Показ дописів із міткою Авторська колонка. Показати всі дописи
Показ дописів із міткою Авторська колонка. Показати всі дописи

29 серп. 2015 р.

Молодший лейтенант – звучить гордо!

 23 серпня, в День Державного прапору України, 336 студентів-випускників Військового інституту Київського національного університету імені Тараса Шевченка склали урочисту присягу на вірність українському народу.


«Я вступаю на військову службу і урочисто присягаю Українському народові завжди бути йому вірним і відданим, обороняти Україну, захищати її суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок, накази командирів, неухильно додержуватися Конституції України та законів України… Присягаю ніколи не зрадити Українському народові!», - слова тексту Військової присяги, які пройняли кожного до самого серця, до глибини душі. Майбутні офіцери в свої 20-22 роки свідомо промовляли ці слова. Під час навчання вони не словом, а ділом доводили, що готові оберігати рідну Україну.
В урочистостях брали участь начальник управління Державної охорони України генерал-полковник Гелетей В. В., проректор з науково-педагогічної роботи, доктор економічних наук, професор Лютий І. О., генерал-лейтенант запасу Баталюк В. І. від Національного університету оборони України, представники структурних підрозділів Міністерства оборони, Генерального штабу Збройних Сил України, керівний склад і науково-педагогічні працівники ВІКНУ, відомі ветерани і громадські діячі Університету й військового інституту, представники засобів масової інформації.


Після нагородження найкращих випускників та прийняття військової присяги студенти 1 роти привітали всіх присутніх невеличким концертом – піснями й танцем.
«Абзац» поцікавився враженнями випускників військової кафедри від 2 років навчання та місяця навчальних зборів, як і чому вони наважилися в такий скрутний для країни час одягнути військову форму та присягнути на вірність Українському народові.
Ілля Панфілов, Інститут міжнародних відносин КНУ, військова спеціальність - «Військовий переклад»
«Військова кафедра, а особливо її завершальний етап - навчальний збір, назавжди залишаться в моїх спогадах безцінним досвідом! Адже саме тут ми змогли оцінити справжню цінність чоловічої дружби, взаємодопомоги та дисциплінованості. Без цих невід'ємних складових бойовий підрозділ не здатен успішно виконувати поставлені завдання. Наша 1 рота показала на практиці свою злагодженість успіхами в практичній та теоретичній площині!»

Владислав Гнідо, юридичний факультет КНУ, військова спеціальність - «Військове право». 
«Не повірите, але надзвичайно сподобалося ходити стройовим кроком! Так, авжеж це складно, але я отримував масу задоволення, коли переглядав відео нашої стройової і бачив, як злагоджено йдуть хлопці, як вони чітко відчувають плече одне одного, як намагаються з усіх сил не підвести командира. Вразили також виїзди на стрільбу в Десну і на відпрацювання практичних навичок у Пирогово. Знову ж таки, складно, тяжко, а під палючим сонцем так взагалі. Але ми отримали свій безцінний досвід стрільби з АК-74, одягання комплектів ОЗК. А наші поїздки на «Уралі» взагалі мало б кого залишили б байдужим: всю дорогу ти слухаєш жарти своїх товаришів і думаєш про прийдешні випробування (типу окопів або стрільб). Військова кафедра навчила мене працювати в команді, ти вже не сам по собі, ти - частина взводу (або навіть роти), і вичавлюєш з себе максимум, щоб не підвести хлопців. Намагаєшся щосили, щоб тебе, а також твоїх хлопців, що стоять з тобою в наряді на КПП, похвалили».
Лілія Буйніцька, факультет державного управління і права КНУКіМ, військова спеціальність - «Військова політологія»
«Військова кафедра - це чудова нагода показати себе, проявити патріотичність, виховання, дисциплінованість, стійкість, підготувати себе як морально, так і фізично до дорослого життя. Сьогодні дійсно важкий час, зараз країні і народові, як ніколи потрібна віра в себе і віра в те, що все налагодиться, що все буде добре. Приємно усвідомлювати, що ти потрібен країні. Адже, коли ти ідеш по вулиці у формі, люди дивляться на тебе із здивуванням і гордістю, що дівчина в такий нелегкий час не злякалася, наважилася і пішла служити у ЗСУ! Кожен студент ВІКНУ вселяє віру в людей, показує, що ми готуємося і хочемо захищати нашу країну».

Олег Ковальчук, факультет сходознавства, КНЛУ. Військова спеціальність - «Військовий переклад»
«Вступивши в ВІКНУ на військову кафедру, у мене за мету було лише отримання знань з військового перекладу та звання молодшого лейтенанта. Протягом двох років навчання та польових зборів я не лише досягнув бажаних результатів, але і здобув нових друзів, з якими ділився знаннями та пізнавав щось нове. За місяць польових зборів я ще більше здружився зі своїми товаришами та викладачами, які, не покладаючи сил, навчали нас військової справи. Під час зборів ми навчились злагоджено діяти в підрозділах, а я розвинув у собі такі якості як: пунктуальність, комунікабельність, дисциплінованість та ініціативність. Кожен дорослий чоловік повинен знати як захищати свою Батьківщину!».

Якби мене, філолога, спитали, що для мене Військова кафедра, то я б відповіла наступне. Це маленьке життя, маленька історія. Я нереально втомлювалася, прокидаючись о 6 годині ранку 6 днів на тиждень, працюючи «на знос». Але я не шкодую анітрохи. Я вдячна, надзвичайно вдячна долі за те, що отримала таку можливість – можливість змінитися, навчатися новому, зустріти прекрасних людей. Я в захваті навіть від крепатури та здертих до крові ніг, я в захваті від сили волі, яка в нас розвивалася, коли доводилося в 35-градусну спеку бігати полем у військовій формі та берцях, з наповненою флягою, автоматом у руках та планшетом на спині. Це загартовує. Це робить із ще вчора чужих одне одному людей команду. Навіть, коли ти приходиш додому і розумієш, що, вже немає сил ні на що, ти знаєш, якщо, наприклад, завтра ТИ пропустиш навчання і ТВІЙ взвод або рота ходитимуть стройовим кроком без тебе (а вони 100% ходитимуть), ти підведеш їх! І тоді ти збираєш всю свою волю в кулак і починаєш ловити кайф від утоми та мозолів. Під час навчальних зборів у кожного з нас з’явилася друга  сім’я. І це неймовірне відчуття, коли на твоєму плечі зброя, і серце от-от вистрибне з грудей, ти ідеш стройовим кроком вперед, аби проказати гучні слова присяги на вірність Українському народові, і сотні очей дивляться на тебе. Це неможливо передати словами, це потрібно відчути...


А Ви ще досі думаєте, що філологині це просто гарні дівчатка з «Жовтого»? Та ні, це ще й військові перекладачі! ;)



Щиро Ваша, Альона Автушенко.


18 лют. 2015 р.

Шорт-список ромкомів від Св. Валентина

Сподіваюся, День Святого Валіка минув для Вас якнайкраще, але чим би зайнятися сьогодні, аби продовжити романтичну атмосферу й не випускати Ваше сонечко з обіймів? Ми про це потурбувалися!  5 варіантів ромкомів уже чекають на перегляд.


"Секс на дві ночі"


Якщо Вас не збентежило перше слово, і Ви дочитали назву, то швидше за все, цей фільм з першого погляду може здатися схожим на нещодавні хіти – «Більше ніж секс» та «Друзі по сексу».  Але тепер  притьмом забудьте про асоціації. По-перше, перебіг подій буде швидшим, місце – камерним, а от діалоги розкутішими.  До того ж, це не стрічка зі стандартною проблемою «усе є – кохання нема»,  їх тут назбирався повний абзац:  ні тобі власного житла, ні грошей на самостійну оренду, ні роботи,  ні планів на майбутнє, то що вже казати, навіть у холодильнику нема стратегічних запасів на вихідні. Ось тут кохання й стане рушієм життя. 
У фільмі є порада всім хлопцям, як "підвалити" до дівчини: дивитеся в Інтернеті погоду на найближчий тиждень, запрошуєте її в гості напередодні хуртовини – і рибка в сітці. 


"Людина за бортом"



Скільки разів Ви бачили варіації на тему «Попелюшки»? А як щодо перетворення багачки в жебрачку? Джоанні Стейтон довелося пройти цей тернистий шлях, перш ніж
вона  віднайшла жагу до життя. Здавалось би, що потрібно спадкоємиці мультимільйонного бізнесу? Відчуття потрібності.  А от Діну цього не бракує, зате нема домогосподарки й матері для чотирьох синів.  В українському дубляжі є чудовий діалог Джоанни зі слугою: «Більшість людей живуть, наче їдуть поїздом. Їм відомі лише місця відправлення та прибування. А Вам же вдалося пізнати весь шлях».  Цим закінчився круїз  та чи знайшла Попелюшка свого сажотруса – дізнаєтеся подивившись. 



"Подорож до Америки"


Якщо Ви плануєте подивитися за вечір кілька фільмів, після «Людини за бортом» дивіться цей.  Бо як багатійка стала домробітницею, Ви вже знаєте, а от щоб принц Замунди Акім зрікся престолу заради дівчини з Квінса? Проміняти натуральне леопардове хутро на форму робітника Макдаку? Уявіть тільки собі!  Часто Ви бачили, щоб у метро жінкам дарували сережки з рубінами. Тільки при цьому не слід забувати провідну мораль  стрічки: все має починатися від великодушності, а не задля конструювання іміджу. Тож якщо Ваші кучерики не надто пружні, а співати Ви вмієте так само, як фронтмен «Сексуального шоколаду» - це не привід не зазнати подружнього щастя.


«6 днів, 7 ночей»


Якщо Ви не впевнені у своїх стосунках, берете свого чоловіка\хлопця й летите на Макатеу чи Таїті. Як опинитесь там, замовляйте абонемент на всі екстремальні види спорту й розваг. Мимохіть Ви опинитесь наодинці посеред океану, під водоспадом чи на безлюдному острові.  Гострі відчуття Вам забезпечені, які саме – залежить від Вас. Бонус: розвінчування міфів про стосунки із жіночих журналів – «Ти забула, ми ж самі це вигадали». Одним словом, створюйте Вашу власну історію, але якщо фантазії бракує, завжди можна підглянути у Росса з «Друзів» - у цій стрічці він більше, ніж просто бездоганний.

Клуб «Сніданок»



«Титанік»? «Тілоохоронець»? «Великий Гетсбі»? Люди, я Вас прошу!  Покохати наркомана, чия родина намагається всіляко втопити його самодостатність, а решта суспільства вважає потенційним злочинцем, доля якого вже давно вирішена? Покохати дівчину, яка потерпає від статусу принцеси, з усіх талантів реалізує лише кокетування й знехочу зізнається у повній непристосованності до жорстокого світу? Ви багато таких людей знаєте? Я одну. А було з Вами таке, що один день змінює Ваше ставлення до одногрупника на діаметрально протилежне? Зі мною раз було.  Це найкращий сценарій стосунків, який тільки можна спостерегти в житті.  Ну що я Вам тут пояснюю, гляньте на них – і зрозумієте, що це найкраща кіно-пара усіх часів і народів.

Знаєш кращі фільми – пропонуй у офіційній групі «Абзацу».

Теплого перегляду! 
Божена Гахраманова






16 лист. 2014 р.

«Те, що чоловіку дається без проблем, для жінки є плодом напруженої праці над собою», - ексклюзивне інтерв’ю «Абzац» з 18-річною учасницею АТО Марічкою Іскровською


Ні для кого не секрет, що українські дівчата – одні з найкрасивіших у світі. Але мало хто знає, що серед наших красунь є справжні бійці, сміливості яких може позаздрити не один представник сильної статі. Яскравим прикладом цього є другокурсниця Інституту філології КНУ ім. Т. Шевченка Марічка Іскровська. Дівчина в свої 18 свідомо пішла добровольцем в зону АТО й вже понад три місяці пліч-о-пліч з бойовими товаришами захищає цілісність нашої країни. За цей час вона встигла два місяці відслужити в «Шахтарську», куди прийшла у складі Сотні Ісуса Христа. А з кінця літа перебуває в роті спеціального призначення "Свята Марія", що базується в Маріуполі. В нашому інтерв'ю Марічка розкаже Вам, що змусило її так кардинально змінити своє життя й чи справді дівчатам так важко потрапити на фронт, як це здається на перший погляд.


        Думаю, тебе вже не один раз про це питали, та все ж: чому ти вирішила зайнятись такою досить «нежіночою» справою? Що змусило тебе залишити спокійне життя й взяти участь в АТО?

О, скільки разів мені вже ставили це питання! :)
Я не ділю людей на чоловіків та жінок, я оцінюю їх за особистими якостями. Гадаю, що зараз обов'язок кожного, хто на це здатен – стати на захист Батьківщини. Не всім місце на передовій. Жодного фронту не було б без волонтерів, без людей, що купують, збирають, привозять нам необхідні для боротьби речі. Я ж відчуваю в собі сили боротися. Це важко зрозуміти, але відчувати себе потрібним, усвідомлювати, що ти живеш недарма, нехай і падаючи від втоми – невимовний кайф. "Бо кров, пролита для великої мети, не засихає".
Я така ж як усі. Просто я не можу інакше.

        Та, все-таки, дівчатам важче пройти в добровольчий батальйон, ніж хлопцям. Як гадаєш, в цьому є наслідки стереотипів?

Не лише. Бачила деяких дівчат, які теж хотіли в АТО. Різниця колосальна. В ставленні до війни, в підготовці, в самій техніці. З п'ятьох дівчат, що проходили відбірковий вишкіл, я єдина стояла на рівні з чоловіками, програючи лише в фізичній силі (рукопашний бій і т.д.) і компенсуючи це достатнім рівнем в іншому.
Те, що чоловіку дається без проблем, для жінки є плодом напруженої праці над собою - біологія. Але бачила достатньо достойних жінок і значно слабших, як фізично, так і морально, хлопців. В сучасних умовах сталь і порох урівняли слабких і сильних.
Але стереотипи грають значну роль, апріорі ставлення до жінок несерйозне й поблажливе. Найбільша проблема дівчини на війні – її жаліють. Вавочка в бою на голові чоловіка – "до весілля заживе", а сама думка про поранення жінки викликає у чоловіків жах.

           У вашій роті ще є дівчата, крім тебе?

Ні, немає. В "Шахтарську" ще було двоє, а тут я одна.

        Мабуть, нелегко весь час перебувати виключно в оточенні мужчин (в моральному плані)?

Після жіночого царства ІФу – запросто! :)
Чоловіки простіші в плані спілкування, та і поговорити про переваги й недоліки «5,45» і «7,62» (мова йде про калібр автомата, - авт.) трохи цікавіше, ніж про колготки й косметику. Звісно, «трабли» є. Скажімо, в кожній людині, яка зі мною спілкується, вже бачать стосунки, секс і т.д. Але це людська психологія, проти якої не попреш. Та і чоловіки по натурі – пліткарки ще ті! :)
Але, в цілому, особливих незручностей немає.

         З якими складнощами особисто ти зіткнулась, перш ніж потрапити в батальйон?

Головною проблемою було дочекатися повноліття! :)
Взагалі, я б не сказала, що для мене це було якимось надможливим випробуванням. Найважче було пояснити все батькам, які дізналися пост-фактум, і подолати те саме несерйозне ставлення до себе. Нікого не цікавить твоє стрілкове минуле й твої здібності, якщо ти не чоловік і важиш 50 з копійками.

           Ти сказала, що проблемою було дочекатися повноліття. Тобто це було абсолютно зважене рішення й ти свідомо йшла до цього певний час?

Розуміння того, що треба щось робити прийшло тоді, коли Україна втратила Крим. Тоді ж почався набір у Нацгвардію, куди я не проходила по віку. Дякую університетським секціям з фізкультури, що допомогли мені трохи підвищити витривалість. Потренувавшись весною кілька місяців, я остаточно прийшла до бажаного результату.
Також була ініціатива "Студентська Гвардія", патрулювання Києва з організаціями самооборони, вишколи, спілкування з людьми, які могли розповісти корисні речі...

          Стосовно батьків. Цікаво, якою була їх реакція, коли вони дізнались, що ти в зоні АТО?

О, спочатку я "ніби" була на університетській практиці, але, коли правда випливла назовні, було важко. Все ж, з часом істерики припинилися. Зрештою, знаючи мою маму, в свої 18 років вона, найімовірніше, вчинила б так само.
Не шкодуєш, що обрала такий шлях? Якби зараз повернутися на кілька місяців назад, так само пішла б добровольцем?
Однозначно пішла б. Я взагалі рідко про щось шкодую.


        На завершення нашої розмови, я не могла не запитати про актуальні потреби роти «Свята Софія», де перебуває Марічка. На щастя, зараз військові там забезпечені всім необхідним.
Єдине, публікуємо список книг, які хотіли б прочитати наші захисники зі Сходу.
-         Юрій Голіс-Горський «Холодний Яр»,
-         Ліна Костенко "Записки..." ,
-         Василь Шкляр «Залишенець»,
-         Іван Багряний «Тигролови»
-         Плюс - «те, що читається на одному подиху, в чому впізнаєш себе і розумієш - за це треба боротися. За славу предків і за майбутнє дітей».
Тож, друзі, якщо маєте щось тематичне – сміливо приносьте в аудиторію №13 Жовтого корпусу. І не забувайте прикріпити свої теплі побажання у вигляді листа для наших бійців. Адже щирість та вдячність мають надзвичайну властивість зігрівати душі навіть в найважчих життєвих ситуаціях.



Інерв'ю підготувала Світлана Попова

4 жовт. 2014 р.

Благодійний вечір «ТЕПЛОХОД BusinessFest-2: Новая Волна!»


27 вересня 2014 р. відбувся Благодійний вечір під назвою: «Теплоход Bussines Fest 2: Новая Волна» з неймовірною культурно-розважальною і розвиваючою програмою для людей з активною життєвою позицією, фахівців своєї справи, керівників, підприємців, бізнесменів та просто тих, хто прагнув цікаво та з користю провести свій час. Традиційно захід проходив на одному з найкращих теплоходів столиці.


Вже вдруге в цьому році команда цілеспрямованих людей (Валерія Вірова-Артемьєва, Андрій Возняк і Любов Кущ) провела Благодійний вечір «Теплоход BusinessFest-2», метою якого є підвищення поінформованості про благодійність і розширення кола бізнес-партнерів в найрізноманітніших сферах. Ключовим є те, що зібрані кошти будуть передані до благодійного фонду «Товариства Червоного Хреста України» на підтримку мобілізованих військовослужбовців в зону АТО і дітей з онкологічними захворюваннями. Тож кожен учасник автоматично долучався до команди волонтерів, тим самим допомагаючи потребуючим.

«Ідея організувати подібний захід вперше з’явилася в червні, ми з командою відвідали «Speed dating» в Caribbean Club і подумали, чому б і собі не організувати щось подібне. Тоді Андрій сказав, що можна вигадати більше, аніж просто «speed dating» і ми почали діяти. - розповідає одна із організаторів, Валерія Вірова-Артемьєва, - буквально за 2 тижні ми організували перший «Теплоход BusinessFest» (5 липня 2014р.), проте багато запланованого не здійснилося. Тож ми вирішили не зупинятися на досягнутому, ми пішли далі, організовували все протягом 2 місяців, шукали людей, обдумували шоу-програму… І от нарешті захід відбувся!».


Вечір розпочався з живої музики, якою радували місія "Райский Уголок". Як розповів нам адміністратор-вокаліст Олег Суперман, вони вже не вперше беруть участь в подібних благодійних заходах, а, отримавши пропозицію від подруги Любові Кущ, музиканти не змогли відмовити.


Варто зазначити, що програма вечора була вибудована таким чином, аби кожен з гостей знайшов свою нішу та мав можливість з користю для себе провести час, поділитися власним позитивним досвідом в тій чи іншій сфері.
А саме:
  • ТАНЦІ: запальні майстер-класи з латиноамериканських і клубних танців від хореографа Тетяни Макарової!
  • ШОУ ІЛЮЗІЙ: від MAKSA ТАИНСТВЕННОГО - ілюзіоніста-менталіста, який підкорив мільйони глядачів, зірки шоу "Менталіст", переможця міжнародних конкурсів ілюзіоністів, почесного члена журі Міжнародного фестивалю «Творимо чудеса РАЗОМ». 



  • МАЙСТЕР-КЛАСИ за темами: бізнес, щастя, успіх, відносини, маркетинг ... 
  • ІГРИ: настільні, активні, інтелектуальні та бізнес-гри.
  • СПІДДЕЙТІНГ в новому, цікавому форматі!
  • ДЕГУСТАЦІЯ ВИПІЧКИ: солодощі і не тільки від "March & Co".
  • Тайський масаж: кращий в Києві, від корінних таїландців з масажного салону "Квітка Таїланду" (кожен учасник міг отримати масаж безкоштовно).

  • ENGLISH BUSINESS PARTY з неймовірно насиченою програмою, іграми та призами від школи англійської "English Today".
  • ФОТОСЕСІЇ: на теплоході одночасно працювали кілька фотографів.
  • ШОУ-ПРОГРАМА: жива музика, барабанне шоу, романтичний феєрверк та фаєр-шоу після прибуття!


«ТЕПЛОХОД BusinessFest-2: Новая Волна!» - це, коли радість від змістовного спілкування та пізнання поєднується з красою осінніх дніпровських краєвидів та чистим повітрям!
В кінці «BusinessFest» кожен мав змогу отримати подарунки від партнерів заходу!





Щиро Ваша,

Альона Автушенко

23 вер. 2014 р.

«Пишіть листи і надсилайте вчасно…»





Пишіть листи і надсилайте вчасно,
Коли їх ждуть далекі адресати,
Коли є час, коли немає часу,
І коли навіть ні про що писати…

Ліна Костенко



Геніальна українська поетеса словом влучила в ціль, бо вона таки точно здогадувалася  про всеохоплюючу владу технічних машин на всіх рівнях людського життя. Писала вона про лист – невмирущий рукопис, а «рукописи не горять».  От лишень в останньому рядку Ліна Костенко мене дещо здивувала. Писати, людоньки, завжди є про що. Нехай навіть не про значне й тривале, але про короткочасне, як той дощ, що народжений гармонією природи та барвами веселкових крапель.

Коли я побачила, як Муза губиться у численних «вікнах», соціальних мережах, Instagram-aх та gmail-ах стало сумно та гірко. Українцям подарували пісню, яка із калинових стиглих слів. Їх можна перлами нанизати на тендітне волокно й отримати найчудесніший дар. Листи – це ті волокна, які збирають яскраві сказання у щирі послання. Навколо – світ; у світі – життя; життя – час; час – гроші. Стереотипні уявлення – найлютіший ворог, конкурент, який нищить картини, шедеври, що людство створює віками.  Чому колись листи літали з голубами, складалися в тонни і не були макулатурою? Бо вони були спогадами, найприємнішими подарунками від коханих, рідних, друзів та й просто знайомих. Невже у вашої бабусі не знайдеться скарбнички з посланнями від дідуся, яка пронизана любов’ю? Напевно тоді він був моряком і писав дружині про нові країни, незримі простори і про нову шаль, яку везе з теплом та ніжністю. Поцікавтеся в батьків чи не мають вони власних «мемуарних переписок». Я поцікавилася. На горищі, в купі пилу та в павутині сплять вітання з Новим Роком, з 8 Березня, з 1 Травня та з Різдвом. Там немає історичних фактів та доленосних передбачень, бо там – людська щирість, увага, ласка, почуття і вічність.


І тоді я взяла аркуш паперу. Він не був щойно з типографії, був цупким, і я всіяла його словами, створила свою маленьку галактику.  Відчула щось неймовірне й дивне. Енергія слова наповнила кожну молекулу духу. 

Написала 5 листів, підписала 25 листівок і навіть не стомилася. Щойно повернувшись із мальовничого Заходу мала про що писати. Так як очі не могли намилуватися казковим Львовом, так і рука не стомлювалася описувати Площу Ринок, гостроверхі таємничі собори,  аромат кави в «Копальні», атмосферу в «Криївці» і нічне місто. В кожних підписах я лишила частинку себе, свого настрою, любові, враження, які не спаплюжені повільним Інтернетом, низькою якістю та спамами.  Писати листи так просто, а ми обираємо нудні смс-повідомлення і замінюємо справжнє прихованими смайлами. Завжди звикли собі все ускладнювати. Хтось звинувачує брак фантазії, хтось – часу, інші бажають іти в ногу із часом і вважають листи нікому не потрібним сміттям. Бійтеся байдужих, бо якщо людина не цінує листи, написані близькими – вона взагалі тоді мало чого цінує в житті. Адже лист – це час присвячений йому чи їй, слова підібрані спеціально під особистість, асоціації та найкращі спогади, які формують маленьку повість. Листи перечитують, а не гублять в нетрях емейловських короткометражок.

Листи – це разки намиста, які можуть бути набагато приємнішим презентом аніж чергова брендова сумочка чи сукня. Одяг та аксесуари виходять із моди вже наступного сезону, а от лист лишається в пам’яті вічно. Він підходить до будь-якого настрою, вбрання та макіяжу. Саме в ньому приховано природну вірність та віддачу. А кому ж як не філологам продовжувати традиції листування. Ми пропагуємо слово, ми живемо словом, досліджуємо його, розбираємо на морфеми, транскрибуємо, використовуємо у переносних значеннях. Паралельно із цими складними операціями написати листа другу чи батькам дуже просто. Не потрібно перечитувати томи словників та посібників. Потрібно взяти аркуш, ручку і написати мамі, як сильно ти її любиш; подрузі – як давно ви не бачилися і як би хотілося побачити; коханому – про сходи сонця, які б ви зустріли разом. А уявіть-но, як через багато років, ставши відомими перекладачами, письменниками, публіцистами, дослідниками, ваші листи слугуватимуть вашим же архівом історії. Це будуть частинки автобіографій, мемуарів, спогадів. Оригінали від відомих особистостей, які не лінувалися писати про небо і кохання. Папір же витриваліший за операційні системи, де найменша помилка – знищення даних…


Пишіть про те, що ви живі-здорові,
Не говоріть, чого ви так мовчали.
Не треб слів, навіщо бандеролі?
Ау! – і все, крізь роки і печалі.


Ваша Стецюк Світлана 

6 серп. 2014 р.

Революція Гідності або як змінилося мислення українців після Майдану

«Зустрічаємось о 22:30 під монументом Незалежності» (21 листопада 2013 року).  Цей запис, залишений Мустафою Найємом на сторінці Facebook, став по-справжньому історичним. Як багато часу пройшло з моменту його написання. Як глобально за цих понад півроку змінилась ментальність українців, наші думки і спосіб мислення. Варто зазначити, що зміни ці здебільшого в кращу сторону. Хіба думав тоді Мустафа Найєм, що з цього, здавалося б, звичайного повідомлення, вийде справжня революція? Навряд чи.

Чи могли б ми уявити тоді, вісім місяців тому, що люди з різних куточків України кидатимуть роботи, залишатимуть сім’ї і будуть їхати в цей, тоді невеличкий, осередок свободи? Що кияни, почувши по телебаченню про можливу атаку сумнозвісного «Беркута», не позакривають свої двері надійніше, а, навпаки, розбудять сусідів і масово ринуть туди, в центр столиці? Що хлопці, які завжди «косили» від армії, будуть стояти в довжелезних чергах в воєнкомати? Цей список можна продовжувати дуже довго, адже подібних історій безліч.

 Хтось запитає, для чого це все? Відповідь проста: щоб ми та наші нащадки жили в гідній країні. Щоб, приїхавши в Європу, говорити з гордістю: «Я – українець!». І ніхто вже не посміє спитати: «А де вона, ця Україна? Десь поряд з Росією?».

Якось на лекції з етнопсихології ми говорили про самосвідомість українців. Тоді викладач навів найвдаліший приклад цього явища – Євромайдан. І справді, людей не організовували певні політичні сили. Все починалося без будь-яких агітаційних гасел та партійних прапорів. Єдиний символ Революції Гідності – прапор України. Єдиний духовний помічник – національний гімн. Нам не потрібно ніяких революційних пісень. Гурт «Любе» нехай залишиться для наших сусідів. «Ще не вмерла України…» - ось та композиція, від якої ідуть мурашки по шкірі, а серце починає битися частіше. В момент, коли сотні тисяч людей одночасно співають ці слова, як ніколи, відчувається те саме єднання. Українці – єдині. Хай хто б не намагався нас розділити.

Можна впевнено сказати, що за кілька місяців Євромайдану ментальність українців змінилася більше, ніж за 22 роки незалежності. Революція відбулась не лише в політичному житті країни. В першу чергу, вона відбулась в нас самих, у нашій свідомості. Дуже вдало зазначали, що, шукаючи Європу, ми знайшли Україну. Ось в чому істина.

Кожен, хто вийшов на Майдан, заклав маленьку цеглинку в підвалини храму нашого майбутнього. На жаль, вже вкотре нам не дають його добудувати. Тепер вже руйнують зовні.  Та, варто пам’ятати, що разом ми - сила. Ці слова вже були підтверджені не один раз. І, рано чи пізно, ми здолаємо й цього, зовнішнього, ворога. Адже ми – українці, а українці не здаються!













Текст та світлини - Світлана Попова

15 лип. 2014 р.

Відеокурси "Як насолоджуватися студентським життям" :)


За цей час Ви навчились читати по 800 сторінок за добу, активізовувати опорні знання з інших предметів і замилювати очі, модернізувати шпори й навіть не спати тижнями підряд, проте ніхто Вам так і не пояснив як насолоджуватися студентським життям? Тоді наші відеокурси знайшли своїх користувачів!

Як провести випуск\екватор?





















Як вирішувати міжусобиці? 




Що робити після завершення навчання? 




Як правильно проводити канікули\практику? 





Як зізнатися симпотній одногрупниці, щоб та не відшила? 




Бонус: що робити сачкам? 





Безумовно, існує куди більше й кращих способів проведення студентського дозвілля. Знаєте один із них - навчіть інших: свої пропозиції (краще з відео\аудіо\фото) залишайте в офіційній групі: https://vk.com/abzacnews



Божена Гахраманова