Бажаєте відчути себе королем/королевою? Пориньте в захоплюючу атмосферу класичного Благодійного Віденського балу на підтримку бійців АТО, вже завтра!
Показ дописів із міткою Україна. Показати всі дописи
Показ дописів із міткою Україна. Показати всі дописи
22 лист. 2014 р.
Благодійний бал на підтримку бійців АТО
Бажаєте відчути себе королем/королевою? Пориньте в захоплюючу атмосферу класичного Благодійного Віденського балу на підтримку бійців АТО, вже завтра!
На Вас
чекають приголомшлива гра камерного оркестру, виступ зіркових гостей, фуршет та
звичайно ж танці! Не проґавте
можливість стати частиною цього грандіозного дійства, що відбудеться в «Прем'єр Палаці».
«Благодійний
бал – це прекрасна нагода провести незвично час та зробити велику справу –
допомогти бійцям АТО. Бал – дійство завжди благородне. Особисто я не була
готова так скоро, після випускного, одягнути довгу класичну сукню. Але коли я позавчора
забрала з пошти свою посилку з сукнею я була на сьомому небі. Десь півгодини
крутилась біля дзеркала, одразу написала хлопцю-партнеру, Ані (одна з
організаторів Балу) та усім близьким друзям, що вже не дочекаюся неділі! Безмежно вдячна організаторам, що вони
натхненно та безперестанку проводять величезну роботу по збору коштів,
медикаментів та одягу для захисників нашої країни!».
Станіслава
Міхєєва, головний редактор газети "Абзац",
КНУ, Інститут філології, 3 курс
«Репетиции
вальса, организованные к благотворительному балу, дают прекрасную возможность
для тех, кто забыл танец или его элементы - вспомнить, кто не умел - научиться
сначала! Репетиции проходят очень легко, в веселой непринужденной обстановке и
самое главное, что те, кто учиться, не чувствуют себя неловко ! Это все
объясняется хорошо подобранными тренерами и замечательной атмосферой, которая
царит на репетициях».
Артур Мележик, 3 курс, КНУ, юридичний факультет
«Я
ніколи не був на таких заходах, а тут є така можливість та ще й навчають танцювати!
Щодо тренувань, то все на високому рівні! Тренери знають своє діло. І я дуже
вдячний за той проведений з ними час! Час, який я тепер буду довго пам'ятати!»
Дмитро Кирсанов,
5 курс, НАУ.
«Впечатления
от репетиций очень позитивные. Даже когда нет сил, то приходишь и они
появляются. Очень легко и душевно. Эти репетиции могут сделать наш бал еще
более незабываемым, и это запомнится не одним днем бала, а целым периодом в
жизни».
Тетяна Кошева , 3 курс, КНУ, юридичний факультет.
«На
першому тренуванні у мене не було віри в те, що я зможу закрутитись у
віденському вальсі, але наші тренери, попри їх доволі невеликий вік, зробили
чудо! Вони віддаються повністю, щоб навчити своїх підопічних. Навіть після тяжкого робочого дня я із задоволенням ходжу на
репетиції, адже це не просто тренування з танців, це море емоцій, хорошого
настрою і позитиву».
Роман Каденчук, випускник НУБіП України.
Як
зазначив один з тренерів,
Юрій Поліщук, студент 3 курсу, механіко-математичного факультету, КНУ: «Танець – це не спорт, це життя, а те, що роблять організатори
Благодійного балу – благородна справа. Тож, коли мені запропонували стати
тренером, я одразу ж погодився, адже,займаючись улюбленою справою, можна
поєднати приємне з корисним».
Щиро Ваша, Альона Автушенко.
Мітки:
КИЇВ,
КНУ,
СтудLife,
Україна,
Фоторепортаж
16 лист. 2014 р.
«Те, що чоловіку дається без проблем, для жінки є плодом напруженої праці над собою», - ексклюзивне інтерв’ю «Абzац» з 18-річною учасницею АТО Марічкою Іскровською
Ні для кого не секрет, що українські дівчата – одні з найкрасивіших у світі. Але мало хто знає, що серед наших красунь є справжні бійці, сміливості яких може позаздрити не один представник сильної статі. Яскравим прикладом цього є другокурсниця Інституту філології КНУ ім. Т. Шевченка Марічка Іскровська. Дівчина в свої 18 свідомо пішла добровольцем в зону АТО й вже понад три місяці пліч-о-пліч з бойовими товаришами захищає цілісність нашої країни. За цей час вона встигла два місяці відслужити в «Шахтарську», куди прийшла у складі Сотні Ісуса Христа. А з кінця літа перебуває в роті спеціального призначення "Свята Марія", що базується в Маріуполі. В нашому інтерв'ю Марічка розкаже Вам, що змусило її так кардинально змінити своє життя й чи справді дівчатам так важко потрапити на фронт, як це здається на перший погляд.
Думаю, тебе вже
не один раз про це питали, та все ж: чому ти вирішила зайнятись такою досить
«нежіночою» справою? Що змусило тебе залишити спокійне життя й взяти участь в
АТО?
О, скільки разів мені вже ставили це
питання! :)
Я не ділю людей на чоловіків та жінок, я
оцінюю їх за особистими якостями. Гадаю, що зараз обов'язок кожного, хто на це
здатен – стати на захист Батьківщини. Не всім місце на передовій. Жодного
фронту не було б без волонтерів, без людей, що купують, збирають, привозять нам
необхідні для боротьби речі. Я ж відчуваю в собі сили боротися. Це важко
зрозуміти, але відчувати себе потрібним, усвідомлювати, що ти живеш недарма,
нехай і падаючи від втоми – невимовний кайф. "Бо кров, пролита для великої
мети, не засихає".
Я така ж як усі. Просто я не можу
інакше.
Та, все-таки,
дівчатам важче пройти в добровольчий батальйон, ніж хлопцям. Як гадаєш, в цьому
є наслідки стереотипів?
Не лише. Бачила деяких дівчат, які теж
хотіли в АТО. Різниця колосальна. В ставленні до війни, в підготовці, в самій
техніці. З п'ятьох дівчат, що проходили відбірковий вишкіл, я єдина стояла на
рівні з чоловіками, програючи лише в фізичній силі (рукопашний бій і т.д.) і
компенсуючи це достатнім рівнем в іншому.
Те, що чоловіку дається без проблем, для
жінки є плодом напруженої праці над собою - біологія. Але бачила достатньо
достойних жінок і значно слабших, як фізично, так і морально, хлопців. В
сучасних умовах сталь і порох урівняли слабких і сильних.
Але стереотипи грають значну роль,
апріорі ставлення до жінок несерйозне й поблажливе. Найбільша проблема дівчини
на війні – її жаліють. Вавочка в бою на голові чоловіка – "до весілля
заживе", а сама думка про поранення жінки викликає у чоловіків жах.
У вашій роті ще
є дівчата, крім тебе?
Ні, немає. В "Шахтарську" ще
було двоє, а тут я одна.
Мабуть, нелегко
весь час перебувати виключно в оточенні мужчин (в моральному плані)?
Після жіночого царства ІФу – запросто!
:)
Чоловіки простіші в плані спілкування,
та і поговорити про переваги й недоліки «5,45» і «7,62» (мова йде про калібр автомата, - авт.) трохи цікавіше, ніж про
колготки й косметику. Звісно, «трабли» є. Скажімо, в кожній людині, яка зі мною
спілкується, вже бачать стосунки, секс і т.д. Але це людська психологія, проти
якої не попреш. Та і чоловіки по натурі – пліткарки ще ті! :)
Але, в цілому, особливих незручностей
немає.
З якими
складнощами особисто ти зіткнулась, перш ніж потрапити в батальйон?
Головною проблемою було дочекатися
повноліття! :)
Взагалі, я б не сказала, що для мене це
було якимось надможливим випробуванням. Найважче було пояснити все батькам, які
дізналися пост-фактум, і подолати те саме несерйозне ставлення до себе. Нікого
не цікавить твоє стрілкове минуле й твої здібності, якщо ти не чоловік і важиш
50 з копійками.
Ти сказала, що проблемою
було дочекатися повноліття. Тобто це було абсолютно зважене рішення й ти свідомо
йшла до цього певний час?
Розуміння того, що треба щось робити
прийшло тоді, коли Україна втратила Крим. Тоді ж почався набір у Нацгвардію,
куди я не проходила по віку. Дякую університетським секціям з фізкультури, що
допомогли мені трохи підвищити витривалість. Потренувавшись весною кілька
місяців, я остаточно прийшла до бажаного результату.
Також була ініціатива "Студентська
Гвардія", патрулювання Києва з організаціями самооборони, вишколи,
спілкування з людьми, які могли розповісти корисні речі...
Стосовно
батьків. Цікаво, якою була їх реакція, коли вони дізнались, що ти в зоні АТО?
О, спочатку я "ніби" була на
університетській практиці, але, коли правда випливла назовні, було важко. Все ж,
з часом істерики припинилися. Зрештою, знаючи мою маму, в свої 18 років вона,
найімовірніше, вчинила б так само.
Не шкодуєш, що
обрала такий шлях? Якби зараз повернутися на кілька місяців назад, так само
пішла б добровольцем?
Однозначно пішла б. Я взагалі рідко про
щось шкодую.
На
завершення нашої розмови, я не могла не запитати про актуальні потреби роти
«Свята Софія», де перебуває Марічка. На щастя, зараз військові там забезпечені
всім необхідним.
Єдине, публікуємо список книг, які
хотіли б прочитати наші захисники зі Сходу.
-
Юрій Голіс-Горський «Холодний Яр»,
-
Ліна Костенко "Записки..." ,
-
Василь Шкляр «Залишенець»,
-
Іван Багряний «Тигролови»
-
Плюс - «те, що читається на одному
подиху, в чому впізнаєш себе і розумієш - за це треба боротися. За славу
предків і за майбутнє дітей».
Тож, друзі, якщо маєте щось тематичне – сміливо
приносьте в аудиторію №13 Жовтого корпусу. І не забувайте прикріпити свої теплі
побажання у вигляді листа для наших бійців. Адже щирість та вдячність мають надзвичайну
властивість зігрівати душі навіть в найважчих життєвих ситуаціях.
Інерв'ю підготувала Світлана Попова
4 жовт. 2014 р.
Благодійний вечір «ТЕПЛОХОД BusinessFest-2: Новая Волна!»
27 вересня 2014 р. відбувся Благодійний вечір під назвою: «Теплоход Bussines Fest 2: Новая Волна» з неймовірною культурно-розважальною і розвиваючою програмою для людей з активною життєвою позицією, фахівців своєї справи, керівників, підприємців, бізнесменів та просто тих, хто прагнув цікаво та з користю провести свій час. Традиційно захід проходив на одному з найкращих теплоходів столиці.
Вже вдруге в цьому році команда цілеспрямованих людей (Валерія Вірова-Артемьєва, Андрій Возняк і Любов Кущ) провела Благодійний вечір «Теплоход BusinessFest-2», метою якого є підвищення поінформованості про благодійність і розширення кола бізнес-партнерів в найрізноманітніших сферах. Ключовим є те, що зібрані кошти будуть передані до благодійного фонду «Товариства Червоного Хреста України» на підтримку мобілізованих військовослужбовців в зону АТО і дітей з онкологічними захворюваннями. Тож кожен учасник автоматично долучався до команди волонтерів, тим самим допомагаючи потребуючим.
«Ідея організувати подібний захід вперше з’явилася в червні, ми з командою відвідали «Speed dating» в Caribbean Club і подумали, чому б і собі не організувати щось подібне. Тоді Андрій сказав, що можна вигадати більше, аніж просто «speed dating» і ми почали діяти. - розповідає одна із організаторів, Валерія Вірова-Артемьєва, - буквально за 2 тижні ми організували перший «Теплоход BusinessFest» (5 липня 2014р.), проте багато запланованого не здійснилося. Тож ми вирішили не зупинятися на досягнутому, ми пішли далі, організовували все протягом 2 місяців, шукали людей, обдумували шоу-програму… І от нарешті захід відбувся!».
Вечір розпочався з живої музики, якою радували місія "Райский Уголок". Як розповів нам адміністратор-вокаліст Олег Суперман, вони вже не вперше беруть участь в подібних благодійних заходах, а, отримавши пропозицію від подруги Любові Кущ, музиканти не змогли відмовити.
Варто зазначити, що програма вечора була вибудована таким чином, аби кожен з гостей знайшов свою нішу та мав можливість з користю для себе провести час, поділитися власним позитивним досвідом в тій чи іншій сфері.
А саме:
- ТАНЦІ: запальні майстер-класи з латиноамериканських і клубних танців від хореографа Тетяни Макарової!
- ШОУ ІЛЮЗІЙ: від MAKSA ТАИНСТВЕННОГО - ілюзіоніста-менталіста, який підкорив мільйони глядачів, зірки шоу "Менталіст", переможця міжнародних конкурсів ілюзіоністів, почесного члена журі Міжнародного фестивалю «Творимо чудеса РАЗОМ».
- МАЙСТЕР-КЛАСИ за темами: бізнес, щастя, успіх, відносини, маркетинг ...
- ІГРИ: настільні, активні, інтелектуальні та бізнес-гри.
- СПІДДЕЙТІНГ в новому, цікавому форматі!
- ДЕГУСТАЦІЯ ВИПІЧКИ: солодощі і не тільки від "March & Co".
- Тайський масаж: кращий в Києві, від корінних таїландців з масажного салону "Квітка Таїланду" (кожен учасник міг отримати масаж безкоштовно).
- ENGLISH BUSINESS PARTY з неймовірно насиченою програмою, іграми та призами від школи англійської "English Today".
- ФОТОСЕСІЇ: на теплоході одночасно працювали кілька фотографів.
- ШОУ-ПРОГРАМА: жива музика, барабанне шоу, романтичний феєрверк та фаєр-шоу після прибуття!
«ТЕПЛОХОД BusinessFest-2: Новая Волна!» - це, коли радість від змістовного спілкування та пізнання поєднується з красою осінніх дніпровських краєвидів та чистим повітрям!
В кінці «BusinessFest» кожен мав змогу отримати подарунки від партнерів заходу!
Щиро Ваша,
Альона Автушенко
1 жовт. 2014 р.
Сила книги та допомога армії
«Найперше – музика у слові», – сказав Поль Верлен.
У слові – міць та небачена сила, яка рухає світи! А найкраще сховище для слова – книги. Уявіть-но, скільки на сторінках слів, і яка потужна в нас виходить зброя. Книга – це міцна нитка, яка прошиває наше життя, яка зшиває докупи клаптики мрій, досвіду, переживань (нехай не лише власних, а всього людства).
Саме книги об’єднали студентів та викладачів Інституту філології у бажанні допомогти студентам нашого ВУЗу, які знаходяться в зоні АТО та борються за краще та мирне життя для нас та наших нащадків. 22 вересня у холі ІФу пройшов Благодійний ярмарок "Книга".
Тож пропонуємо поспілкуватися з тими, хто безпосередньо брав участь у ярмарку, а саме – з організаторами!
Голова Студентського парламенту Інституту філології Світлана Кузік на питання «Відомо, що СПІФ проводить багато благодійних заходів і завжди заохочує студентську ініціативу. Ти принесла на ярмарку «золотий фонд» підручників. Не шкода було розлучатися із книгами?» відповіла:
«Студентський парламент проводить дійсно багато заходів. Усі вони орієнтовані на потреби студентства. Ідея із ярмаркою з'явилася раптово і одразу ж ми взялися за реалізацію. Бо для філологів немає нічого ціннішого за книги. Цього разу поєднали приємне з корисним. Гроші з ярмарки підуть на потреби наших студентів, що зараз в АТО. Мені було абсолютно не шкода книг. Я розуміла, що віддаю їх на добру справу. За Україну зараз переживає кожен свідомий громадянин. І кожен шукає можливість допомогти. Хтось перераховує гроші на рахунок армії, хтось віддає свій одяг, а я готова віддати свої книги. Це мізерна ціна порівняно із тим, що люди віддають свої життя... І я б зрадістю віддала усі своі книги аби тільки в Україні знову був мир!»
Світлана Кузік літературу і приносила і купувала:
«Звичайно ж, я купила на ярмарці книги, і не лише їх. Я придбала і патріотичні зошити, і смачнюче печиво, і намалювала хною герб Украіни. Атмосфера у холі просто не могла залишити осторонь!
Це була перша книжкова Ярмарка в ІФ такого формату, і вона вдалася! Тут належне потрібно віддати старанням Марії Василів та команді соціального відділу СПІФ. Ми плануємо зробити ярмарку традиційною, і вже думаємо чим вас вразити наступного разу».
Тож чекаймо нових проектів від СПІФ, а Марія Василів, головний організатор ярмарки, за купою завдань із китайської мови все ж знайшла час та відповіла на декілька наших запитань.
Світлана: Маріє, хто ж був ініціатором цієї грандіозної ідеї?
Марія: Хто перший віднайшов таку ідею в стосах своє фантазії – я не знаю. Знаю лиш, що подібні заходи проводилися на інших факультетах та студентами інших ВУЗів. Ініціатива в наших головах існувала досить давно. Тому це спільна справа і привласнювати її зародки комусь одному не доцільно. Разом думаємо, разом втілюємо. Соціальним відділом вирішили змонтувати таку програму. Відчула себе в ролі голови відділу, так як була головним організатором. І подумала, що в реальній проекції це було б не поганим заохоченням після вдалого початку такого дійства, бо не дуже подобається керувати тим, хто мав би мене чомусь навчити.
Світлана: А тяжкий був процес підготовки до ярмарку?
Марія: Чесно кажучи, було важкувато. Адже головне в будь-якому проекті – це PR та реклама. Мала в своєму розпорядженні групу в соціальній мережі, де не повинно було бути брежнєвського «застою». Постійно благаєш людей зробити репост, адже один запис – крок до всезагальної ознайомленості і людської зацікавленості. В результаті – прагнення допомогти. А насправді було багато випадків нівеляції факту як такого, тому «Бійся байдужих – вони не вбивають і не зраджують, однак лише з їхньої мовчазної згоди на землі є зрада і вбивство…».
Світлана: Якою була реакція студентів на запланований ярмарок?
Марія: Відреагувало близько 10-15 відсотків, а могло ж і більше. Якби кожен із нас приніс хоча б старий конспект, от як ти, то і вибір був більшим, і коефіцієнт зацікавленості зріс.
Світлана: Які книги користувалися попитом?
Марія: Перш за все це підручники Оксани Миколаївни Сліпушко та Людмили Василівни Грицик. Продали майже всі рідкісні історичні видання, які коштували добру копійку. Цікавилися художньою англійською літературою та конспектами :). Як не дивно, але повністю розібрали матеріали з латинської мови. Найменший попит на літературу зі слов’янських мов, але й відповідних матеріалів було не багато. І звичайно що всіх приваблювало печиво, яке приготувала на замовлення нашої команди учениця 9 класу Мар’я Джулай. Виявляється перше посилання в Google на запит «Купити печиво Київ» було надзвичайно фартовим. Колориту програмі додав Денис Берко, студент нашого ВУЗу, який малював хною. Денис навчається на механіко-математичному факультеті і відразу погодився взяти участь в нашому ярмарку, адже його тато, на превеликий жаль, знаходиться зараз в АТО.
Світлана: Очевидно, що всіх цікавить питання, куди підуть зібрані кошти.
Марія: Частина із зібраних 5500 гривень ми витратити на парку та кобуру для Марічки Іскровської, студентки нашого ВУЗу, яка знаходиться в зоні АТО. Решта коштів буде витрачена на коптер для тернопільського загону, що теж в зоні антитерористичної операції.
Пригадуючи галас та ажіотаж в холі ІФу в день ярмарку, можна зауважити, що книга – оптимістична річ, як не крути! Марія додала, що, прибираючи під ліжком, знайшла ще шість книг, і тому ті 90 % студентів, які цього разу лишилися осторонь, зможуть реабілітуватися та взяти участь в наступному дійстві. Бо допомагати один одному треба, мету маємо спільну. Світлана Кузів наголосила, що будь-яка ідея має право бути втіленою у життя: ризикнули, і ризик виправдався! Тому порада кожному - ставте цілі й йдіть до них!
Дякуємо всім-всім, хто допомагав збирати книги та рекламувати ярмарку! В гуртожитку № 11 головним PR-менеджером була Ірина Рубан, а в 17 гуртожитку допомагали Дарія Каркунова, Марія Музика та Ілона Ситник. Окрема подяка продавцям-консультантам книг! Без ваших пропозицій та переконань всі підручники не розкупили б до 13.00. Дякую всьому ІФу, який плекає унікальні особистості, небайдужі, ініціативні персоналії. Команда СПІФ, Маріє Василів – ваша перемога задля нашого спільного блага!
Не будьте байдужими до книги (а відповідно й до життя навколо), бо станете заручником сьогоднішнього дня. Ні кроку вперед, ні кроку назад – деградуюче заціпеніння, життя у вакуумі, де лише віковічна астма.
Книга – це найсильніший каталізатор у світі! Спроба заперечити сказаному – безглуздя з боку логіки, філософії ба й навіть медицини. Хіба все залежить від вашого власного розуміння «найсильнішого»… Книга – не наркотик; вона – сильніша. Це не допінг у своїй справжній суті. Бо і допінг, і наркотики вбивають після тривалого використання-звикання, а книга – підносить дух, пробуджує всередині силу, наділяє нас магнетичними зарядами та дарує радість до життя!
Стецюк Світлана
Фото: Микита Завілінський
23 вер. 2014 р.
«Пишіть листи і надсилайте вчасно…»
Пишіть листи і надсилайте вчасно,
Коли їх ждуть далекі адресати,
Коли є час, коли немає часу,
І коли навіть ні про що писати…
Ліна Костенко
Геніальна українська поетеса словом влучила в ціль, бо вона таки точно здогадувалася про всеохоплюючу владу технічних машин на всіх рівнях людського життя. Писала вона про лист – невмирущий рукопис, а «рукописи не горять». От лишень в останньому рядку Ліна Костенко мене дещо здивувала. Писати, людоньки, завжди є про що. Нехай навіть не про значне й тривале, але про короткочасне, як той дощ, що народжений гармонією природи та барвами веселкових крапель.
Коли я побачила, як Муза губиться у численних «вікнах», соціальних мережах, Instagram-aх та gmail-ах стало сумно та гірко. Українцям подарували пісню, яка із калинових стиглих слів. Їх можна перлами нанизати на тендітне волокно й отримати найчудесніший дар. Листи – це ті волокна, які збирають яскраві сказання у щирі послання. Навколо – світ; у світі – життя; життя – час; час – гроші. Стереотипні уявлення – найлютіший ворог, конкурент, який нищить картини, шедеври, що людство створює віками. Чому колись листи літали з голубами, складалися в тонни і не були макулатурою? Бо вони були спогадами, найприємнішими подарунками від коханих, рідних, друзів та й просто знайомих. Невже у вашої бабусі не знайдеться скарбнички з посланнями від дідуся, яка пронизана любов’ю? Напевно тоді він був моряком і писав дружині про нові країни, незримі простори і про нову шаль, яку везе з теплом та ніжністю. Поцікавтеся в батьків чи не мають вони власних «мемуарних переписок». Я поцікавилася. На горищі, в купі пилу та в павутині сплять вітання з Новим Роком, з 8 Березня, з 1 Травня та з Різдвом. Там немає історичних фактів та доленосних передбачень, бо там – людська щирість, увага, ласка, почуття і вічність.
І тоді я взяла аркуш паперу. Він не був щойно з типографії, був цупким, і я всіяла його словами, створила свою маленьку галактику. Відчула щось неймовірне й дивне. Енергія слова наповнила кожну молекулу духу.
Написала 5 листів, підписала 25 листівок і навіть не стомилася. Щойно повернувшись із мальовничого Заходу мала про що писати. Так як очі не могли намилуватися казковим Львовом, так і рука не стомлювалася описувати Площу Ринок, гостроверхі таємничі собори, аромат кави в «Копальні», атмосферу в «Криївці» і нічне місто. В кожних підписах я лишила частинку себе, свого настрою, любові, враження, які не спаплюжені повільним Інтернетом, низькою якістю та спамами. Писати листи так просто, а ми обираємо нудні смс-повідомлення і замінюємо справжнє прихованими смайлами. Завжди звикли собі все ускладнювати. Хтось звинувачує брак фантазії, хтось – часу, інші бажають іти в ногу із часом і вважають листи нікому не потрібним сміттям. Бійтеся байдужих, бо якщо людина не цінує листи, написані близькими – вона взагалі тоді мало чого цінує в житті. Адже лист – це час присвячений йому чи їй, слова підібрані спеціально під особистість, асоціації та найкращі спогади, які формують маленьку повість. Листи перечитують, а не гублять в нетрях емейловських короткометражок.
Листи – це разки намиста, які можуть бути набагато приємнішим презентом аніж чергова брендова сумочка чи сукня. Одяг та аксесуари виходять із моди вже наступного сезону, а от лист лишається в пам’яті вічно. Він підходить до будь-якого настрою, вбрання та макіяжу. Саме в ньому приховано природну вірність та віддачу. А кому ж як не філологам продовжувати традиції листування. Ми пропагуємо слово, ми живемо словом, досліджуємо його, розбираємо на морфеми, транскрибуємо, використовуємо у переносних значеннях. Паралельно із цими складними операціями написати листа другу чи батькам дуже просто. Не потрібно перечитувати томи словників та посібників. Потрібно взяти аркуш, ручку і написати мамі, як сильно ти її любиш; подрузі – як давно ви не бачилися і як би хотілося побачити; коханому – про сходи сонця, які б ви зустріли разом. А уявіть-но, як через багато років, ставши відомими перекладачами, письменниками, публіцистами, дослідниками, ваші листи слугуватимуть вашим же архівом історії. Це будуть частинки автобіографій, мемуарів, спогадів. Оригінали від відомих особистостей, які не лінувалися писати про небо і кохання. Папір же витриваліший за операційні системи, де найменша помилка – знищення даних…
Пишіть про те, що ви живі-здорові,
Не говоріть, чого ви так мовчали.
Не треб слів, навіщо бандеролі?
Ау! – і все, крізь роки і печалі.
Ваша Стецюк Світлана
23 серп. 2014 р.
Символ волі української нації
23 серпня – День Державного Прапора України. На
законодавчому рівні це свято було встановлено указом Президента України Леоніда Кучми № 987/2004
«Про День Державного Прапора України» від 23 серпня 2004 року.
Впродовж вже дев’ятьох
місяців синьо-жовтий стяг майорить по усім українським вулицям в ім’я свободи
народу. Можна сказати, що національна символіка тепер надовго укріпилася в
тренді нашої країни. Але чи багато ми знаємо про наш рідний прапор?
Розпочати треба з
того, що геральдика українських прадавніх земель була вже давно знайома з синім
та жовтим кольорами. Ці відтінки використовувалися на гербі Руського королівства 14 століття. Вони також вживалися на гербах руських земель, князів, шляхти і міст середньовіччя і раннього нового
часу.
Починаючи з 18
століття на козацьких прапорах Війська Запорізького часто зображувався лицар у золотих шатах, із золотим
орнаментом та арматурою на синьому полотні.
З 1848 року українці Галичини використовували синьо-жовтий стяг як
національний прапор.
Під час
славнозвісної української революції 1917 – 1921 років цей стяг був державним
прапором Української Народної Республіки. І починаючи з цього моменту, впродовж
цілого 20 століття синьо-жовтий
прапор слугував символом українського національного опору проти комуністично-радянської окупації. І як бачимо, сьогодні
ворог той самий, що і століття, ба навіть два тому, тільки носить інше ім’я. А
наш стяг із сивої давнини і до сьогодні є найпотужнішим символом волі славного
народу.
А тепер перейдемо від переказування даних з Вікіпедії до
цікавіших фактів.
А Ви знаєте, що за
європейською геральдикою наш прапор
трактується інакше, ніж ми звикли вважати ще зі шкільної парти, де синій
колір символізує небо, а жовтий — пшеничне колосся? Так от. Синій символізує великодушність, чесність, вірність і бездоганність. Жовтий (золотий) символізує знатність, могутність і багатство, а також
чесноти: силу, вірність, чистоту, справедливість, милосердя і упокорювання.
А чого День
прапора святкується саме 23 серпня? Так як ми, молоде покоління, або ще не
народилися в рік прийняття Україною незалежності, або були ще малими, щоб
вникнути в усі деталі, варто трохи приділити увагу саме цьому епохальному дню.
18 – 21 серпня 1991 року відбувалася спроба державного перевороту в СРСР, «серпневий
путч», коли самопроголошений «Державний комітет з надзвичайного стану» (ДКНС)
намагався усунути від влади президента СРСР Михайла Горбачова. В ці дні
відбувалися масові акції протесту. Вранці 19 серпня Кабінет Міністрів УРСР
прийняв ухвалу, яку підписав перший віце-прем'єр Костянтин Масик, — «Про
створення тимчасової комісії для запобігання надзвичайним ситуаціям». Комісія
працювала не покладаючи рук. І 23 серпня 1991 року — після провалу путчу в Москві — група народних депутатів внесла
синьо-жовтий український прапор у сесійний зал Верховної Ради. Освячення
Національного прапора було проведено священиком священиком УАПЦ Петром Бойком.
Якраз до цієї події і привязаний Указ Президента України, Л.Кучми, «Про День
Державного Прапора України». Цей прапор, як реліквія, урочисто зберігається під склом в музеї
ВРУ. Наступного дня, 24 серпня 1991 року, ВРУ ухвалила Акт проголошення незалежності України: «Виходячи
із смертельної небезпеки, яка нависла була над Україною в зв'язку з державним
переворотом у СРСР…».
Але погугливши з
десяток джерел, можна дійти до висновку, що окрім цієї дати варті уваги інші.
Усі ми
усвідомлюємо, що істинно українська національна символіка в радянські часи була
під забороною. Перший офіційно затверджений прапор УСРР (з березня 1919 р.) був
червоний з золотими ініціалами «УРСР» у горішньому червоному накутнику.
Пізніше, у 49-му році до червоного кольору додалася менша смуга блакитного. Проте,
істинних українських кольорів патріоти нашої країни не полишили.
1 травня 1966 року
два студенти Київського інституту народного господарства Москаленко Георгій та
Кукса Віктор вивісили на даху свого інституту жовто-блакитний прапор. Хлопці
зшили прапор власноруч з двох жіночих шарфів, прикрасили його гербом, який
вирізали з чорної тканини та прикріпили посередині, а під ним написали
чорнилами «Ще не вмерла Україна, ще її не вбито…». Хлопців шукали рік, а потім
нарешті заарештували за справою під назвою "За фактом вивiшування в нiч на
1 травня 1966 року прапора українських
буржуазних нацiоналiстiв на даху будинку Київського iнституту народного
господарства". Один відсидів 2 роки, інший – 3.
Інший прояв вияву
пошани до рідного прапору відбувся 21 січня 1973 року, коли над Чортковом, Тернопільської
області замайоріли жовто-блакитні знамена. Це був День 55-ї річниці
проголошення самостійності Української Держави. Юнаки з села Росохач
Чортківського р-ну (Володимир та Микола Мармуси, М. Слободян, П. Винничук, А. Кравець,
П. Вітів, С. Сапеляк, М. Лисий) провели цілу політичну акцію, присвячену цій
знаменній даті, аби продемонструвати радянській владі, що Україна бореться і надалі.
Вони розклеїли 19 листівок зі зверненнями до односельчан гідно відсвяткувати «знаменну
дату, яка по праву вважається нашим національним святом» та запросили стати активними
прихильниками національного руху. Всього було вивішено 4 українських прапори. За
свої патріотичні дії тоді юнаки отримали від 3 до 6 років ув’язнення сурового
режиму із засланням.
Ситуація з
обмеженням використання істинної української символіки покращилася лише на порозі
90-х років, коли з 1989 року у Львові розпочалися мітинги та такі собі тогочасні
міні «флеш-моби» під національними прапорами.
Дата, яка окремо варта уваги, це 14 березня 1990 року, коли вперше в Україні, а саме у місті
Стрий, Львівської області, був вивішений синьо-жовтий прапор над будівлею
органу влади, на той час ще радянської. І феноменально, що прапор був вивішений
за рішенням самої ж влади на офіційному рівні.
І наостанок.
Офіційна дата постанови щодо підняття синьо-жовтого прапора, «що символізує
миролюбиву Українську державу в образі чистого неба і хлібного лану», над
Верховною Радою стало 4 вересня 1991 року. Рада прийняла це рішення тільки після
3-го голосування, коли пролунала погроза Кравчука подати у відставку, якщо
питання не було б вирішено в той день. А вже 28 січня 1992 року на світ з’явилася
постанова "Про затвердження державним прапором України Національного
прапора", в якій закріплено значення Державного Прапору України (він «являє
собою прямокутне полотнище, яке складається з двох рівних за шириною
горизонтально розташованих смуг: верхньої — синього кольору, нижньої — жовтого кольору, із співвідношенням
ширини прапора до його довжини 2:3»).
Як бачимо, наш синьо-жовтий прапор має дуже бурхливу історію. Колись
українці сиділи в тюрмах за одну-дві години, коли український прапор майорів над
будівлями. Тому шануємо національну символіку і плекаймо гордість в наших
серцях за можливість сьогодні святкувати День Державного Прапора України та йти
колоною святковою ходою, обгорнувшись в рідні кольори.
Міхєєва Станіслава
Підписатися на:
Дописи (Atom)





















