Якщо комплекси перемагають…

Якщо бути відвертою – я й сама жертва своїх власних комплексів і всезагальних стереотипів про красу. Глянцеві обкладинки щодня диктують нам шаблони ідеалу. Але відкрию невеликий секрет – ідеальних людей не буває. Це справа досить відносна, і якою б шикарною не була чиясь зовнішність, усе ж таки десь все одно «собака зарита». А ще тут діє «закон всесвітнього фотошопу». Але мова йтиме далеко не про ікони краси і стилю, а про недоліки зірок, які зробили їх відомими. Хай пробачать нас, філологів, математики, але й нам відомо, що мінус на мінус дає плюс.

 

Якщо ви дівчина, і вас хвилюють ваші густі чорні брови, то винайдіть машину часу й поверніться у століття, коли це було найвищим ступенем привабливості, або завітайте у салон краси. Але є ще й третій варіант, який пропонують нам відомі моделі – Наталя Водянова і Кара Делевинь. Зробіть ці брови своєю головною фішкою. Адже краса – поняття відносне.

 

Кривий або великий ніс. Якщо ви юнак, повірте, вам легше з цього зробити еталон краси. Погляньмо на актора Хав’єра Бардема. Ніс додає йому якоїсь екстра-екзотики. А дівчатам нагадаю, що Сара Джесіка Паркер на пару з Барбарою Стрейзенд також далеко не красуні. Але навіть величезні носи стали їх козирними картами. Якщо забажаєте загуглити ці імена, то зрозумієте, що вам хвилюватися вже точно немає про що!

 

Наступний на черзі недолік – щілинка між зубами. Як на мене, це додає родзинки в образ людини, як це трапилося і з Мадонною. Жінка настільки вражає впевненістю в собі, що ніхто не набереться сміливості сказати, що її зуби непривабливі. А французи такий недолік вважають щасливим знаком. Тому радійте, що елемент вашої зовнішності нагадує іншим Бріджит Бардо або учасницю гурту «Сєрєбро»

 

Маленький зріст. Тут і слів зайвих не треба щодо того, яка ж це проблема для деяких осіб сильної статі! Але тут ми згадаємо успішного футболіста Ліонеля Мессі й усім відомого Гаррі Поттера – Деніеля Редкліфа. Маленький зріст не став перешкодою на їхньому шляху до світової слави. Завжди знайдеться дівчина нижча за вас, як, наприклад, Кім Кардашян чи Мерелін Монро.

 

Довгі ноги – ще не запорука щастя. А той факт, що вони

криві, не робить вас героїнею книги Віктора Гюго «Знедолені». Варто лише згадати акторку Джейн Біркін, яка, незважаючи на свої не надто привабливі ноги, носила дуже короткі спідниці. Та ж проблема не лякає і сучасних зірок Голівуду Крістіну Агілеру, Скарлет Йохансон та багатьох інших.

 

Про недоліки зовнішності і комплекси можна говорити дуже довго. Але якщо слідувати прикладу деяких сміливих і впевнених в собі зірок, можна віднайти трохи мужності, накрити себе прозорим куполом, як зробив це зі своєю трояндою Маленький принц Антуана де Сент-Екзюпері, і виставити на огляд де-небудь на Хрещатику. Звісно, це жарт. А жарти – не моя сильна сторона, якої я, до речі, зовсім не соромлюся. Просто сміюся сама. В цьому і є моя прихована фішка J

                                                                                 

Ваша Анастасія Кучеренко

Імпорт вражень

  Ми всі, так би мовити, «напічкані» цитатами з Інтернету, і на кожен випадок у нас знайдеться як не дві, то хоча б одна фразочка, яка б найвлучніше описала ситуацію у момент спілкування. Але кому воно треба, коли твої слова з неабиякою легкістю продовжить будь-яка бабуля, яка має онука-підлітка. Та, мабуть, ще комусь треба, бо зараз у процесі написання цього абзацу для «Абзацу», я прокручую в голові ностальгійні моменти цього літа і… ванільні цитати про подорожі. Що не говоріть, а останні надихають краще за муз (якщо такі ще існують)! Тому поїхали;)

  Погодьтеся, було б дивно, якби дівчина, яка вивчає польську мову й історію загалом (це я про себе), оминула увагою країну-сусіда, з якою ще минулого року проводили Євро-2012. Не будемо приховувати, що «імпортне» часто цікавить нас набагааато більше вітчизняного, тому й відчуваємо страшенне бажання відчинити хай не вікно, але хоча б кватирку в Європу. 

«Чому у нас не так?» – перше, що почула я при в’їзді в Польщу цього літа. А у відповідь з верхньої полиці нашого вельми екстравагантного купе відгукнулося: «Бо це тобі не Україна». Ось і вся відповідь, яку вдалося «роздобути». Але на цьому фрази у стилі «якби та якби» не скінчилися. Вони були нашою табличкою множення на найближчі три тижні. 

  Якби я була викладачкою польської історії, культури і т.д. і т.п., то, скоріше за все, почала б з конкретних дат і фактів, але, на мій жаль, а в даному випадку на ваше щастя, я не професор, тому просто продемонструю вам, любі, фото, які б залюбки помістила в який-небудь паблік із назвою «Inspiration». 

  Перш за все, Краків. Тут і слів зайвих непотрібно. Тільки виникає питання (особисто в мене), чому Краків досі не «кепітел оф Поленд». Ось тут, наприклад, славнозвісна Вісла, якою можна поплавати, як сказали нам самі поляки, на їхніх гондолах. Звісно, вони мені були схожі на звичайний моторний човен, але від того вражень менше не стало. Не дозволю собі аж ніяк не згадати Вавель(замковий комплекс), коло якого казковий дракон пускає вогонь з пащі, тим самим забавляючи, як не дивно, більше дорослих, аніж дітей. І ще 2 такі собі мрії для молодого українця (а ви вже оберіть собі до смаку): 1. Ягеллонський університет (мета наших студентів); 2. Галерея Краківська – величезний торгівельно-роважальний центр, де тільки роззява не знайде собі те, що шукає. 

«Люблін – місто натхнення», – не затерта цитата якогось патріота, а напис, що важко не помітити, бо він, без перебільшень, усюди. Була б я не я, якби не виконала прохання своєї подруги і не згадала б про Люблінський замок, добре знайомий нам ще з часів ЗНО. А ще центр… Вечори там проводити – одне задоволення. Невеличкий шматочок інформації і трошки візуальних вражень від мене, а продовження читайте у наступній статті, мої любі :*




                                         Ваша Кучеренко Анастасія

Якщо бути відвертою...

    Якщо бути відвертою, погода цього року аж ніяк не радувала випускників. Більшість областей України під час довгоочікуваного випускного залило таким дощем, який англійці називають "rain cats and dogs". Про останній дзвоник не буде помилкою сказати те ж саме. Ну а далі, як кажуть наші північні сусіди, «по накатанной». ЗНО, проходження медогляду, подача документів, і нарешті –нервове очікування результатів...

     Але якими б не були важкими ці часи для абітурієнтів, для новоспечених шевченківців перші дні осені здалися одними з найщасливіших, адже нове і, навіщо приховувати, найкраще – завжди захоплює. Що ж... 1 вересня припало на вихідний – і ми мали ще цілий день, щоб переосмислити прожите влітку, перенервувати, а далі – з новими силами – в нове незвідане.

    Перший студентський понеділок для першокурсників: ну і як же без щорічної найтрадиційнішої традиції – посвяти? І можна було б говорити й говорити про метрів науки, які вітали новачків, але більше вражала неймовірна кількість останніх. Здавалося, актова зала червоного корпусу стала гумовою, але місця все одно не вистачало. Маю сподівання, стіни запам'ятають імена тих, хто стояв там вперше, але далеко не востаннє.

   А ось результати невеличкого опитування першого курсу, їх враження від першого тижня в «Жовтому». Ось, що я почула від студенток кафедри полоністики, зокрема Компанієць Насті: «Все своє свідоме життя я мріяла навчатися в університет імені ім. Шевченка. І ось цей день настав. Коли я потрапила до стін Інституту філології, то була приємно вражена атмосферою, яку випромінює Жовтий корпус. Всі страхи одразу зникли, коли мене вітали старшокурсники, які привітно зустріли нас, першокурсників, та допомагали нам у перший тиждень навчання. Я не шкодую, що обрала Інститут філології, адже саме тут навчаються талановиті, розумні та приємні люди».

   А так про наш університет відгукується Трепітьон Альона: «По-перше, вразили викладачі) Лякають, що в університеті вони дуже суворі, проте виявилось, що вони надзвичайно приємні люди. По-друге, знайомство з одногрупниками. Виявилися цікавими людьми!  По-третє, я дууууууже активна і творча людина, і тому все те, що пропонує МІЙ університет, цікавить мене ( театральний гурток, "Роксоланія", КВН, студентський актив...) І один невеличкий мінус: надто багато інформації  як для такого невеликого проміжку часу і метання по університету в пошуках кабінетів».

     Посполіта Настя: « Враження виключно позитивнi. За цiлий тиждень я навіть на секундочку не пошкодувала, що вступила саме сюди. Але для мене поки що дуже важко орієнтуватися в аудиторіях, надто заплутані коридори…»

   Світланка Мартинюк, староста групи:«Загалом мені відразу сподобалось тут навчатись, і сподіваюсь, що навчання в цьому університеті допоможе мені втілити свої мрії та бажання в життя».

    А ось «емоції на папері» від русиста Станіслава Гречки: «Загальновідомо, що як навчальний рік зустрінеш, так його і проведеш. Дуже приємно, що перший тиждень видався надзвичайно цікавим і незвичайним. Дрібні типові проблеми першокурсників не змогли затьмарити тих емоцій і вражень, які ми пережили. Інститут філології гостинно зустрів нове покоління, за що ми йому вдячні!

Хоч тиждень і розпочався з організаційних питань та лекцій, завершився він приємною подією – Днем народженням нашої одногрупниці Юлії Остапенко, яку я, користуючись нагодою, хочу ще раз привітати з цим святом!

Аналізуючи початок навчального року, можна із впевненістю передбачити, що на подібній, оптимістично-радісній, ноті він і пролунає до кінця першого курсу!»

  Дивно було б, якби така стаття не закінчилася привітаннями. Але я не прихильник патетичних і затертих текстів, тому «растєкаться мислію по дрєву» навряд чи буду. Просто скажу: «Мрії збуваються, малі» :)

Зі святом!

                                                             

 Ваша Анастасія Кучеренко)

Світлини Аліни Матюшенко

Якщо…

   Якщо Ви так само, як і я, маєте вільний час в метро не тільки для сну, а й для того, щоб подумати, проаналізувати прожите, побудувати плани на майбутнє,  а може, й розпланувати своє подальше перебування на планеті Земля на найближчі сто років, то варто зробити невелику паузу (якщо хочеться, можна з’їсти «Твікс» чи «Кіт-Кат»).

   Математики воліли би прочитати вже не конкретні цифри, хіміки – формули, а філологи, мабуть, вже далеко не перевернуті догори дригом метафори, а скоріше, щось на кшталт практичних порад, як знаходячись у постійному русі дій і думок залишитися при здоровому глузді. 

   У навушниках хрипить геніальний Вакарчук зі своєю «А за вікном майже весна», довжина дівочих спідниць «регресує», в голову б’є любов, а ранок віднині починається не собачим холодом, а рожевим сходом сонця. То скажіть мені, будьте ласкаві, як в такій атмосфері можна завантажувати свій і без того втомлений мозок легіоном додаткових думок? Як можна «виносити собі свідомість», коли після пар з філософії вона й так ледь жива? Повірте, від подібних хвороб також є ліки. От тільки купити в аптеці їх навряд вдасться.

   По-перше, ранок радила б починати з усмішки. В кімнаті Ви, скоріше за все, в цей час будете самі, тому ніхто й не подумає, що ви дивний, якщо раптом розпливетеся в посмішці на всі 28 чи 32 зуба. Таким чином Ви запрограмуєте себе на гарний настрій протягом усього дня. Скоріше за все, якісь важкі думки все одно заповзають у Вашу сонну голову і починають виїдати залишки доброго гумору. Тут допоможе весела музика або легкий фільм, поки будете рятувати після прасування костюм-трійку або розплутувати волосся після бігудів.

   І хіба ж нас засмутить наявність дохлої миші в холодильнику? Ні, позаяк ми навчаємося у жовтому корпусі по вулиці Шевченка. Якщо Ви досі не вловили зв’язок, нагадаю, що маршрут «метро площа Льва Толстого - університет» усипаний кіосками «Круасанендкофі», які так вдало для себе і прикро для наших гаманців розташували маркетологи-професіонали. Саме після візитів туди ми з обпеченими гарячою кавою язиками і зі шматками листкового тіста на губах стрімголов летимо на четвертий поверх у 152 аудиторію.

   Думки все ще заповзають у голову. І якби ми знали, яким саме шляхом, то, може, поставили б там знак «Обережно, небезпечно для життя».  І наступна інстанція… ПАРИ. От саме під час них  я у своїй голові вибудовую світоглядні уявлення, пишу, так би мовити, дисертації на тему сенсу людського буття. В такі моменти розумію, як класно, що є викладачі. Саме вони пробудять Вас під час глибинних роздумів, вихоплять Ваше єство, так би мовити, з рук пекла, після чого будете слухати лекцію і розуміти, що це набагато краще, ніж забити себе непотрібними думками і плакати прямо під час пари.

   Коли «поїдання граніту науки» закінчено, треба хоча б якось себе розважити. А тут у кого на що фантазія ладна. Особисто я люблю забігти в Макдональдс, простояти в черзі довжиною з китайську стіну, отримати свою дозу афродизіаку – шоколадний Макфлурі й відправитися у подорож знайомими і не дуже вулицями столиці. А коли все ж таки згадую, що існує поняття часу, то біжу, як спринтер, до найближчої станції метро й повертаюся додому з улюбленим Гюго у руках. А там… 

   А там мене вичікують думки. Але хіба я дам їм шанс? Тут або сон допоможе, або навчання. Звісно, я б з радістю вибрала перше, але совість не дає. Тому беру зошит, ручку, зручно всідаюся на ліжко і, Ви не повірите, засинаю. А коли прокидаюся годині о восьмій вечора – розумію, що часу на зайві заплутані думки про космос зовсім немає. Бо перед носом підручник з латини, хочеш не хочеш, а вчити треба.

   Опісля вже нічого не хочеться. Тому навушники опиняються у вухах, улюблена музика тихо поглинає нашу свідомість, підсвідомість і все, що з ними пов’язане. Ми засинаємо. А на ранок новий день, з новим «стадом» думок. І як би я не втрачала розум від напливу останніх, все одно люблю цей стан. Бо в цьому людська, зокрема й моя, сутність. Як би важко із заплутаними думками не було, без них все ж не обійтись.

   Ми вже давно належимо до виду homo sapiens. Мислити й «мудрити» - наше призначення. Але давайте робити це так, щоб наші думки мимоволі викликали лише усмішку.

                                                           Найкращого Вам травня;)  
                                                           Ваша Анастасія Кучеренко       

 

Якщо...

  «Якщо хочете бути успішними, Ви повинні виглядати так, ніби вже його маєте», - таке передбачення отримала я декілька тижнів назад в упаковці з-під піци «Челентано». Здавалося б, нащо приділяти увагу якимось затяганим афоризмам, коли на вулиці 21 століття кипить у вирі глобалізації? Але повірте моїм словам: те, що стосується людини, назавжди лишиться актуальним. Звісно, поки існуватиме Всесвіт.

    Березень видався, на превеликий жаль, січнем чи лютим, та, на щастя, через те не став менш цікавим і повним на події. Цей місяць обертався навколо теми Масляниці й Шевченка. Та щоб якось розбавити цю тематику, зараз поговоримо про стиль студентів і загалом. На хвилинку згадайте картину коридору нашого корпусу на перерві: індивідуальностей – хоч греблю гати. Давайте-но глянемо на фото, щоб згадати, як приблизно виглядає ця картина!

   Досить-таки непогано, чи не так? Свіжо, ново, оригінально. Такий собі «casual». Проте є одне «але»… Нещодавно ненароком підслухала розмову двох студенток і почула епічну фразу: «Зранку одягаю те, що випаде з шафи, навіть не думаючи, як буду виглядати». Чесно кажучи, у мене був легкий шок, бо зазвичай дівчата готові викроїти годину сну, аби лише вибрати «лук» на наступний день. На жаль, люди схильні кидатися в крайнощі.

   Тому пропоную Вам віднайти таку собі «золоту середину». Чи помічали Ви, що скільки часу не минуло б , актуальність класичного стилю, так би мовити, не помирає? А це тому що сорочки і стрілки на брюках пасують навіть хлопчикам в молодших класах, а легке жабо на білій блузі й спідниця довжиною до коліна чи не кожній особі прекрасної статі. У кожній шафі повинно бути те, що можна було б одночасно одягти як на червону доріжку, так і в університет на пари.

   Не хочу створювати негативну ілюзію, що всі ходять в чорно-білому(нічого проти такого поєднання не маю, але в розумних кількостях) і зализують волосся, як працівники банку. Ні, ні і ще раз ні. Класика ніколи не обмежувала нас фасоном чи кольором. У будь-якому випадку навіть для похмурого сірого костюму існують яскраві цікаві аксесуари: юнакам – краватки, хустинки в кишені, елегантне взуття, а дівчатам – сережки, шалики(хоча й звучить трохи застаріло), годинники і т.д. і т.п.

   Можемо довго розмусолювати цю тему, але давайте просто зробимо логічний висновок із цієї статі й поглянемо на приклад того, як могли б одягатися студенти Інституту філології КНУ.

Ви прекрасні, як би там не було. Не ховайте свою красу за сірими «кенгурушками» і …

    Класика Вам на озброєння :)

Ваша Кучеренко Анастасія