Показ дописів із міткою Новини ІФ. Показати всі дописи
Показ дописів із міткою Новини ІФ. Показати всі дописи

29 серп. 2015 р.

Молодший лейтенант – звучить гордо!

 23 серпня, в День Державного прапору України, 336 студентів-випускників Військового інституту Київського національного університету імені Тараса Шевченка склали урочисту присягу на вірність українському народу.


«Я вступаю на військову службу і урочисто присягаю Українському народові завжди бути йому вірним і відданим, обороняти Україну, захищати її суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок, накази командирів, неухильно додержуватися Конституції України та законів України… Присягаю ніколи не зрадити Українському народові!», - слова тексту Військової присяги, які пройняли кожного до самого серця, до глибини душі. Майбутні офіцери в свої 20-22 роки свідомо промовляли ці слова. Під час навчання вони не словом, а ділом доводили, що готові оберігати рідну Україну.
В урочистостях брали участь начальник управління Державної охорони України генерал-полковник Гелетей В. В., проректор з науково-педагогічної роботи, доктор економічних наук, професор Лютий І. О., генерал-лейтенант запасу Баталюк В. І. від Національного університету оборони України, представники структурних підрозділів Міністерства оборони, Генерального штабу Збройних Сил України, керівний склад і науково-педагогічні працівники ВІКНУ, відомі ветерани і громадські діячі Університету й військового інституту, представники засобів масової інформації.


Після нагородження найкращих випускників та прийняття військової присяги студенти 1 роти привітали всіх присутніх невеличким концертом – піснями й танцем.
«Абзац» поцікавився враженнями випускників військової кафедри від 2 років навчання та місяця навчальних зборів, як і чому вони наважилися в такий скрутний для країни час одягнути військову форму та присягнути на вірність Українському народові.
Ілля Панфілов, Інститут міжнародних відносин КНУ, військова спеціальність - «Військовий переклад»
«Військова кафедра, а особливо її завершальний етап - навчальний збір, назавжди залишаться в моїх спогадах безцінним досвідом! Адже саме тут ми змогли оцінити справжню цінність чоловічої дружби, взаємодопомоги та дисциплінованості. Без цих невід'ємних складових бойовий підрозділ не здатен успішно виконувати поставлені завдання. Наша 1 рота показала на практиці свою злагодженість успіхами в практичній та теоретичній площині!»

Владислав Гнідо, юридичний факультет КНУ, військова спеціальність - «Військове право». 
«Не повірите, але надзвичайно сподобалося ходити стройовим кроком! Так, авжеж це складно, але я отримував масу задоволення, коли переглядав відео нашої стройової і бачив, як злагоджено йдуть хлопці, як вони чітко відчувають плече одне одного, як намагаються з усіх сил не підвести командира. Вразили також виїзди на стрільбу в Десну і на відпрацювання практичних навичок у Пирогово. Знову ж таки, складно, тяжко, а під палючим сонцем так взагалі. Але ми отримали свій безцінний досвід стрільби з АК-74, одягання комплектів ОЗК. А наші поїздки на «Уралі» взагалі мало б кого залишили б байдужим: всю дорогу ти слухаєш жарти своїх товаришів і думаєш про прийдешні випробування (типу окопів або стрільб). Військова кафедра навчила мене працювати в команді, ти вже не сам по собі, ти - частина взводу (або навіть роти), і вичавлюєш з себе максимум, щоб не підвести хлопців. Намагаєшся щосили, щоб тебе, а також твоїх хлопців, що стоять з тобою в наряді на КПП, похвалили».
Лілія Буйніцька, факультет державного управління і права КНУКіМ, військова спеціальність - «Військова політологія»
«Військова кафедра - це чудова нагода показати себе, проявити патріотичність, виховання, дисциплінованість, стійкість, підготувати себе як морально, так і фізично до дорослого життя. Сьогодні дійсно важкий час, зараз країні і народові, як ніколи потрібна віра в себе і віра в те, що все налагодиться, що все буде добре. Приємно усвідомлювати, що ти потрібен країні. Адже, коли ти ідеш по вулиці у формі, люди дивляться на тебе із здивуванням і гордістю, що дівчина в такий нелегкий час не злякалася, наважилася і пішла служити у ЗСУ! Кожен студент ВІКНУ вселяє віру в людей, показує, що ми готуємося і хочемо захищати нашу країну».

Олег Ковальчук, факультет сходознавства, КНЛУ. Військова спеціальність - «Військовий переклад»
«Вступивши в ВІКНУ на військову кафедру, у мене за мету було лише отримання знань з військового перекладу та звання молодшого лейтенанта. Протягом двох років навчання та польових зборів я не лише досягнув бажаних результатів, але і здобув нових друзів, з якими ділився знаннями та пізнавав щось нове. За місяць польових зборів я ще більше здружився зі своїми товаришами та викладачами, які, не покладаючи сил, навчали нас військової справи. Під час зборів ми навчились злагоджено діяти в підрозділах, а я розвинув у собі такі якості як: пунктуальність, комунікабельність, дисциплінованість та ініціативність. Кожен дорослий чоловік повинен знати як захищати свою Батьківщину!».

Якби мене, філолога, спитали, що для мене Військова кафедра, то я б відповіла наступне. Це маленьке життя, маленька історія. Я нереально втомлювалася, прокидаючись о 6 годині ранку 6 днів на тиждень, працюючи «на знос». Але я не шкодую анітрохи. Я вдячна, надзвичайно вдячна долі за те, що отримала таку можливість – можливість змінитися, навчатися новому, зустріти прекрасних людей. Я в захваті навіть від крепатури та здертих до крові ніг, я в захваті від сили волі, яка в нас розвивалася, коли доводилося в 35-градусну спеку бігати полем у військовій формі та берцях, з наповненою флягою, автоматом у руках та планшетом на спині. Це загартовує. Це робить із ще вчора чужих одне одному людей команду. Навіть, коли ти приходиш додому і розумієш, що, вже немає сил ні на що, ти знаєш, якщо, наприклад, завтра ТИ пропустиш навчання і ТВІЙ взвод або рота ходитимуть стройовим кроком без тебе (а вони 100% ходитимуть), ти підведеш їх! І тоді ти збираєш всю свою волю в кулак і починаєш ловити кайф від утоми та мозолів. Під час навчальних зборів у кожного з нас з’явилася друга  сім’я. І це неймовірне відчуття, коли на твоєму плечі зброя, і серце от-от вистрибне з грудей, ти ідеш стройовим кроком вперед, аби проказати гучні слова присяги на вірність Українському народові, і сотні очей дивляться на тебе. Це неможливо передати словами, це потрібно відчути...


А Ви ще досі думаєте, що філологині це просто гарні дівчатка з «Жовтого»? Та ні, це ще й військові перекладачі! ;)



Щиро Ваша, Альона Автушенко.


29 лист. 2014 р.

Тепле серце – дітям України!


24 листопада 2014 року у Актовій залі Червоного корпусу КНУ ім. Шевченка відбувся благодійний концерт «Тепле серце –дітям України». 

Ідея створення такого заходу з’явилася після виходу на телеекрани програми «Говорить Україна», в якій студент ІФ Артем Душка-Іванов був експертом. Саме до нього звернулися волонтери з проханням організувати благодійну концертну програму для вихованців дитячих будинків. Артем, разом зі своїм другом, шоу-меном та співаком Артуром Боссо, вирішили долучити до такої справи не тільки студентів, але й зірок всеукраїнського рівня.


Концерт розпочався запальним танцем балету «TODES», далі глядачів радували своїми виступами учасники «Х-фактора»: Владислав Курасов, гурт «Тріода», Сергій Гладир, а також Артем Душка-Іванов, Артур Боссо, гурт «EMOTION», Наталія Бучинська, Тоня Матвієнко, Олена Гребенюк, гурт «Аферистки», Маргарита Міневріна та ін.


Схвальні відгуки про концерт отримали від Вікторії Зубрейчук, Володимира Бугрова, викладачів КНУ ім. Шевченка.

Організатори вдячні екс-голові студпарламенту Інституту філології - Кузік Світлані, Володимиру Анатолійовичу Бугрову за дозвіл на проведення такого заходу, телепартнерам - Максі ТВ та ТВІ, також компанії TATAMUSIC і кінотеатру «Україна».


Кожен глядач долучився до цієї благородної справи – усі зібрані кошти були передані діткам. Також до залу зносили теплі речі, іграшки, шкільне приладдя.  Даний захід було спрямовано на підтримку Денишівського дитячого будинку для дітей-сиріт, Комаровської школи-інтернату Чернігівської області для дітей, позбавлених батьківської опіки, Будинку – притулку при монастирі у селі Банчени Чернівецької області та «Отчому Дому» в селі Петровське Київської області.



Дякуємо організаторам та зірковим гостям за створення теплої затишної атмосфери!

Тетяна Жеребчікова 

16 лист. 2014 р.

«Те, що чоловіку дається без проблем, для жінки є плодом напруженої праці над собою», - ексклюзивне інтерв’ю «Абzац» з 18-річною учасницею АТО Марічкою Іскровською


Ні для кого не секрет, що українські дівчата – одні з найкрасивіших у світі. Але мало хто знає, що серед наших красунь є справжні бійці, сміливості яких може позаздрити не один представник сильної статі. Яскравим прикладом цього є другокурсниця Інституту філології КНУ ім. Т. Шевченка Марічка Іскровська. Дівчина в свої 18 свідомо пішла добровольцем в зону АТО й вже понад три місяці пліч-о-пліч з бойовими товаришами захищає цілісність нашої країни. За цей час вона встигла два місяці відслужити в «Шахтарську», куди прийшла у складі Сотні Ісуса Христа. А з кінця літа перебуває в роті спеціального призначення "Свята Марія", що базується в Маріуполі. В нашому інтерв'ю Марічка розкаже Вам, що змусило її так кардинально змінити своє життя й чи справді дівчатам так важко потрапити на фронт, як це здається на перший погляд.


        Думаю, тебе вже не один раз про це питали, та все ж: чому ти вирішила зайнятись такою досить «нежіночою» справою? Що змусило тебе залишити спокійне життя й взяти участь в АТО?

О, скільки разів мені вже ставили це питання! :)
Я не ділю людей на чоловіків та жінок, я оцінюю їх за особистими якостями. Гадаю, що зараз обов'язок кожного, хто на це здатен – стати на захист Батьківщини. Не всім місце на передовій. Жодного фронту не було б без волонтерів, без людей, що купують, збирають, привозять нам необхідні для боротьби речі. Я ж відчуваю в собі сили боротися. Це важко зрозуміти, але відчувати себе потрібним, усвідомлювати, що ти живеш недарма, нехай і падаючи від втоми – невимовний кайф. "Бо кров, пролита для великої мети, не засихає".
Я така ж як усі. Просто я не можу інакше.

        Та, все-таки, дівчатам важче пройти в добровольчий батальйон, ніж хлопцям. Як гадаєш, в цьому є наслідки стереотипів?

Не лише. Бачила деяких дівчат, які теж хотіли в АТО. Різниця колосальна. В ставленні до війни, в підготовці, в самій техніці. З п'ятьох дівчат, що проходили відбірковий вишкіл, я єдина стояла на рівні з чоловіками, програючи лише в фізичній силі (рукопашний бій і т.д.) і компенсуючи це достатнім рівнем в іншому.
Те, що чоловіку дається без проблем, для жінки є плодом напруженої праці над собою - біологія. Але бачила достатньо достойних жінок і значно слабших, як фізично, так і морально, хлопців. В сучасних умовах сталь і порох урівняли слабких і сильних.
Але стереотипи грають значну роль, апріорі ставлення до жінок несерйозне й поблажливе. Найбільша проблема дівчини на війні – її жаліють. Вавочка в бою на голові чоловіка – "до весілля заживе", а сама думка про поранення жінки викликає у чоловіків жах.

           У вашій роті ще є дівчата, крім тебе?

Ні, немає. В "Шахтарську" ще було двоє, а тут я одна.

        Мабуть, нелегко весь час перебувати виключно в оточенні мужчин (в моральному плані)?

Після жіночого царства ІФу – запросто! :)
Чоловіки простіші в плані спілкування, та і поговорити про переваги й недоліки «5,45» і «7,62» (мова йде про калібр автомата, - авт.) трохи цікавіше, ніж про колготки й косметику. Звісно, «трабли» є. Скажімо, в кожній людині, яка зі мною спілкується, вже бачать стосунки, секс і т.д. Але це людська психологія, проти якої не попреш. Та і чоловіки по натурі – пліткарки ще ті! :)
Але, в цілому, особливих незручностей немає.

         З якими складнощами особисто ти зіткнулась, перш ніж потрапити в батальйон?

Головною проблемою було дочекатися повноліття! :)
Взагалі, я б не сказала, що для мене це було якимось надможливим випробуванням. Найважче було пояснити все батькам, які дізналися пост-фактум, і подолати те саме несерйозне ставлення до себе. Нікого не цікавить твоє стрілкове минуле й твої здібності, якщо ти не чоловік і важиш 50 з копійками.

           Ти сказала, що проблемою було дочекатися повноліття. Тобто це було абсолютно зважене рішення й ти свідомо йшла до цього певний час?

Розуміння того, що треба щось робити прийшло тоді, коли Україна втратила Крим. Тоді ж почався набір у Нацгвардію, куди я не проходила по віку. Дякую університетським секціям з фізкультури, що допомогли мені трохи підвищити витривалість. Потренувавшись весною кілька місяців, я остаточно прийшла до бажаного результату.
Також була ініціатива "Студентська Гвардія", патрулювання Києва з організаціями самооборони, вишколи, спілкування з людьми, які могли розповісти корисні речі...

          Стосовно батьків. Цікаво, якою була їх реакція, коли вони дізнались, що ти в зоні АТО?

О, спочатку я "ніби" була на університетській практиці, але, коли правда випливла назовні, було важко. Все ж, з часом істерики припинилися. Зрештою, знаючи мою маму, в свої 18 років вона, найімовірніше, вчинила б так само.
Не шкодуєш, що обрала такий шлях? Якби зараз повернутися на кілька місяців назад, так само пішла б добровольцем?
Однозначно пішла б. Я взагалі рідко про щось шкодую.


        На завершення нашої розмови, я не могла не запитати про актуальні потреби роти «Свята Софія», де перебуває Марічка. На щастя, зараз військові там забезпечені всім необхідним.
Єдине, публікуємо список книг, які хотіли б прочитати наші захисники зі Сходу.
-         Юрій Голіс-Горський «Холодний Яр»,
-         Ліна Костенко "Записки..." ,
-         Василь Шкляр «Залишенець»,
-         Іван Багряний «Тигролови»
-         Плюс - «те, що читається на одному подиху, в чому впізнаєш себе і розумієш - за це треба боротися. За славу предків і за майбутнє дітей».
Тож, друзі, якщо маєте щось тематичне – сміливо приносьте в аудиторію №13 Жовтого корпусу. І не забувайте прикріпити свої теплі побажання у вигляді листа для наших бійців. Адже щирість та вдячність мають надзвичайну властивість зігрівати душі навіть в найважчих життєвих ситуаціях.



Інерв'ю підготувала Світлана Попова

1 жовт. 2014 р.

Сила книги та допомога армії

«Найперше – музика у слові», – сказав Поль Верлен. 

У слові – міць та небачена сила, яка рухає світи! А найкраще сховище для слова – книги. Уявіть-но, скільки на сторінках слів, і яка потужна в нас виходить зброя. Книга – це міцна нитка, яка прошиває наше життя, яка зшиває докупи клаптики мрій, досвіду, переживань (нехай не лише власних, а всього людства). 

Саме книги об’єднали студентів та викладачів Інституту філології у бажанні допомогти студентам нашого ВУЗу, які знаходяться в зоні АТО та борються за краще та мирне життя для нас та наших нащадків. 22 вересня у холі ІФу пройшов Благодійний ярмарок "Книга". 


Тож пропонуємо поспілкуватися з тими, хто безпосередньо брав участь у ярмарку, а саме – з організаторами! 
 

Голова Студентського парламенту Інституту філології Світлана Кузік на питання «Відомо, що СПІФ проводить багато благодійних заходів і завжди заохочує студентську ініціативу. Ти принесла на ярмарку «золотий фонд» підручників. Не шкода було розлучатися із книгами?» відповіла:

«Студентський парламент проводить дійсно багато заходів. Усі вони орієнтовані на потреби студентства. Ідея із ярмаркою з'явилася раптово і одразу ж ми взялися за реалізацію. Бо для філологів немає нічого ціннішого за книги. Цього разу  поєднали приємне з корисним. Гроші з ярмарки підуть на потреби наших студентів, що зараз в АТО. Мені було абсолютно не шкода книг. Я розуміла, що віддаю їх на добру справу. За Україну зараз переживає кожен свідомий громадянин. І кожен шукає можливість допомогти. Хтось перераховує гроші на рахунок армії, хтось віддає свій одяг, а я готова віддати свої книги. Це мізерна ціна порівняно із тим, що люди віддають свої життя... І я б зрадістю віддала усі своі книги аби тільки в Україні знову був мир!»

Світлана Кузік літературу і приносила і купувала:

«Звичайно ж, я купила на ярмарці книги, і не лише їх. Я придбала і патріотичні зошити, і смачнюче печиво, і намалювала хною герб Украіни. Атмосфера у холі просто не могла залишити осторонь! 
Це була перша книжкова Ярмарка в ІФ такого формату, і вона вдалася! Тут належне потрібно віддати старанням Марії Василів та команді соціального відділу СПІФ. Ми плануємо зробити ярмарку традиційною, і вже думаємо чим вас вразити наступного разу».


Тож чекаймо нових проектів від СПІФ, а Марія Василів, головний організатор ярмарки, за купою завдань із китайської мови все ж знайшла час та відповіла на декілька наших запитань.
 
Світлана: Маріє, хто ж був ініціатором цієї грандіозної ідеї?

Марія: Хто перший віднайшов таку ідею в стосах своє фантазії – я не знаю. Знаю лиш, що подібні заходи проводилися на інших факультетах та студентами інших ВУЗів. Ініціатива в наших головах існувала досить давно. Тому це спільна справа і привласнювати її зародки комусь одному не доцільно. Разом думаємо, разом втілюємо. Соціальним відділом вирішили змонтувати таку програму. Відчула себе в ролі голови відділу, так як була головним організатором. І подумала, що в реальній проекції це було б не поганим заохоченням після вдалого початку такого дійства, бо не дуже подобається керувати тим, хто мав би мене чомусь навчити.  

Світлана: А тяжкий був процес підготовки до ярмарку?

Марія: Чесно кажучи, було важкувато. Адже головне в будь-якому проекті – це PR та реклама. Мала в своєму розпорядженні групу в соціальній мережі, де не повинно було бути брежнєвського «застою». Постійно благаєш людей зробити репост, адже один запис – крок до всезагальної ознайомленості і людської зацікавленості. В результаті – прагнення допомогти. А насправді було багато випадків нівеляції факту як такого, тому «Бійся байдужих – вони не вбивають і не зраджують, однак лише з їхньої мовчазної згоди на землі є зрада і вбивство…».

Світлана: Якою була реакція студентів на запланований ярмарок?

Марія: Відреагувало близько 10-15 відсотків, а могло ж і більше. Якби кожен із нас приніс хоча б старий конспект, от як ти, то і вибір був більшим, і коефіцієнт зацікавленості зріс. 

Світлана: Які книги користувалися попитом? 

Марія: Перш за все це підручники Оксани Миколаївни Сліпушко та Людмили Василівни Грицик. Продали майже всі рідкісні історичні видання, які коштували добру копійку. Цікавилися художньою англійською літературою та конспектами :). Як не дивно, але повністю розібрали матеріали з латинської мови. Найменший попит на літературу зі слов’янських мов, але й відповідних матеріалів було не багато. І звичайно що всіх приваблювало печиво, яке приготувала на замовлення нашої команди учениця 9 класу Мар’я Джулай. Виявляється перше посилання в Google на запит «Купити печиво Київ» було надзвичайно фартовим. Колориту програмі додав Денис Берко, студент нашого ВУЗу, який малював хною. Денис навчається на механіко-математичному факультеті і відразу погодився взяти  участь в нашому ярмарку, адже його тато, на превеликий жаль, знаходиться зараз в АТО. 
 

Світлана: Очевидно, що всіх цікавить питання, куди підуть  зібрані кошти.

Марія: Частина із зібраних 5500 гривень ми витратити на парку та кобуру для Марічки Іскровської, студентки нашого ВУЗу, яка знаходиться в зоні АТО. Решта коштів буде витрачена на коптер для тернопільського загону, що теж в зоні антитерористичної операції. 
 


Пригадуючи галас та ажіотаж в холі ІФу в день ярмарку, можна зауважити, що книга – оптимістична річ, як не крути! Марія додала, що, прибираючи під ліжком, знайшла ще шість книг, і тому ті 90 % студентів, які цього разу лишилися осторонь, зможуть реабілітуватися та взяти участь в наступному дійстві. Бо допомагати один одному треба, мету маємо спільну. Світлана Кузів наголосила, що будь-яка ідея має право бути втіленою у життя: ризикнули, і  ризик виправдався! Тому порада кожному - ставте цілі й йдіть до них! 

Дякуємо всім-всім, хто допомагав збирати книги та рекламувати ярмарку! В гуртожитку № 11 головним PR-менеджером була Ірина Рубан, а в 17 гуртожитку допомагали Дарія Каркунова, Марія Музика та Ілона Ситник. Окрема подяка продавцям-консультантам книг! Без ваших пропозицій та переконань всі підручники не розкупили б до 13.00. Дякую всьому ІФу, який плекає унікальні особистості, небайдужі, ініціативні персоналії. Команда СПІФ, Маріє Василів – ваша перемога задля нашого спільного блага!
 

Не будьте байдужими до книги (а відповідно й до життя навколо), бо станете заручником сьогоднішнього дня. Ні кроку вперед, ні кроку назад – деградуюче заціпеніння, життя у вакуумі, де лише віковічна астма. 

Книга – це найсильніший каталізатор у світі! Спроба заперечити сказаному – безглуздя з боку логіки, філософії ба й навіть медицини. Хіба все залежить від вашого власного розуміння «найсильнішого»… Книга – не наркотик; вона – сильніша. Це не допінг у своїй справжній суті. Бо і допінг, і наркотики вбивають після тривалого використання-звикання, а книга – підносить дух, пробуджує всередині силу, наділяє нас магнетичними зарядами та дарує радість до життя! 

 

Стецюк Світлана 
Фото: Микита Завілінський

22 вер. 2014 р.

Welcome to #IF


Невеличке промо-відео нашого Інституту від колективу "Абзац" :)





By Вадим Лабенський :) 

31 серп. 2014 р.

Знову в строю!

Роб Гонсалвес
Канікули майже підійшли до свого фіналу, а з ними і вся розслабленість та літня свобода. Нам буває дуже складно адаптуватися до навчального режиму, знаходити час для себе та гарний настрій для всіх справ. Як же полегшити собі пристосування до нового графіку? Я перевірила ці шість нехитрих методів і з легкістю скажу, що вони працюють чудово:


  • Лягати спати раніше. Неймовірно складно, так? :) Влітку, звісно, можна собі дозволити ненормований день. Проте не під час навчального року, коли нам потрібно багато енергії для розумової діяльності. Якщо кожного дня лягати на 15-20 хвилин раніше, вставати о шостій ранку буде не так складно. Організм ліпше сприймає поступові нововведення, за які подякує вам хорошим самопочуттям!

  • Повернутися до звичного харчового раціону. У відпустці ми зажди дозволяємо собі щось таке, від чого зазвичай утримуємося у буденному житті. Наш організм звикає до їжі дуже швидко та починає асоціювати її з якимись моментами нашого життя. Відкладіть святкові рецепти до наступних канікул, а натомість поверніть прості та буденні страви. Наприклад, ранкова кава з легкістю нагадає вам про те, що сьогодні робочий день, і вже час працювати.

  • Плануйте свій день. Краще всього у письмовому вигляді. Особисто мене це завжди рятує. Коли у тебе записані всі твої справи на сьогодні, совість просто не дозволить тобі відсиджуватися на дивані :)

  • Поставте нову мету. Настання осені сміливо можна вважати початком чогось нового взагалі. Не дарма люди раніше відмічали Новий рік 1 вересня. Літо завершує першу половину року, тож потрібно підводити підсумки і розпочинати щось нове!


  • Цікавтеся світом навколо Вас. Щоб у понеділок прокинутися з гарним настроєм, спробуйте вже в неділю окреслити свої наступні вихідні. Куди і з ким Ви підете, що побачите і які враження отримаєте. Усі цікаві події можна знайти на відповідних сайтах. У передчутті гарних вихідних робочий тиждень пройде легко і весело!

  • Поверніться до занять спортом. Якщо не займалися до цього, почніть! Коментарі тут не потрібні :)

Попереду для нас не просто навчання, а зустріч із друзями, улюбленими викладачами та просто ще один крок уперед. Давайте зробимо його рішуче та свідомо, а головне, із задоволенням!


Наснаги та натхнення!

Уляна Соколова.
  



25 лип. 2014 р.

Освіта понад усе!

    
    Я зажди дотримувалася принципу, що інколи необхідно пожертвувати щастям однієї людини задля добробуту мас. Саме тому останні місяці я відмовлялася від свого сну, нормальної підготовки до семінарів та іспитів, своїх оцінок, сподіваючись, що зможу допомогти модернізувати нашу систему освіти. Я робила це шляхом лобіювання ЗУ «Про вищу освіту» №1187-2, який був підготований робочою групою під головуванням Михайла Згуровського, а я зі своєю командою StudMP на чолі з Олексієм Братущаком, журналістом 5-го каналу, внесли поправки до нього, що стосуються студентського самоврядування. Але про це пізніше.


    Ми поверталися додому  о першій ночі, натхнені благородною справою, яку робимо для суспільства. Звісно, були випадки, коли це суспільство неодноразово проявляло свою агресію на шляху до змін (наприклад, молоді представники колишньої влади назвали нас "майбутніми корупціонерами" =) ). Частіше громадяни проявляли свою пасивність. В таких випадках я згадувала інше правило: «Якщо ти не хочеш діяти та самостійно обирати свою долю, то хтось обере її за тебе». Байдужим студентам на цей раз пощастило, адже "правила гри" у сьогоднішній "битві" за кращу освіту на боці молоді.
Акція «Like вищій освіті» у ВР

    
А тепер безпосередньо до нової редакції ЗУ «Про вищу освіту». Майже щодня я працюю як сайт "Брифлі", коротко розказуючи зміст закону, а одного разу навіть отримала за це сік. Ось коротко нововведення, які стосуються нас безпосередньо:

  • зменшено навантаження на студентів – кількість годин в одному кредиті змінено з 36 до 30; відповідно, зменшується кількість годин навчального навантаження викладачів на одну ставку з 900 год. до 600 год. Завдяки цьому викладачі зможуть більше приділяти уваги науковим дослідженням і підготовці навчально-методичних матеріалів;
  • створюватимуться умови для збільшення мобільності студентів; кількість навчальних дисциплін стане меншою, а студенти зможуть обирати 25% курсів;
  • випускники іноземних ВНЗ не проходитимуть нострифікацію (процес підтвердження диплому, який був отриманий за кордоном);
  • за результатами сесії складатиметься рейтинг успішності студентів відповідно до балів, отриманих на сесії в окремих групах/факультетах; хто потрапляє у перші 2/3 (наприклад, займає місце з 1 по 20 серед усіх 30), той отримує стипендію;
  • створюватиметься новий механізм виборів ректорів вищих навчальних закладів, за яким обов'язкова участь всього викладацького складу + представників від студенства (не більше 15% від усієї кількості студентів). Таким чином, трудовому колективу ВНЗ надається право самостійно обирати ректора, тоді як міністерство лише фіксуватиме факт вибору;
  • органи студентського самоврядування повинні проводити прямі таємні вибори;
  • дозволяється перехресний вступ (окрім юридичних та медичних спеціальностей);
  • суттєво буде посилено антиплагіатні норми і відповідальність за них. За проектом Закону передбачено, що наукові роботи мають бути обов'язково оприлюднені. Відтепер ознайомитися з текстами дисертацій, які розміщуватимуться на сайтах вищих навчальних закладів, буде легше; 
  • протягом визначеного у законопроекті перехідного періоду із системи вищої освіти буде вилучено рівень молодшого спеціаліста та запроваджено ступінь молодшого бакалавра як скорочений цикл підготовки бакалаврів. Законом також скасовується ступінь кандидата наук, натомість запроваджуються такі ступені вищої освіти: молодший бакалавр, бакалавр, магістр, доктор філософії, доктор наук. 

Інна Совсун, Лілія Гриневич та Сергій Квіт на перерві відсвяткували ухвалення законопроекту з активістами


   Загалом законопроект має солідну історію з хеппі ендом. Протягом декількох років його відкладали у довгий ящик, а на Погоджувальній раді закидали то на 25-те, то на 29-те місце у порядку денному. В результаті такого зневажливого ставлення політиків до студентів, були організовані акції «Like вищій освіті», «Ухваліть або валіть» та інші. 

    Нову редакцію врешті-решт підтримали 276 нардепів, але після того як дають права, вчать ними користуватися. А це вже зовсім інша історія.

Полич Єлизавета


18 лип. 2014 р.

Зі святом вас, етнографи!

    

    Середина літа. Зеніт канікул. Про що можуть думати і говорити студенти? Звісно, про відпочинок і свята. Тому в контексті літньо-сонячного настрою я б хотіла привітати усіх філологів з професійним святом, з Днем етнографа! Уже майже протягом цілого століття його прийнято відзначати 17 липня.

    На перший погляд може здатися, що етнографія - спеціалізація дуже вузька, що лише окремі люди можуть вважати себе причетними до неї. Частково це є правдою, адже в етнографічні експедиції їздять лише одиниці, а наукові праці пишуть одиниці з одиниць. Проте є й інший бік медалі, який демонструє нам значно ширше предметне поле етнографії, що дозволяє кожному філологу вважати себе до неї причетним. Знання мови і літератури розкриває весь глибинний світ людства, його мислення і світовідчуття. Література дає нам відголоски раннього світогляду у більш індивідуалізованому форматі, проте в контексті соціальних подій. Тому, здобуваючи філологічну освіту, ми маємо чудову можливість відкрити для себе культурні особливості того чи іншого народу та їх взаємозв’язки з іншими культурами. А це і є одне з першочергових завдань етнографії.

   З часом ми починаємо проводити паралелі, порівнювати одну національність з іншою, їхні культуру, психологію, світогляд. Тож будь–хто, хто зветься філологом, хто цікавиться культурою і мистецтвом свого народу, може зі спокійною совістю відсвяткувати 17 липня як своє професійне свято. Корифеями етнографії прийнято вважати таких дослідників: Ф. Вовк, В. Милорадович, М. Максимович, М. Маркевич, М. Костомаров, М. Грушевський та ін. Кожен з них зробив свій вагомий внесок в дослідження етнографії і залишив по собі великий дослідницький спадок. Ознайомившись із працями вище названих етнографів, можна відкрити для себе колоритні особливості української культури, таємниці кровної спорідненості народів, що дозволить розкрити для себе захоплюючі таємниці історії.

    Федір Вовк детально описав матеріальну культуру українців, одяг, житло, побут. Василь Милорадович зібрав величезну кількість оповідок по демонології. Михайло Грушевський детально описав родильну обрядовість, стосунки з дитиною у звичаях народних. І це ще далеко не весь перелік здобутків метрів етнографії, лише вектори їхньої діяльності.
    В цей день хочу побажати кожному філологу знайти себе в науковому середовищі і не обмежуватись усталеними рамками, адже більшість наук тісно переплітають між собою, провокуючи прогрес і розвиток. Тому, вивчаючи мови, не забувайте про дослідження культури і мистецтва. Порівнюйте, досліджуйте, будуйте теорії і розкривайте якомога ширше свій потенціал. Адже якщо в душі Ви етнографи - ваше життя буде насичене захоплюючими загадками і таємницями, цікавими дослідженнями і відкриттями. Це урізноманітнить будні, зробить їх яскравими і незабутніми. Гарного відпочинку та цікавих знахідок вам, любі філологи!
                                                                       

Завжди ваша Аня Мосюженко

12 лип. 2014 р.

Літо проходить не дарма!


  Коли нам повідомили, що практику за індивідуальним графіком проходити не дозволяється – усіх примусово запрошують до Канева, ми спочатку трохи були не задоволені. Ходили недобрі чутки про минулий рік перебування там студентів та й додому уже їхати налаштувалися. І все-таки ми попрямували туди!

    Збір студентів, автобуси, люди, наукові керівники розсаджують нас, водій впихає наші валізи. Настрій підійняло ще й те, що їхали у новенькому сірому автобусі з гордою назвою «Київський національний університет Шевченка»! Вітерець розвіює твоє волосся, сонце обіймає плечі – нас чекає Канів!

    Перед поїздкою дивилася інформацію про те місце, куди ми їдемо, колись у школі на біології вчили таке, а тут – ми вже стоїмо перед Канівським природним заповідником! Через дорогу, просто рукою подати – і Дніпро! Така природа, як легко дихається і … комарі!!! Вони були першими, хто привітав нас із приїздом :). Але потім ми вже до них звикли і разом мирно уживалися. 




     Кожного дня ми бували у новому селі – йшли пішки чи їхали, спілкувалися там з незнайомими собі людьми, знайомилися з ними, обмінювалися адресами, фотографувалися і взяли для себе багато чого нового! 


  Практика нам подарувала незабутній відпочинок! Не можна не згадати конкурс на найкращу кімнату та нагородження переможців. Також ми ходили на Чернечу гору, побували у Музеї Шевченка, у Тарасовій світлиці… А святкування Івана Купала, хоровод, українські пісні, заплітання коси, вогнище і Дніпро! Здавалося тоді усі земні стихії постали воєдино! 


    Дякую усім, хто був причетний до практики у Каневі, дякую нашим науковим керівникам, одногрупникам, привітним жителям найближчих сіл, собачкам, які жили у нас там, водіям автобусів, кухарям, ну загалом – усім, усім, усім!!! До наступних зустрічей! Нехай Канів чекає на нас!











Статтю підготувала Тетяна Жеребчікова, студентка 1 курсу спеціальності «українська мова і література та іноземна мова»

Редколегія газети "Абзац" щиро дякує студентам, які надали нам чудові світлини: Гузь Аліні, Олі Шуляренко та Вадиму Лабенському :)

8 трав. 2014 р.

Курсова робота за три дні: міф чи реальність?

 
Потягування в ліжку, відчуття повної свободи, на годиннику явно не 6.30, за вікном сонечко чи навіть дощ – немає різниці, бо тобі нікуди не треба йти, не треба в універ. Ось вони – травневі канікули. Але чи кожному з нас випала така нагода тішитися офіційному відпочинку?
Звук сирен, прискорюється серцебиття, підвищується тиск. Операція «Дедлайн. Курсова» офіційно триває до 12 травня. Не виспляться тільки студенти КНУ ім. Т. Шевченка. Дивіться у всіх коридорах Альма-матер: червоні невиспані очі на всіх обличчях одногрупників. Вже з першого навчального дня, після канікул.
Тут можна видихнути. Адже така ситуація спіткала не кожного – багато хто вже здав свій остаточний варіант курсової чи просто виправляє останні правки від керівника. Такі можуть спокійно собі смажити шашлики на природі та насолоджуватися життям.
Проте, не варто забувати, що ситуації бувають різними. Кожного семестру є певна кількість студентів, яка починає і закінчує свою роботу над курсовою в останні 3-5 днів до здачі. І, будь ласка, не задирайте носа ті, хто вже все зробив, а просто поспівчувайте тим, хто за певних причин (таких як, наприклад, серйозна робота) вимушені єдиний уїкенд за останні чотири місяці проводити прикутим до монітору, в стані «без сну вже третю добу» та «мені потрібно ще кави», дороблюючи курсову роботу.
Редакція газети «Абзац» вирішила поспитатися у студентів, випускників, аспірантів та викладачів, чим є для них курсова за три дні: міфом чи реальністю.
 
Ніч перед …дипломом.
Написання курсової, бакалаврської чи дипломної нагадує своєрідний марафон. Як швидко і за скільки часу реально це зробити? Рік, місяць, тиждень чи 3 дні? Скажу Вам, тут потрібен індивідуальний підхід!) З цим поспішати не треба) Хоча, продуктивність проявляється саме за останній тиждень перед здачею вашого безцінного творіння. Звісно ж, воно буде оцінене належним чином.
Ніч перед…Ні, не Різдвом. Ніч перед. Дипломом.
Уже не пам’ятаю як писала свої всі роботи, починаючи з 2 курсу. Вважалось, якщо ти записався до наукового керівника у вересні і вибрав тему – пів справи зроблено. Але, де там. Усе тільки починалось десь у квітні)
Останні три дні
– найнапруженіші. У цей перід підготовки починає погано працювати техніка: висне комп’ютер, ноут, принтер категорично відмовляється друкувати, вимикають світло і пішло-поїхало. Увесь світ проти вас.
Тому, за 3 дні диплом чи курсову написати реально, але чи потрібні вам ці нерви?)
Шиденко Наталя – 2 курс магістратури
 
Курсова за три дні – цілковита реальність. А от її якість (за цієї умови) – міф.
Особисто я намагаюсь обирати цікаві теми для курсових: це має бути щось сучасне, неординарне, нове... Тому я отримую велике задоволення (не перебільшую, ЗАДОВОЛЕННЯ) не так від результату, як від самого процесу.
А якщо твій дедлайн за три дні, то про яке задоволення можна говорити: суперміцна кава, сірники в очі й друкуй 72 години поспіль. Я сама по собі перфекціоністка. А "perfecto" вимагає часу і зусиль.
Шаправська Таня – 4 курс
 
Думаю, що якісно написати неможливо за три дні. Але якщо мова не йде про якість, то, звісно, й за 2 можна. І то за умови, якщо попередньо було зібрано матеріал і його залишається лише проаналізувати і креативно підійти до питання – новаторськи. І якщо сповна три дні присвятити виключно роботі.
Данильченко Оксана – асистент кафедри історії української
літератури та шевченкознавства
 
Для цього треба мати хорошого і досвідченого керівника. Це по-перше) А по-друге, обирати тему таку, дослідження якої не буде вантажити тебе) Писала всі курсові десь в цілому тиждень. Найбільш динамічно пишеться в бібліотеці або вночі.
Козик Женя – 3 курс
 
Як на мене, то це залежить від того, що студент ставить собі за мету. 
Якщо для нього курсова – це ще одна штука
, яку обов'язково треба зробити, щоб не відрахували, яку йому абсолютно не цікаво писати, і який абсолютно не хоче "включати" мізки, то тоді абсолютно реально написати її за 3 дні, бо людина просто знайде необхідні матеріали в інтернеті і оформить їх. 
Якщо ж для студента курсова – це можливість по
-своєму поглянути на проблему, дослідити щось, що йому цікаво, якщо він прагне по-новому висвітлити проблему чи запропонувати щось креативне і новаторське, то тоді для курсової йому знадобиться набагато більше часу, як мінімум для збору потрібного матеріалу.
Кузік Світлана – 1 курс магістратури
 
Это реально, если ты знаешь, о чем писать... и тема курсовой тебе интересна)
Юля Жибер – 4 курс
 
Взагалі я роблю це довго і рекордів ніколи не ставив. Але це реальність. Якщо взяти три дні (не навчальні), працювати по 10 годин і друкувати по 1 сторінці за годину, що звісно ж реально, то справді виходить, що за 3 дні можна надрукувати курсову на 30 сторінок. В теорії цілком реально. А рекорд... Ну то як бакалаврську напишу, скажу за скільки вийшло)
Терешенко Сергій – 4 курс
 
 


За 3 дні не було – було за 2 тижні. Але тоді не було інтернету і компютерів :)
Володимир Бугров – проректор з науково-педагогічної роботи
 
Скоріше міф, ніж реальність. Звичайно, якщо у вас є готовий матеріал, зібрана практична частина, тоді цілком реально зліпити курсову і за три дні. Мій рекорд один тиждень.
Інна Коломисюк – 4 курс
 
У цьому плані я, скоріше за все, антирекордсмен, бо все писав заздалегідь, плануючи та продумуючи. Ну, Ви знаєте, буває по-різному... Якщо вона несистематизовна на початку роботи з темою – це одне, а коли вона після всіх консультацій із керівником хаотична, непродумана, некоректно оформлена та ін., то можна вважати, що студент не приділяв належної уваги, а, відповідно, й багато часу її написанню.
Дмитро Деграч – викладач кафедри історії української мови і стилістики
 
Курсова робота за 3 дні – це реальність. Якщо спати по 5 годин на добу, то це можливо) Особисто я не рекомедую це практикувати, бо результат не завжди добрий від такого роду написання. В мене є знайомі, які писали за 2 дні курсові роботи і отримували "добре" та "відмінно". На 2 та 3 курсі я писала курсові за 3-4 місяці. Я могла б написати за 3 дні, але я не була б задоволена своєю роботою.
Дарина Кузнецова – 1 курс магістратури
 
Написати курсову роботу за три дні реально. Головне, як на мене, знати, про що саме ти пишеш. Я вважаю, якщо ти обираєш якусь тему, вона має подобатись тобі, маєш розуміти, про що пишеш, та ясно усвідомлювати, що це є важливим. 
Особисто я почала писати курсову майже за місяць до того як здала. Найпліднішою працею бело знайти інформацію й упорядкувати її. Якщо підвести підсумок, то написала я курсову роботу за 5 днів.
Шкневська Аня – 2 курс
 
Скажу, що міф, якщо писати самому. І реальність, якщо купити готову)
Сабляш Яна – випускник нашого інституту
 
Не міф, але щоб написати курсову треба вже мати на момент початку всі матеріали та заготовки. Рекорд не можу назвати, місяць десь, просто я розтягувала задоволення.
Оксана Рибась – аспірант
 
Диплом за три дні написати можна славнозвісним методом копіпасту. Зі свого досвіду можу сказати, що цей скопіпащений витвір мистецтва вам доведеться ще тридцять три дні виправляти і доробляти. Тому, якщо ви сподіваєтесь на такий «Бліц-криг», розпочніть його все ж таки не в червні, а хоча б за 2-3 місяці до здачі, неймовірними зусиллями подолавши прокрастинацію.
Кристина Кузнецова – випускниця
 
 
 
Переважна більшість опитаних нами філологів вважає, що курсова за 3 дні – міф. Проте – сміливим і відчайдушним щастить ;) Тож якщо ви і справді іще досі не сідали за курсову – не потрібно лякатися – просто докладіть зусиль, мобілізуйтеся – і вперед! Редакція «Абзацу» бажає натхнення і удачі таким відчайдухам, а усім, хто уже написав курсову – спокійних і розслаблених вихідних!
 
Статтю підготували: Шевчик Христина та Міхєєва Станіслава