Шорт-список ромкомів від Св. Валентина

Сподіваюся, День Святого Валіка минув для Вас якнайкраще, але чим би зайнятися сьогодні, аби продовжити романтичну атмосферу й не випускати Ваше сонечко з обіймів? Ми про це потурбувалися!  5 варіантів ромкомів уже чекають на перегляд.

"Секс на дві ночі"

Якщо Вас не збентежило перше слово, і Ви дочитали назву, то швидше за все, цей фільм з першого погляду може здатися схожим на нещодавні хіти – «Більше ніж секс» та «Друзі по сексу».  Але тепер  притьмом забудьте про асоціації. По-перше, перебіг подій буде швидшим, місце – камерним, а от діалоги розкутішими.  До того ж, це не стрічка зі стандартною проблемою «усе є – кохання нема»,  їх тут назбирався повний абзац:  ні тобі власного житла, ні грошей на самостійну оренду, ні роботи,  ні планів на майбутнє, то що вже казати, навіть у холодильнику нема стратегічних запасів на вихідні. Ось тут кохання й стане рушієм життя. 

У фільмі є порада всім хлопцям, як "підвалити" до дівчини: дивитеся в Інтернеті погоду на найближчий тиждень, запрошуєте її в гості напередодні хуртовини – і рибка в сітці. 

"Людина за бортом"

Скільки разів Ви бачили варіації на тему «Попелюшки»? А як щодо перетворення багачки в жебрачку? Джоанні Стейтон довелося пройти цей тернистий шлях, перш ніж

вона  віднайшла жагу до життя. Здавалось би, що потрібно спадкоємиці мультимільйонного бізнесу? Відчуття потрібності.  А от Діну цього не бракує, зате нема домогосподарки й матері для чотирьох синів.  В українському дубляжі є чудовий діалог Джоанни зі слугою: «Більшість людей живуть, наче їдуть поїздом. Їм відомі лише місця відправлення та прибування. А Вам же вдалося пізнати весь шлях».  Цим закінчився круїз  та чи знайшла Попелюшка свого сажотруса – дізнаєтеся подивившись. 

"Подорож до Америки"

Якщо Ви плануєте подивитися за вечір кілька фільмів, після «Людини за бортом» дивіться цей.  Бо як багатійка стала домробітницею, Ви вже знаєте, а от щоб принц Замунди Акім зрікся престолу заради дівчини з Квінса? Проміняти натуральне леопардове хутро на форму робітника Макдаку? Уявіть тільки собі!  Часто Ви бачили, щоб у метро жінкам дарували сережки з рубінами. Тільки при цьому не слід забувати провідну мораль  стрічки: все має починатися від великодушності, а не задля конструювання іміджу. Тож якщо Ваші кучерики не надто пружні, а співати Ви вмієте так само, як фронтмен «Сексуального шоколаду» - це не привід не зазнати подружнього щастя.

«6 днів, 7 ночей»

Якщо Ви не впевнені у своїх стосунках, берете свого чоловіка\хлопця й летите на Макатеу чи Таїті. Як опинитесь там, замовляйте абонемент на всі екстремальні види спорту й розваг. Мимохіть Ви опинитесь наодинці посеред океану, під водоспадом чи на безлюдному острові.  Гострі відчуття Вам забезпечені, які саме – залежить від Вас. Бонус: розвінчування міфів про стосунки із жіночих журналів – «Ти забула, ми ж самі це вигадали». Одним словом, створюйте Вашу власну історію, але якщо фантазії бракує, завжди можна підглянути у Росса з «Друзів» - у цій стрічці він більше, ніж просто бездоганний.

Клуб «Сніданок»

«Титанік»? «Тілоохоронець»? «Великий Гетсбі»? Люди, я Вас прошу!  Покохати наркомана, чия родина намагається всіляко втопити його самодостатність, а решта суспільства вважає потенційним злочинцем, доля якого вже давно вирішена? Покохати дівчину, яка потерпає від статусу принцеси, з усіх талантів реалізує лише кокетування й знехочу зізнається у повній непристосованності до жорстокого світу? Ви багато таких людей знаєте? Я одну. А було з Вами таке, що один день змінює Ваше ставлення до одногрупника на діаметрально протилежне? Зі мною раз було.  Це найкращий сценарій стосунків, який тільки можна спостерегти в житті.  Ну що я Вам тут пояснюю, гляньте на них – і зрозумієте, що це найкраща кіно-пара усіх часів і народів.

Знаєш кращі фільми – пропонуй у офіційній групі «Абзацу».

Теплого перегляду! 

Божена Гахраманова

Зі святом вас, етнографи!

    

    Середина літа. Зеніт канікул. Про що можуть думати і говорити студенти? Звісно, про відпочинок і свята. Тому в контексті літньо-сонячного настрою я б хотіла привітати усіх філологів з професійним святом, з Днем етнографа! Уже майже протягом цілого століття його прийнято відзначати 17 липня.

    На перший погляд може здатися, що етнографія - спеціалізація дуже вузька, що лише окремі люди можуть вважати себе причетними до неї. Частково це є правдою, адже в етнографічні експедиції їздять лише одиниці, а наукові праці пишуть одиниці з одиниць. Проте є й інший бік медалі, який демонструє нам значно ширше предметне поле етнографії, що дозволяє кожному філологу вважати себе до неї причетним. Знання мови і літератури розкриває весь глибинний світ людства, його мислення і світовідчуття. Література дає нам відголоски раннього світогляду у більш індивідуалізованому форматі, проте в контексті соціальних подій. Тому, здобуваючи філологічну освіту, ми маємо чудову можливість відкрити для себе культурні особливості того чи іншого народу та їх взаємозв’язки з іншими культурами. А це і є одне з першочергових завдань етнографії.

   З часом ми починаємо проводити паралелі, порівнювати одну національність з іншою, їхні культуру, психологію, світогляд. Тож будь–хто, хто зветься філологом, хто цікавиться культурою і мистецтвом свого народу, може зі спокійною совістю відсвяткувати 17 липня як своє професійне свято. Корифеями етнографії прийнято вважати таких дослідників: Ф. Вовк, В. Милорадович, М. Максимович, М. Маркевич, М. Костомаров, М. Грушевський та ін. Кожен з них зробив свій вагомий внесок в дослідження етнографії і залишив по собі великий дослідницький спадок. Ознайомившись із працями вище названих етнографів, можна відкрити для себе колоритні особливості української культури, таємниці кровної спорідненості народів, що дозволить розкрити для себе захоплюючі таємниці історії.

    Федір Вовк детально описав матеріальну культуру українців, одяг, житло, побут. Василь Милорадович зібрав величезну кількість оповідок по демонології. Михайло Грушевський детально описав родильну обрядовість, стосунки з дитиною у звичаях народних. І це ще далеко не весь перелік здобутків метрів етнографії, лише вектори їхньої діяльності.

    В цей день хочу побажати кожному філологу знайти себе в науковому середовищі і не обмежуватись усталеними рамками, адже більшість наук тісно переплітають між собою, провокуючи прогрес і розвиток. Тому, вивчаючи мови, не забувайте про дослідження культури і мистецтва. Порівнюйте, досліджуйте, будуйте теорії і розкривайте якомога ширше свій потенціал. Адже якщо в душі Ви етнографи - ваше життя буде насичене захоплюючими загадками і таємницями, цікавими дослідженнями і відкриттями. Це урізноманітнить будні, зробить їх яскравими і незабутніми. Гарного відпочинку та цікавих знахідок вам, любі філологи!

                                                                       

Завжди ваша Аня Мосюженко

Сучасні бандуристи – родзинка фестивалю «КобзарТ»

4 квітня в рамках фестивалю «КобзарТ», що проходив у Просторі культурної комунікації «Лавра»,  виступили з весняним шоу «Wake up, Ukraine» фіналісти проектів «Україна має талант» та «Хвилина слави» - гурт «Шпилясті кобзарі» разом з ініціатором їхнього творчого об’єднання – Ярославом Джусем.

Присутні в залі мали можливість насолодитися композиціями, що об’єднали в собі особливості української народної музичної стихії та провідні мотиви світових хітів. Таке поєднання дозволяє не лише осучаснити український народний пісенний набуток, а й представити його всьому світу у новому ракурсі.
 

Хлопці розпочали свій виступ з композиції «Їхав козак з України», за якою виконали ще із десяток народних пісень, серед яких – «Та туман яром котиться», «Ой, чий то кінь стоїть?», «Ой, на горі цигани стояли» та інші. В цьому блоці також представили  слухачам власні інтерпретації таких пісень, як «Старі фотографії»  Скрябіна, «Червона рута» та не забули віддати належне справжнім героям України – Небесній сотні – піснею «Ой, на горі, на Маківці».

Опісля народних пісень, що були виконані секстетом під акомпанемент бандури, вечір продовжив Ярослав Джусь – півфіналіст та володар призу глядацьких симпатій в шоу «Україна має талант» і засновник гурту «Шпилясті кобзарі». Ярослав подарував  присутнім у залі джазову імпровізацію на бандурі на тему пісні «Черемшина», виконання саундтреку до фільму «Amélie», а також, разом з Оксаною Боровець, – сучасною київською поеткою – вони показали, як майстерно може поєднуватися мистецтво слова та мистецтво музичне. Окрім дуету з поеткою, Ярослав зіграв також із сучасним електронним бендом «Go-A». Під час виступу можна було відчути себе як у чарівному світі української народної творчості, так і  у містичному просторі електронного трансу.

Варто також зазначити, що учасники гурту «Шпилясті кобзарі» є не лише співаками та вмілими гравцями на бандурі, а й справжніми артистами, адже після незвичних духовно-музичних мантр від гурту «Go-A» хлопці знову вийшли на сцену, але вже в зовсім новому стилі – хто був у спортивному одязі, хто – з ірокезом, а хтось іще – в

сонцезахисних окулярах. І вже в цьому блоці вони виконували не лише народні пісні з власним аранжуванням, а й світові хіти. Наприклад, слова всім відомої композиції «Ти ж мене підманула», мало того, що були «дописані» самими виконавцями, а ще й покладені на музику з пісень Ray Charles – «Hit the Road Jack», Sam Brown – «You better stop» та інших; а народна пісня  «Ой, у вишневому саду»була виконана під супровід мелодій таких світових хітів, як Ricchi E Poveri – «MamaMaria», Joe Dassin – «Etsitun'existepas», «Venus» та інших. Окрім таких незвичних для нас музичних рішень, хлопці вразили також коломийкою в стилі R’n’B та виконанням найпопулярніших композицій 80-х років на бандурі.

Після завершення вечора чимало присутніх у залі – а їх було близько 200 – звернулися до Ярослава та інших учасників гурту за автографами, а також зі словами вдячності за чудовий виступ.

 

 

Репортаж: Христина Шевчик

Фото: Оксана Боровець 

 

«Янголи Майдану» в Інституті філології

1 квітня відбулося закриття виставки Катерини Ткаченко «Ангели Майдану», що проходила в Інституті філології. Організатор виставки – Центр фольклору та етнографії КНУ ім. Тараса Шевченка. На честь закриття виставки відбулась творча зустріч художниці зі студентами ІФ.

Катерина Ткаченко – молода українська художниця, член спілки художників України та учасниця Мистецької сотні Майдану. Її, як і багатьох українців, не можуть залишати байдужою події, які відбуваються в Україні останні півроку. Тому Катерина, як людина мистецтва, ще з перших днів охороняла Майдан духовно. Її головна зброя – пензлик, дощечка та акрилові фарби. Вона впевнена, що кожна людина має вищі сили, які їй допомагають  - це янголи-охоронці. Саме їх вона й зображує на своїх картинах: «Нам потрібні не лише людські сили, а й небесні», – вважає художниця.

 

Майстриня під час творчої зустрічі зі студентами Інституту філології розповіла чимало цікавого про себе, Мистецьку сотню Майдану та, звісно ж, про своїх янголів. На одну картину витрачається приблизно один-два дні: «Я з тих художників, які  працюють швидко. Інколи одного янгола малюю близько тижня, але це не часто». Більшість картин виконані на дошці, лише декілька – на полотні. За словами художниці, дерево – це живий матеріал, а тому дає підказку, якою має бути робота. Наразі серія налічує близько 60 картин, але Катерина Ткаченко не планує на цьому зупинятись, адже боротьба в Україні й досі продовжується. До слова, раніше ця виставка експонувалася в Українському Домі, але через бойові дії картини довелось звідти евакуювати.

 

Студентів цікавило й те, з кого саме художниця малює обличчя для картин, адже вони всі різні. Можливо, вони пов’язані з Небесною сотнею, яка й асоціюється з янголами Майдану?  «Вже коли з’явилася Небесна сотня, я побачила якесь перехрестя цих полеглих янголів зі своїми», - говорить Катерина.  – «Хочу вірити, що і одні, й інші зможуть підтримати нас і допомогти вибороти нове життя для нашої країни. Але, оскільки це янголи, я не хотіла прив’язуватися до облич. Можливо, десь людину побачила, і її риси відобразилися в роботі. Але свідомо малювати конкретні обличчя я не мала на меті».

 

Щодо самої виставки, думки студентів розділились. Більшість сприймає її виключно позитивно, як наприклад першокурсниця Наталія: «Мені дуже сподобались картини-ікони. Сама тема янгола-охоронця України дуже близька для мене. Оскільки ці картини побували на Майдані, то можна відчути, що вони насичені тими подіями й відчуттями, які пережила Україна й кожен свідомий її громадянин». Але були й такі, що критикували художницю: «Тема ангелів – свята. Втілювати її у роботах – це те, що згодом заворожуватиме глядачів. Але я вважаю, що здобувати популярність на такій сердечній темі Майдану, загиблих за Україну – дещо неетично», - коментує побачене студентка Роксоляна.

Сама ж художниця свою виставку представляє так: «Мої «Ангели Майдану» – це віра і надія на перемогу України. Це ми, українці, в різних проявах, з різними долями, об’єднані спільною метою, чиї серця звернені до світла й добра. Мій проект має початок, та не має завершення. Допоки триватиме протистояння Добра зі Злом – ставатимуть в оборону наших душ та України Ангели майданів…», – підсумовує свою концепцію Катерина Ткаченко.

 

 

 

Репортаж підготувала Світлана Попова

 

 

 

За що я люблю Київ

КобзарТ: день2

 

 

Я би ніколи не покинула столицю, бо в ній, десь на рівні печер, закладене серце Русі, яке відбивається двигтінням - і тілом пробігає холод - ти частина цього.

Я б ніколи не проміняла мій Київ (хоча й нетутешня) бо тут, неподалік, жив Шевченко – і його серце хвилює Дніпро, перекочує хвилі – і ти бачиш це.

І хай наша вічно (чи зумисне) молоденька Україна далі хворіє на душевну аритмію, нові кобзарі вже давно народилсь – тож будь одним із них (або хоча б із ними).

 

А із ними й ними тут бути дуже легко. Слід просто після пар доїхати до Майдану, пересісти на червону гілку і доїхати на улюблене місце всіх мистецтволюбів – станцію метро «Арсенальна». Там, у ще ніби свіжій і не зіпсутій ґавами галереї «Лавра», інтелігентний козак Богдан-Олег Горобчук, разом із директоркою галереї – пані Тетяною Міроновою, влаштували фестиваль "КобзарТ", який не оминути філологу. А другий день цього фестивалю, що сбігся із нашим святом, осипав мене подарунками. І тепер, під їх вантажем, я задихаюсь захопленням.

 

«…Встане Україна

І розвіє тьму неволі,

Світ правди засвітить,

І помоляться на волі

Невольничі діти!..»

 

 

 

Так плаче Україна і м’язи на обличчі її напружені, бо не одна свідомість рвала кайдани своїми тонкими руками, а під слізьми її шипіло залізо, не витримуючи їх трутизни. Ніхто краще не зуміє показати суть, аніж театр Володимира Завальнюка «Перетворення», ніхто так сміливо не розкриває те ядро, що закладене й сховане під десятками нав’язаних сенсів. І фестиваль «КобзарТ»

учора дав нам чудову можливість знову пережити культурний шок, переглянувши виставу «Великий льох» у виконанні Ганни Яремчук, Кирила Булкіна й Олени Мотовилової. Актуальність і глибоку містеріальність геніальної поеми Шевченка явив нам  майстер своєї справи, лауреат 14 міжнародних фестивалів, режисер театру «Перетворення» Володимир Завальнюк. А змогу переглянути безкоштовно цю шедевральну, гостро-викривальну роботу правильна – організація й інтенція фестивалю «КобзарТ». Тут закладена правильна настанова – те старе, проте невмируще просвітительство, проте – із зовсім новими сенсами, адже прочитання Тараса Григоровича тут – нове. Спасибі! (Ред.: продовження статті після світлин :) )

 

Після такого напруженого перегляду гостро актуальної вистави, організатори запропонували нам розслабитися і віддатися споконвічному українському заняттю-рефлексії – удосконаленню власного дзен. Чому споконвічному? Коли говорять про український дзен, я собі уявляю такого собі чумака на возі з люлькою в зубах, неквапливу ледачу розмову на ґанку, великодні забави й запах щойно зварених вареників. Вчора до мого

сонму образків ідентичності додалися два дебелих бородатих чоловіка – які ніби велетні-добряки з якоїсь чарівної казки. Брати Капранови з програмою «Дзен.UA» презентували вірші Сергія Татчина в неповторноих стилях кобза-реп, кобза-рок чи кобза-реґґі, декілька своїх поезій та вірш легендарного Олександра Ірванця. Поезія Татчина, часто доходячи до межі пасторальності, в камерному виконанні Капранових, дійсно служилa аудиторії духовною терапією, і слово «дзен» абсолютно виправдане і в назві програми Капранових, і  в збірці Татчина – це містичне, просвітлене споглядання українського життя, насолода тією реалією, що була дана нам Богом, чи може кимось іншим з неба... Байдуже, ми вдячні.

 

 

Текст: Іваночко Ксенія

Фото: Міхєєва Станіслава

Шевченківський бенкет в ІФ, або «Чи любите Ви фірмовий філологічний «чай»?»

Моя математично-філологічно-мистецька фантазія невтомно пише книгу найсмачніших «словесних рецептів». Літературний напій фірмового приготування Анастасії Євдокимової, безперечно, втамував спрагу до дискутування мешканців сонячного Інституту філології. Теплий чай «Shevaforeva» зі смаком новизни та гостроти  подавали в 63 аудиторії, де панувала атмосфера реального зацікавлення в почутому.

Дискусія не була обмежена жодними рамками академічності. Все було абсолютно вільно: від слова до слова,  від думки до думки, від найменшого шелесту аркуша до активної жестикуляції при доведенні своєї позиції.

 

Ми розглянули Тараса Григоровича у трьох площинах: картини, музики та твору. Жодних сухих фактів – лише слова-цукерки, що злітали з уст Христини, Софії, Оксани та Орисі. Дівчата-доповідачі ділилися з присутніми своїм розумінням справжнього українського генія. Дискусія була продуктивною, адже             відбувалася в площині діалогу. Це чудово підмітила Галина Усатенко.

 

Так чому ж Шевченко актуальний? Ми намагалися відійти від уїдливого, заангажованого стереотипу та пов’язування цієї дискусії із 200-річчям відомого поета. Мета будь-якого спілкування – дійти консенсусу. Сподіваюся, ми до нього дійшли.  Якщо навіть не публічно та не при сприйнятті учасників, то хоча б всередині самих себе.

 

Хтось активно наполягав на тому, що якби Тарас був нашим сучасником, то неодмінно став би репером, хтось – що героєм Майдану, інші – що був би шаленим запальним юнаком. Дехто відмовлявся виносити його із елітарного та сакрального дискурсу сприйняття, а письменник Олександр Ірванець зачитував невідомі для пересічного слухача факти із життя біографії, а саме – любовні колізії, які витворювали навколо поета круговерть. Цю круговерть та шторми його душі надзвичайно влучно передали художники Іван Семесюк, Іван Коляда, Андрій Єрмоленко та інші.

 

Коли я вип’ю чаю, мені завжди стає тепло та спокійно. Коли я з’їм цукерку – відчуваю натхнення та внутрішній спокій. Сьогоднішній літературний напій виявився найміцнішим за своїм присмаком.

 

Якщо ви не знаєте, як приготувати такий літературно-солодкий чай – не засмучуйтеся. Запитайте рецепт в пані Анастасії та її колег. Я певна, вона допоможе.  Пропорції не складні: щіпка наполегливості, чашка інформації, ложка цікавинки, жменя бажання та підтримки з боку наставників.

 

Додатковий шоколадно-лимонний  (можливо, хтось відчує в нім гіркоту)  кекс до нашого чаю:  сьогодні, побачивши, почувши та відчувши «Шевуфорева» в різних іпостасях, чомусь вписала собі в мозок таку ремарку: «Багатогранна він особистість, зі своїми гріхами, емоційними впливами та нервовими рухами мелодійної арфи його серця. Однак, перед нами все ж людина; такого ж анатомічного та фізіологічного складу як і ми з вами, з періодичними фрустраціями та внутрішніми поривами неоднозначності, з вічною невизначеністю та пошуками другої половинки. Шевченка у сучасних інтерпретаціях зробила богиня: невідомо чи ідеальна, чи зі своїми надприродними чарами та грішними навіюваннями, невідомо хто саме:  чи то Репніна, чи то Закревська, чи, можливо, остання – Лукерія. Апріорі Муза надихає, але сильна напруга часом вибиває пробки. Віддайте належне цьому диявольському коханню… Тарас Григорович, перш за все, – людина!»

 

 

 

Ваша Стецюк Світлана

 

Фото: Аліна Літая