошити, і смачнюче печиво, і намалювала хною герб Украіни. Атмосфера у холі просто не могла залишити осторонь! 
Це була перша книжкова Ярмарка в ІФ такого формату, і вона вдалася! Тут належне потрібно віддати старанням Марії Василів та команді соціального відділу СПІФ. Ми плануємо зробити ярмарку традиційною, і вже думаємо чим вас вразити наступного разу».


Тож чекаймо нових проектів від СПІФ, а Марія Василів, головний організатор ярмарки, за купою завдань із китайської мови все ж знайшла час та відповіла на декілька наших запитань.
 
Світлана: Маріє, хто ж був ініціатором цієї грандіозної ідеї?

Марія: Хто перший віднайшов таку ідею в стосах своє фантазії – я не знаю. Знаю лиш, що подібні заходи проводилися на інших факультетах та студентами інших ВУЗів. Ініціатива в наших головах існувала досить давно. Тому це спільна справа і привласнювати її зародки комусь одному не доцільно. Разом думаємо, разом втілюємо. Соціальним відділом вирішили змонтувати таку програму. Відчула себе в ролі голови відділу, так як була головним організатором. І подумала, що в реальній проекції це було б не поганим заохоченням після вдалого початку такого дійства, бо не дуже подобається керувати тим, хто мав би мене чомусь навчити.  

Світлана: А тяжкий був процес підготовки до ярмарку?

Марія: Чесно кажучи, було важкувато. Адже головне в будь-якому проекті – це PR та реклама. Мала в своєму розпорядженні групу в соціальній мережі, де не повинно було бути брежнєвського «застою». Постійно благаєш людей зробити репост, адже один запис – крок до всезагальної ознайомленості і людської зацікавленості. В результаті – прагнення допомогти. А насправді було багато випадків нівеляції факту як такого, тому «Бійся байдужих – вони не вбивають і не зраджують, однак лише з їхньої мовчазної згоди на землі є зрада і вбивство…».

Світлана: Якою була реакція студентів на запланований ярмарок?

Марія: Відреагувало близько 10-15 відсотків, а могло ж і більше. Якби кожен із нас приніс хоча б старий конспект, от як ти, то і вибір був більшим, і коефіцієнт зацікавленості зріс. 

Світлана: Які книги користувалися попитом? 

Марія: Перш за все це підручники Оксани Миколаївни Сліпушко та Людмили Василівни Грицик. Продали майже всі рідкісні історичні видання, які коштували добру копійку. Цікавилися художньою англійською літературою та конспектами :). Як не дивно, але повністю розібрали матеріали з латинської мови. Найменший попит на літературу зі слов’янських мов, але й відповідних матеріалів було не багато. І звичайно що всіх приваблювало печиво, яке приготувала на замовлення нашої команди учениця 9 класу Мар’я Джулай. Виявляється перше посилання в Google на запит «Купити печиво Київ» було надзвичайно фартовим. Колориту програмі додав Денис Берко, студент нашого ВУЗу, який малював хною. Денис навчається на механіко-математичному факультеті і відразу погодився взяти  участь в нашому ярмарку, адже його тато, на превеликий жаль, знаходиться зараз в АТО. 
 

Світлана: Очевидно, що всіх цікавить питання, куди підуть  зібрані кошти.

Марія: Частина із зібраних 5500 гривень ми витратити на парку та кобуру для Марічки Іскровської, студентки нашого ВУЗу, яка знаходиться в зоні АТО. Решта коштів буде витрачена на коптер для тернопільського загону, що теж в зоні антитерористичної операції. 
 


Пригадуючи галас та ажіотаж в холі ІФу в день ярмарку, можна зауважити, що книга – оптимістична річ, як не крути! Марія додала, що, прибираючи під ліжком, знайшла ще шість книг, і тому ті 90 % студентів, які цього разу лишилися осторонь, зможуть реабілітуватися та взяти участь в наступному дійстві. Бо допомагати один одному треба, мету маємо спільну. Світлана Кузів наголосила, що будь-яка ідея має право бути втіленою у життя: ризикнули, і  ризик виправдався! Тому порада кожному - ставте цілі й йдіть до них! 

Дякуємо всім-всім, хто допомагав збирати книги та рекламувати ярмарку! В гуртожитку № 11 головним PR-менеджером була Ірина Рубан, а в 17 гуртожитку допомагали Дарія Каркунова, Марія Музика та Ілона Ситник. Окрема подяка продавцям-консультантам книг! Без ваших пропозицій та переконань всі підручники не розкупили б до 13.00. Дякую всьому ІФу, який плекає унікальні особистості, небайдужі, ініціативні персоналії. Команда СПІФ, Маріє Василів – ваша перемога задля нашого спільного блага!
 

Не будьте байдужими до книги (а відповідно й до життя навколо), бо станете заручником сьогоднішнього дня. Ні кроку вперед, ні кроку назад – деградуюче заціпеніння, життя у вакуумі, де лише віковічна астма. 

Книга – це найсильніший каталізатор у світі! Спроба заперечити сказаному – безглуздя з боку логіки, філософії ба й навіть медицини. Хіба все залежить від вашого власного розуміння «найсильнішого»… Книга – не наркотик; вона – сильніша. Це не допінг у своїй справжній суті. Бо і допінг, і наркотики вбивають після тривалого використання-звикання, а книга – підносить дух, пробуджує всередині силу, наділяє нас магнетичними зарядами та дарує радість до життя! 

 

Стецюк Світлана 
Фото: Микита Завілінський

23 серп. 2014 р.

Символ волі української нації


23 серпня – День Державного Прапора України. На законодавчому рівні це свято було встановлено указом Президента України Леоніда Кучми № 987/2004 «Про День Державного Прапора України» від 23 серпня 2004 року.

Впродовж вже дев’ятьох місяців синьо-жовтий стяг майорить по усім українським вулицям в ім’я свободи народу. Можна сказати, що національна символіка тепер надовго укріпилася в тренді нашої країни. Але чи багато ми знаємо про наш рідний прапор?  

Розпочати треба з того, що геральдика українських прадавніх земель була вже давно знайома з синім та жовтим кольорами. Ці відтінки використовувалися на гербі Руського королівства 14 століття. Вони також вживалися на гербах руських земель, князів, шляхти і міст середньовіччя і раннього нового часу.


Починаючи з 18 століття на козацьких прапорах Війська Запорізького  часто зображувався лицар у золотих шатах, із золотим орнаментом та арматурою на синьому полотні.

З 1848 року українці Галичини використовували синьо-жовтий стяг як національний прапор.

Під час славнозвісної української революції 1917 – 1921 років цей стяг був державним прапором Української Народної Республіки. І починаючи з цього моменту, впродовж цілого 20 століття синьо-жовтий прапор слугував символом українського національного опору проти комуністично-радянської окупації. І як бачимо, сьогодні ворог той самий, що і століття, ба навіть два тому, тільки носить інше ім’я. А наш стяг із сивої давнини і до сьогодні є найпотужнішим символом волі славного народу.

А тепер перейдемо від переказування даних з Вікіпедії до цікавіших фактів.  

А Ви знаєте, що за європейською геральдикою наш прапор трактується інакше, ніж ми звикли вважати ще зі шкільної парти, де синій колір символізує небо, а жовтий — пшеничне колосся? Так от. Синій символізує великодушність, чесність, вірність і бездоганність. Жовтий (золотий) символізує знатність, могутність і багатство, а також чесноти: силу, вірність, чистоту, справедливість, милосердя і упокорювання.  

А чого День прапора святкується саме 23 серпня? Так як ми, молоде покоління, або ще не народилися в рік прийняття Україною незалежності, або були ще малими, щоб вникнути в усі деталі, варто трохи приділити увагу саме цьому епохальному дню. 

18 – 21 серпня 1991 року відбувалася спроба державного перевороту в СРСР, «серпневий путч», коли самопроголошений «Державний комітет з надзвичайного стану» (ДКНС) намагався усунути від влади президента СРСР Михайла Горбачова. В ці дні відбувалися масові акції протесту. Вранці 19 серпня Кабінет Міністрів УРСР прийняв ухвалу, яку підписав перший віце-прем'єр Костянтин Масик, — «Про створення тимчасової комісії для запобігання надзвичайним ситуаціям». Комісія працювала не покладаючи рук. І 23 серпня 1991 року — після провалу путчу в Москві — група народних депутатів внесла синьо-жовтий український прапор у сесійний зал Верховної Ради. Освячення Національного прапора було проведено священиком священиком УАПЦ Петром Бойком. Якраз до цієї події і привязаний Указ Президента України, Л.Кучми, «Про День Державного Прапора України». Цей прапор, як реліквія, урочисто зберігається під склом в музеї ВРУ. Наступного дня, 24 серпня 1991 року,  ВРУ ухвалила Акт проголошення незалежності України: «Виходячи із смертельної небезпеки, яка нависла була над Україною в зв'язку з державним переворотом у СРСР…».



Але погугливши з десяток джерел, можна дійти до висновку, що окрім цієї дати варті уваги інші.

Усі ми усвідомлюємо, що істинно українська національна символіка в радянські часи була під забороною. Перший офіційно затверджений прапор УСРР (з березня 1919 р.) був червоний з золотими ініціалами «УРСР» у горішньому червоному накутнику. Пізніше, у 49-му році до червоного кольору додалася менша смуга блакитного. Проте, істинних українських кольорів патріоти нашої країни не полишили.

1 травня 1966 року два студенти Київського інституту народного господарства Москаленко Георгій та Кукса Віктор вивісили на даху свого інституту жовто-блакитний прапор. Хлопці зшили прапор власноруч з двох жіночих шарфів, прикрасили його гербом, який вирізали з чорної тканини та прикріпили посередині, а під ним написали чорнилами «Ще не вмерла Україна, ще її не вбито…». Хлопців шукали рік, а потім нарешті заарештували за справою під назвою "За фактом вивiшування в нiч на 1 травня 1966 року прапора українських буржуазних нацiоналiстiв на даху будинку Київського iнституту народного господарства". Один відсидів 2 роки, інший – 3.

Інший прояв вияву пошани до рідного прапору відбувся 21 січня 1973 року, коли над Чортковом, Тернопільської області замайоріли жовто-блакитні знамена. Це був День 55-ї річниці проголошення самостійності Української Держави. Юнаки з села Росохач Чортківського р-ну (Володимир та Микола Мармуси, М. Слободян, П. Винничук, А. Кравець, П. Вітів, С. Сапеляк, М. Лисий) провели цілу політичну акцію, присвячену цій знаменній даті, аби продемонструвати радянській владі, що Україна бореться і надалі. Вони розклеїли 19 листівок зі зверненнями до односельчан гідно відсвяткувати «знаменну дату, яка по праву вважається нашим національним святом» та запросили стати активними прихильниками національного руху. Всього було вивішено 4 українських прапори. За свої патріотичні дії тоді юнаки отримали від 3 до 6 років ув’язнення сурового режиму із засланням.  

Ситуація з обмеженням використання істинної української символіки покращилася лише на порозі 90-х років, коли з 1989 року у Львові розпочалися мітинги та такі собі тогочасні міні «флеш-моби» під національними прапорами.

Дата, яка окремо варта уваги, це 14 березня 1990 року, коли вперше в Україні, а саме у місті Стрий, Львівської області, був вивішений синьо-жовтий прапор над будівлею органу влади, на той час ще радянської. І феноменально, що прапор був вивішений за рішенням самої ж влади на офіційному рівні.


І наостанок. Офіційна дата постанови щодо підняття синьо-жовтого прапора, «що символізує миролюбиву Українську державу в образі чистого неба і хлібного лану», над Верховною Радою стало 4 вересня 1991 року. Рада прийняла це рішення тільки після 3-го голосування, коли пролунала погроза Кравчука подати у відставку, якщо питання не було б вирішено в той день. А вже 28 січня 1992 року на світ з’явилася постанова "Про затвердження державним прапором України Національного прапора", в якій закріплено значення Державного Прапору України (він «являє собою прямокутне полотнище, яке складається з двох рівних за шириною горизонтально розташованих смуг: верхньої — синього кольору, нижньої — жовтого кольору, із співвідношенням ширини прапора до його довжини 2:3»).



Як бачимо, наш синьо-жовтий прапор має дуже бурхливу історію. Колись українці сиділи в тюрмах за одну-дві години, коли український прапор майорів над будівлями. Тому шануємо національну символіку і плекаймо гордість в наших серцях за можливість сьогодні святкувати День Державного Прапора України та йти колоною святковою ходою, обгорнувшись в рідні кольори.




Міхєєва Станіслава 



6 серп. 2014 р.

Революція Гідності або як змінилося мислення українців після Майдану

«Зустрічаємось о 22:30 під монументом Незалежності» (21 листопада 2013 року).  Цей запис, залишений Мустафою Найємом на сторінці Facebook, став по-справжньому історичним. Як багато часу пройшло з моменту його написання. Як глобально за цих понад півроку змінилась ментальність українців, наші думки і спосіб мислення. Варто зазначити, що зміни ці здебільшого в кращу сторону. Хіба думав тоді Мустафа Найєм, що з цього, здавалося б, звичайного повідомлення, вийде справжня революція? Навряд чи.

Чи могли б ми уявити тоді, вісім місяців тому, що люди з різних куточків України кидатимуть роботи, залишатимуть сім’ї і будуть їхати в цей, тоді невеличкий, осередок свободи? Що кияни, почувши по телебаченню про можливу атаку сумнозвісного «Беркута», не позакривають свої двері надійніше, а, навпаки, розбудять сусідів і масово ринуть туди, в центр столиці? Що хлопці, які завжди «косили» від армії, будуть стояти в довжелезних чергах в воєнкомати? Цей список можна продовжувати дуже довго, адже подібних історій безліч.

 Хтось запитає, для чого це все? Відповідь проста: щоб ми та наші нащадки жили в гідній країні. Щоб, приїхавши в Європу, говорити з гордістю: «Я – українець!». І ніхто вже не посміє спитати: «А де вона, ця Україна? Десь поряд з Росією?».

Якось на лекції з етнопсихології ми говорили про самосвідомість українців. Тоді викладач навів найвдаліший приклад цього явища – Євромайдан. І справді, людей не організовували певні політичні сили. Все починалося без будь-яких агітаційних гасел та партійних прапорів. Єдиний символ Революції Гідності – прапор України. Єдиний духовний помічник – національний гімн. Нам не потрібно ніяких революційних пісень. Гурт «Любе» нехай залишиться для наших сусідів. «Ще не вмерла України…» - ось та композиція, від якої ідуть мурашки по шкірі, а серце починає битися частіше. В момент, коли сотні тисяч людей одночасно співають ці слова, як ніколи, відчувається те саме єднання. Українці – єдині. Хай хто б не намагався нас розділити.

Можна впевнено сказати, що за кілька місяців Євромайдану ментальність українців змінилася більше, ніж за 22 роки незалежності. Революція відбулась не лише в політичному житті країни. В першу чергу, вона відбулась в нас самих, у нашій свідомості. Дуже вдало зазначали, що, шукаючи Європу, ми знайшли Україну. Ось в чому істина.

Кожен, хто вийшов на Майдан, заклав маленьку цеглинку в підвалини храму нашого майбутнього. На жаль, вже вкотре нам не дають його добудувати. Тепер вже руйнують зовні.  Та, варто пам’ятати, що разом ми - сила. Ці слова вже були підтверджені не один раз. І, рано чи пізно, ми здолаємо й цього, зовнішнього, ворога. Адже ми – українці, а українці не здаються!













Текст та світлини - Світлана Попова

18 лип. 2014 р.

Зі святом вас, етнографи!

    

    Середина літа. Зеніт канікул. Про що можуть думати і говорити студенти? Звісно, про відпочинок і свята. Тому в контексті літньо-сонячного настрою я б хотіла привітати усіх філологів з професійним святом, з Днем етнографа! Уже майже протягом цілого століття його прийнято відзначати 17 липня.

    На перший погляд може здатися, що етнографія - спеціалізація дуже вузька, що лише окремі люди можуть вважати себе причетними до неї. Частково це є правдою, адже в етнографічні експедиції їздять лише одиниці, а наукові праці пишуть одиниці з одиниць. Проте є й інший бік медалі, який демонструє нам значно ширше предметне поле етнографії, що дозволяє кожному філологу вважати себе до неї причетним. Знання мови і літератури розкриває весь глибинний світ людства, його мислення і світовідчуття. Література дає нам відголоски раннього світогляду у більш індивідуалізованому форматі, проте в контексті соціальних подій. Тому, здобуваючи філологічну освіту, ми маємо чудову можливість відкрити для себе культурні особливості того чи іншого народу та їх взаємозв’язки з іншими культурами. А це і є одне з першочергових завдань етнографії.

   З часом ми починаємо проводити паралелі, порівнювати одну національність з іншою, їхні культуру, психологію, світогляд. Тож будь–хто, хто зветься філологом, хто цікавиться культурою і мистецтвом свого народу, може зі спокійною совістю відсвяткувати 17 липня як своє професійне свято. Корифеями етнографії прийнято вважати таких дослідників: Ф. Вовк, В. Милорадович, М. Максимович, М. Маркевич, М. Костомаров, М. Грушевський та ін. Кожен з них зробив свій вагомий внесок в дослідження етнографії і залишив по собі великий дослідницький спадок. Ознайомившись із працями вище названих етнографів, можна відкрити для себе колоритні особливості української культури, таємниці кровної спорідненості народів, що дозволить розкрити для себе захоплюючі таємниці історії.

    Федір Вовк детально описав матеріальну культуру українців, одяг, житло, побут. Василь Милорадович зібрав величезну кількість оповідок по демонології. Михайло Грушевський детально описав родильну обрядовість, стосунки з дитиною у звичаях народних. І це ще далеко не весь перелік здобутків метрів етнографії, лише вектори їхньої діяльності.
    В цей день хочу побажати кожному філологу знайти себе в науковому середовищі і не обмежуватись усталеними рамками, адже більшість наук тісно переплітають між собою, провокуючи прогрес і розвиток. Тому, вивчаючи мови, не забувайте про дослідження культури і мистецтва. Порівнюйте, досліджуйте, будуйте теорії і розкривайте якомога ширше свій потенціал. Адже якщо в душі Ви етнографи - ваше життя буде насичене захоплюючими загадками і таємницями, цікавими дослідженнями і відкриттями. Це урізноманітнить будні, зробить їх яскравими і незабутніми. Гарного відпочинку та цікавих знахідок вам, любі філологи!
                                                                       

Завжди ваша Аня Мосюженко

12 лип. 2014 р.

Літо проходить не дарма!


  Коли нам повідомили, що практику за індивідуальним графіком проходити не дозволяється – усіх примусово запрошують до Канева, ми спочатку трохи були не задоволені. Ходили недобрі чутки про минулий рік перебування там студентів та й додому уже їхати налаштувалися. І все-таки ми попрямували туди!

    Збір студентів, автобуси, люди, наукові керівники розсаджують нас, водій впихає наші валізи. Настрій підійняло ще й те, що їхали у новенькому сірому автобусі з гордою назвою «Київський національний університет Шевченка»! Вітерець розвіює твоє волосся, сонце обіймає плечі – нас чекає Канів!

    Перед поїздкою дивилася інформацію про те місце, куди ми їдемо, колись у школі на біології вчили таке, а тут – ми вже стоїмо перед Канівським природним заповідником! Через дорогу, просто рукою подати – і Дніпро! Така природа, як легко дихається і … комарі!!! Вони були першими, хто привітав нас із приїздом :). Але потім ми вже до них звикли і разом мирно уживалися. 




     Кожного дня ми бували у новому селі – йшли пішки чи їхали, спілкувалися там з незнайомими собі людьми, знайомилися з ними, обмінювалися адресами, фотографувалися і взяли для себе багато чого нового! 


  Практика нам подарувала незабутній відпочинок! Не можна не згадати конкурс на найкращу кімнату та нагородження переможців. Також ми ходили на Чернечу гору, побували у Музеї Шевченка, у Тарасовій світлиці… А святкування Івана Купала, хоровод, українські пісні, заплітання коси, вогнище і Дніпро! Здавалося тоді усі земні стихії постали воєдино! 


    Дякую усім, хто був причетний до практики у Каневі, дякую нашим науковим керівникам, одногрупникам, привітним жителям найближчих сіл, собачкам, які жили у нас там, водіям автобусів, кухарям, ну загалом – усім, усім, усім!!! До наступних зустрічей! Нехай Канів чекає на нас!











Статтю підготувала Тетяна Жеребчікова, студентка 1 курсу спеціальності «українська мова і література та іноземна мова»

Редколегія газети "Абзац" щиро дякує студентам, які надали нам чудові світлини: Гузь Аліні, Олі Шуляренко та Вадиму Лабенському :)

8 квіт. 2014 р.

Сучасні бандуристи – родзинка фестивалю «КобзарТ»



4 квітня в рамках фестивалю «КобзарТ», що проходив у Просторі культурної комунікації «Лавра»,  виступили з весняним шоу «Wake up, Ukraine» фіналісти проектів «Україна має талант» та «Хвилина слави» - гурт «Шпилясті кобзарі» разом з ініціатором їхнього творчого об’єднання – Ярославом Джусем.
Присутні в залі мали можливість насолодитися композиціями, що об’єднали в собі особливості української народної музичної стихії та провідні мотиви світових хітів. Таке поєднання дозволяє не лише осучаснити український народний пісенний набуток, а й представити його всьому світу у новому ракурсі.
 
Хлопці розпочали свій виступ з композиції «Їхав козак з України», за якою виконали ще із десяток народних пісень, серед яких – «Та туман яром котиться», «Ой, чий то кінь стоїть?», «Ой, на горі цигани стояли» та інші. В цьому блоці також представили  слухачам власні інтерпретації таких пісень, як «Старі фотографії»  Скрябіна, «Червона рута» та не забули віддати належне справжнім героям України – Небесній сотні – піснею «Ой, на горі, на Маківці».
Опісля народних пісень, що були виконані секстетом під акомпанемент бандури, вечір продовжив Ярослав Джусь – півфіналіст та володар призу глядацьких симпатій в шоу «Україна має талант» і засновник гурту «Шпилясті кобзарі». Ярослав подарував  присутнім у залі джазову імпровізацію на бандурі на тему пісні «Черемшина», виконання саундтреку до фільму «Amélie», а також, разом з Оксаною Боровець, – сучасною київською поеткою – вони показали, як майстерно може поєднуватися мистецтво слова та мистецтво музичне. Окрім дуету з поеткою, Ярослав зіграв також із сучасним електронним бендом «Go-A». Під час виступу можна було відчути себе як у чарівному світі української народної творчості, так і  у містичному просторі електронного трансу.
Варто також зазначити, що учасники гурту «Шпилясті кобзарі» є не лише співаками та вмілими гравцями на бандурі, а й справжніми артистами, адже після незвичних духовно-музичних мантр від гурту «Go-A» хлопці знову вийшли на сцену, але вже в зовсім новому стилі – хто був у спортивному одязі, хто – з ірокезом, а хтось іще – в
сонцезахисних окулярах. І вже в цьому блоці вони виконували не лише народні пісні з власним аранжуванням, а й світові хіти. Наприклад, слова всім відомої композиції «Ти ж мене підманула», мало того, що були «дописані» самими виконавцями, а ще й покладені на музику з пісень Ray Charles – «Hit the Road Jack», Sam Brown – «You better stop» та інших; а народна пісня  «Ой, у вишневому саду»була виконана під супровід мелодій таких світових хітів, як Ricchi E Poveri – «MamaMaria», Joe Dassin – «Etsitun'existepas», «Venus» та інших. Окрім таких незвичних для нас музичних рішень, хлопці вразили також коломийкою в стилі R’n’B та виконанням найпопулярніших композицій 80-х років на бандурі.


Після завершення вечора чимало присутніх у залі – а їх було близько 200 – звернулися до Ярослава та інших учасників гурту за автографами, а також зі словами вдячності за чудовий виступ.

 
 

Репортаж: Христина Шевчик

Фото: Оксана Боровець