25 лип. 2013 р.

Канів… Ти в серці та на фотокартках!

Ви ще не знаєте куди влітку їздять україністи, літературна творчість та фольклористи? Розповім.  


Найпопулярніший курорт – практика в заповіднику, біля нашого Кобзаря, в обіймах Чернечої гори. Якщо з вікна вам посилають меседжі пташки, вітають чистенько підстрижені газони та стрункі дерева, ген-ген видніється Дніпро, до кімнати вже стукають непосидючі одногрупники та й весь коридор гудить як бджолиний рій – ти таки точно в Каневі!

Хтось знову, хтось вперше, хтось ще раз, хтось востаннє … Але всі назавжди!

Ви знаєте як пишуться романи? Все з власного досвіду. Кожна сторіночка пришивається навіки білими нитками одна до одної і створюється альманах. Так і ми разом за два липневі тижні створили альманах. Альманах емоцій, щастя, пісень, віршів, вловлених заходів сонця та крапель дощу. Наші долоні впіймали ніжні Дніпровські хвилі та пекуче канівське сонце, смак сільських абрикос, яблук, вишень та шовковиць, звучання народних пісень, частівок та гуморесок!
    

У Канівському заповіднику все у гармонії. Дружно прокидається товариство та поспішає на сніданок у новозбудовану дерев’яну їдальню. Наситилися? То й добре. Бо вже зачекався нас автобус… Ні – не зачекався. Йдемо пішки! Перший день пролинув у Пекарях. Другий курс збирав діалекти, перший – усну народну творчість. Такі все енергійні! Раділи ми, раділи куратори та керівники груп. З боку радів і Дніпро, що нам сподобалося в нього в гостях. Раділи віти беріз, тополь, ялин, раділа кожна травиночка! Після Пекарів була Бобриця, надзвичайно мальовниче село; були і Межиріч, і Старий Канів, і Келеберда (чудні назви, однак стали звичними для багатьох).

   
В селах більше дарують, аніж просять. І пісень з діалектами надарували, та ще є кармани смакоти всякої наклали. Гостинний люд. Співає, частує, веселить одним словом. А ми тоді перемовляйся в автобусі та в кімнаті до світанку. Таки вміють зацікавити. 
Ви думаєте в цьому альманасі лише місце розповідям про буденний процес збирання фольклору?



Ой на Івана, та й на Купала…


Сонце 6 липня встало раненько. Мабуть, щоби  дати дівчатам більше часу сплести віночки. Місцевий колорит та досвід студентів давався в знаки. Ближче до вечора біля Дніпрових берегів розгорілося багаття. Таке яскраве, таке грайливе, що й підхопило до танцю наших мавок та козаків. Купальська ніч  - магічна. В душі  - неспокій, на серці -  радість, на обличчі – посмішка, і разом їхні руки… під ними багаття, а навколо них – спокійні дніпровські води. Я закохалася в те багаття, воно мені нашіптувало дивину, підбурювало до веселощів! Там не було міської простоти та розлюченого натовпу. Були найрідніші та найближчі – ти, я, він з нею, та вони!



І полетіла пісня за гори, за горизонт, і розбудила вранці сонце… І кожен день летів невпинно й тихо, боявся нам повідомити, що два тижні минули. Щоправда цього року довелося покинути улюблене місце раніше (новини ви очевидно дивилися, та й я не хочу повертатися до неприємного, не хочу псувати букет штучними квітами).
Тож…Всі вдома. Але всі все пам’ятають. Кожну ніч, і кожен світанок, кожний куточок найгамірнішого коридору і кожну сходинку «Арарату». Ви бачили як з вами прощався Канів, ви чули як вам співав канівський вітер? Все чули, все бачили – нічого не забудете!
Написати про Канів роман? Чудова ідея. Правда пізніше, коли слідом не гнатимуться всякі «дедлайни» та вічна нестача часу. Тож поки – насолоджуйтеся його майбутніми уривками і вкотре усвідомте своє щастя навчання в ІФ. Хто ж як не він подарував нам цю казку? Були хвилинки щастя й смутку, але фінал то хеппіендовий, до якого додані тисячі фотокарток та ще мільйони не сказаних слів.

Наші про Канів-2013:

Шуміхіна Тетяна, студентка 1 курсу, україністика

Чесно кажучи, в Канев я їхала з невеликим бажанням.  Все-таки початок липня, хочеться побути зі своїми друзями, відпочити вдома. Одним словом поїздка до Канева не дуже "вписувалася" в мої плани, але нічого не поробиш, їхати було потрібно. Приїхавши на фольклорну практику, я зрозуміла, що помилялася в своїх попередніх думках. Нас привітно зустріли, провели до кімнат, природа захоплювала своєю мальовничістю. Моя думка кардинально змінилася. Я ніколи не забуду поїздки по селах, в яких бабусі розповідали нам про своє цікаве життя, про традиції свого села, співали українські пісні, розповідали вірші. Навіть жагуча спека не зіпсувала моє враження щодо самого процесу збирання фольклору. Я ніколи не забуду наші вечірні поседеньки на пляжі, різноманітні ігри та душевні історії, якими ми ділилися один з одним. Ми дуже здружилися. Дніпро, зорі та ми, студенти КНУ, щасливі та безтурботні, мрійливі та веселі, покусані комарами, але ті, що отримали незабутній досвід та неймовірні враження. Це було щось нове у моєму буденному житті. Я ніколи не забуду тебе, мій Канів 2013!

Панченко Микола, студент 1 курсу, україністика

Насправді було все чудово, незалежно від подій. Цікавим був і процес збирання фольклору, і все інше, що з нами відбувалося) Найбільше запам'яталося, напевно, свято Купала, а саме пісні навколо вогню та стрибки через вогонь… і в воду. Чесно кажучи, головне - хороша компанія, бо навіть в лікарні нам було весело))

Филь Катя, студентка 2 курсу, україністика

В Канів я закохалася ще на першому курсі. І я знала,що Канів 2013 буде ще крутішим. Приїхавши до заповідника я відчула себе як у дома. Знайома дорога, знайоме Дніпро, пляж, знайомі корпуси, кімнати....лише їдальня нова...дерев’яна)

Ми з дівчатами кайфували від самого процесу практики...Бо це дійсно круто їхати на 100500-річному буряковозі і співати Стрикало "Серьожа" на всю горлянку. Це круто приїжджати в село і спілкуватися із широким спектром людей: від 100-літніх бабусь до відчайдшних пияк. Купувати якийсь стрьомний напій "Синій фрукт" за 11.60 ..Їсти домашні вишні, шовковиці, абрикоси. А вдома, в заповіднику пляж, Дніпро, засмага, ларьок із квасом і з класною музикою (частенько грало радіо рокс)), а ще можна ввечері поїхати в Канів і посидіти в піцерії, яку Оля Фреймут двічі забракувала...Ясно,що забракувала, але посидіти там варто)
Хочеш - пляж, хочеш - знайомся з істориками, чи геологами, хочеш - бери гітарку і співай, що є сили,хочеш, грай в слово, чи діло і знімай це все на відео, смійся, гуляй, радій...словом, сприймай практику як курорт...і тоді навіть сам процес розшифровки матеріалу стане веселим...Адже скільки всього смішного вимовляють ці люди. )) Їхні словечка і вирази стануть крилатими фразами, котрі ще будуть довго-довго лунати у вашому лексиконі. Канів - це щось ! Це казка!! Туди хочеться повертатися ..ще і ще...))

Сергій Степанисько, студент 2 курсу, україністика

Дуже цікаві люди ці канівчани, котрі старшого віку, без остраху йдуть на контакт. Помітно, що багатьом не вистачає спілкування і просто людини, котрій можна було б "вилити душу"...Власне, ми збирали діалекти, тому не потрібно було особливо випрошувати селян «щось» розповісти, просто розмовляти всі були охочі. Хтось розвопідав про своє навчання,  пройдені випробування від голоду і війни до перебудови..Ось так! Одним словом – цікаво було та весело. )

Оржехівська Олександра, студентка 1 курсу, україністика

Канів у серці! Практика, що запам’ятається на все життя!!!Здавалося, що це будуть найгірші два тижні літа, що ми будем голодні, замучені, брудні... їхали зі страхом, очікували найгіршого!!!! А виявилося, що все просто круто: нам з дівчатками дістався номер люкс))) з вікон відкривався прекрасний краєвид на Дніпро, свіже чисте повітря - райський куточок!Харчували нас задовільно, милися кожний день). У гуртожитку було завжди весело, знайомство з геологами - дуже веселі і приємні хлопці та дівчата, наших кураторів, які суворо слідкували за дисципліною)))

Виникали проблеми з транспортом, але по селах ми їздили просто на суперових автобусах, де всі хотіли сісти назад, адже там так високо підкидало , як на атракціонах...
А приємні бабусі і дідусі годинами розповідали нам про своє життя,запрошували нас до столу, пригощали
солодощами, фруктами, і не хотіли відпускати. Це ще один доказ того, що український народ- щирі, привітні, гостинні і відкриті люди)

Закінчення практики було сумним,але ми відчули підтримку один одного, незважаючи на те, що ми з різних курсів, різних факультетів. Ми хвилювалися один за одного, піклувалися і залишалися веселими і позитивними)))))




З найтеплiшими побажаннями з Канева, Стецюк Свiтлана

Свiтлини Алiни Гузь, Стецюк Свiтлани та Катi Филь


21 лип. 2013 р.

The Best City.uа – погляд зсередини

Хроніка дня 13, місяця 7

Дніпропетровськ – місто найдовшої набережної та найкоротшої гілки метро в Європі. Палке повітря з духмяним поєднанням річкового запаху та зелені. І на наше щастя, Дніпро ще не цвіте.

Найголовніша з чотирьох сцен

   Їдемо по трасі М-04 у сторону Павлограду. 20 хвилин і ось ми бачимо величну головну сцену найбільшого фестивалю в Україні The Best City.ua! Через декілька годин розпочнеться концертна програма другого фестивального дня. На сцені з’являться такі гурти, як: KOZAK System, Дельфин, Би – 2, Ленинград, Мумий Тролль. В очікуванні початку виступів близько 40 тисячі людей весело проводять час на березі ріки Самара. Лавки майстрів петриківського розпису, головної перлини Дніпропетровщини, сурові байкери зі своїми залізними кіньми, люди, багато людей, кольорові плями наметів здалеку – це наше літнє щастя.
   Чи може дощ завадити щастю? Ніколи в житті! Ритми серцебиття українського гурту «KOZAKSystem» розгонять будь-яку негоду, повірте! Та й дощ нам тільки на радість: всі танцювали й викрикували священні слова: «Шабля – це зброя, шабля – це правда, шабля козацька – це сила і влада…»

Він прогнав дощ та повернув сонце
   Російський музикант Дельфин повернув на сцену сонце. Я б його музику порівняла з позитивною радіацією, нехай це не викликає у вас когнітивний дисонанс. Ти відчуваєш, як кожен децибел входить у твоє тіло, породжуючи ейфорію через шалений викид ендорфіну. Всім шанувальникам бажаю не раз опинитися на концерті цього виконавця.
   Неперевершений гурт «Би-2» перейняли естафету. Льова та Шура просто «рвали» публіку. Харизматичний чарівник з флейтою Янік Ніколенко заворожував своїми сольними відступами.

Що за фестиваль без казусів? 
   А ти знаєш тексти групи «Ленінград»? Для нас було несподіванкою, коли така кількість людей підспівувала не тільки приспіви, але й цілі куплети. Та наше здивування швидко зникло, бо всі учасники гурту (і їх було досить багато) цього дійсно варті.
   Завершив другий день фестивалю «The Best City.uа – 2013»  російський гурт Мумий Тролль своїми новими та старими хітами.
   Варто зазначити, що упродовж трьох днів фестивалю на сцені виступали такі всесвітньо відомі гурти, як: Hurts, Guano Apes, Lacuna Coil, The Scorpions.

  

  Тож якщо ти потребуєш музичного драйву – не чекай, дій! Попереду ще безліч фестивалів! Якщо не можеш знайти собі компанію в цьому – звертайся до нас! 



Звіт та світлини Міхєєвої Станіслави 

27 черв. 2013 р.

Сесійні казуси



Сесія… Які змішані  почуття викликає у нас це слово. І радість, і сум, і страх… Адже це не лише безсонні ночі, шпаргалки, ксерокси, конспекти, а й багато чого веселого. І часто різноманітні казуси з нами трапляються саме на екзаменах, хоча б здавалося, що немає нічого серйознішого і відповідальнішого за складання іспиту. Про такі незручні ситуації як те, що у нас інколи впадають шпаргалки, ми забуваємо ім’я викладача і запізнюємося на іспит я не кажу, бо й бувають моменти цікавіші. І саме про останні з них розповіли нам студенти нашого інституту.




Оля Тур, 4 курс, «англійська філологія».
Це було на літній сесії ще на першому курсі. Коли я перед іспитом прасувала те, що мала вдягати, то досить сильно попеклася, а коли їхала вже на іспит у маршрутці, то у мене вкрали гаманець з грошима і студентським. Сам іспит я вивчила, і білет, який мала відповідати, я знала. Але як тільки я сіла перед викладачкою, щоб відповідати, то розплакалася, через все, що зі мною сталося за день,  а вона ніяк не могла зрозуміти чому я плачу.


***
Це трапилося  перед якимось заліком. Я готувалася важко і довго – всю ніч. Перед заліком я практично не спала  і сонна поїхала у ВУЗ. Там помилилася аудиторією і зайшла не те, щоб просто до іншої групи, а до групи курсантів, які в нас навчаються. Зайшла, сіла і аж потім зрозуміла, що це не мій викладач.


Олена Мартинюк, 2 курс, «слов’янська філологія» 
В мене був казус під час іспитів і якби до них. Без мого відома, з 5 предметів на вибір мене записали чомусь на 4 (хоча потрібно було на 2!!)тому мене викликали на кожен залік.. Таким чином на іспитах мене відправили у деканат, тому що бали, які мені виставили з одного предмету не виставили у відомість, тому що я була ніби-то ще й на іншому... От така біда… Довелося ще й після сесії бігти у червоний корпус в пошуках викладача, щоб той виставив мої бали, а то б стипендії не було б.


Ася Коваленко, 4 курс, «українська філологія»
Одного разу на іспиті з української мови в  Козленко І. В. викладачка мене оцінила ще перед тим, як я  відповідала. Справа в тому,  що вона мені поставила трійку в залікову книжку замість іншої дівчинки, яка здала іспит вже. Довелося скористатися коректором)))


Саша Мальована, 2 курс, «українська філологія»
Приходжу я якось на іспит з історії України. Нічого не знаю. Викладач – звір, на модулях за моргання міг роботу забрати і більше не дати можливості її перездати. В загальному, настрій був просто супер. Сиджу. Заходить. Віддаємо йому заліківки і він починає дивитися… І тут з моєї залікової книжки випадає 25 коп. Реакція Юрія Володимировича: «Мальована… А що це за взятки?! А?!» Напевно, дана сума й справді затьмарила йому розум, так як потім він вийшов і дав всім списати, а мені просто поставив хорошу оцінку.



Опитування: Шевчик Христя

19 черв. 2013 р.

Дешеві продукти швидше стають лідерами на споживчому ринку, або історія Кока-Кола


Великий бізнес – це велика відповідальність і ще більша заздрість. Яких легенд тільки не складають про McDonald’s Corporation і The Coca-Cola Company! Про останню поширені легенди про те, що їх флагманський напій використовувався як медикамент від нервових розладів, та насампочатку був зроблений з листків коки (так-так, тої самої з якої роблять кокаїн!) і горіхів коли, а воду фірма використовує «з-під крану». До того ж, існує безліч теорій про секретний секрет виробництва і смаку напою, який неймовірно засекречений. Ми вирішили переконатися особисто в достовірності інформації, взявши з собою декілька сумнівних статей про компанію.
На єдиний в Україні завод, де виробляють Coca-Cola та інші напої компанії, можна потрапити за попереднім записом (ми дізналися про це від JCI Youth і, власне, поїхали з ними). Годинна екскурсія безкоштовна, заплатити треба лише за проїзд (завод знаходиться за Броварами). Спочатку нас запросили до музею, розказали історію створення компанії та напоїв, які вони виробляють (серед них Coca-Cola, Fanta, Sprite, Nestea, Schweppes, BonAqua, Gladiator, Burn, соки Rich та Добрий). Як виявилося, ніякого секретно засекреченого секрету інгредієнтів Coca-Cola немає, адже напій завжди проходить різноманітні перевірки, тому завод повинен звітуватися про склад, у який входить артезіанська вода (на території ви зможете побачити, де її добувають), український цукор, вуглекислий газ та концентрат, що складається з безлічі продуктів (працівник заводу сказав, що екологічно-чистих, проте які саме продукти він не знає). Власне секрет полягає у пропорції цих загадкових інгредієнтів.
Далі нас повели в місце, де виробляється Coca-Cola і BonAqua, показали, як робляться етикетки. Нас водили виробництвом, проте виробництво стоїть!!! Ця подорож була радше теоретичною, лише підкріпленою фразами на кшталт «тут змінюється папір, тому поки що механізм не працює». Наприкінці екскурсії нам дали газований напій і подарували спільну фотографію розміру А4 у великій рамці.
Навіть незважаючи на те, що виробництво, на диво, нічого не виробляло, екскурсія була чудова! Працівник заводу охоче відповідав на поставлені питання, тому всі залишилися задоволеними. Про достовірність почутої інформації не варто говорити хоча б тому, що її було мало. 
Колою я ніколи не захоплювалася, після екскурсії тим паче не буду. Для мене ця компанія цікава, перш за все, своїми досягненнями на ринку, аніж продуктом. Тому, якщо буде можливість відвідати їх завод - неодмінно скористайтеся нею, та вивчіть історію успіху лідера: можливо, знадобиться!




Текст та фото - Полич Єлизавета


10 черв. 2013 р.

«Абzац» отримав бронзу IV Фестивалю молодих видавців та редакторів «НеPAPERові серця!»



16-17 травня в Інституті журналістики КНУ ім. Т. Шевченка відбувся IV Фестиваль молодих видавців та редакторів «Неpaperові серця», організаторами якого стали студенти та викладачі кафедри «Видавничої справи та редагування». В програмі Фестивалю було чимало цікавих заходів для тих, хто бажає поглибити свої знання у сфері журналістики, любить читати книжки та не уявляє свого життя без творчості. Тобто, й для таких як ми, команда «Абzац».

Все почалося з приємної розмови за кавою в Скляній залі Інституту журналістики. Саме там всі учасники мали змогу в майже домашній атмосфері познайомитись один з одним, послухати приємну музику й взяти участь у проекті газети «VALKA» під назвою «День твого життя». Для цього потрібно було лише взяти в руки олівець і намалювати кілька зображень, які найбільш чітко характеризують твої будні. За цим слідувала офіційна частина – відкриття Фестивалю. А далі, як то кажуть, «понеслась!»: презентації книг, бук-трейлерів; зустрічі з видавцями та редакторами, жваві розмови, обговорення й багато-багато іншого. Редактори найпопулярніших видань ділилися секретами свого успіху з юними, але не менш наполегливими, «колегами».

В конкурсі видавничих проектів «Парад зірок» силами помірялись 7 молодих студентських видань з Києва та обласних центрів України. Звісно, «Абzац» не залишився осторонь цього дійства. Головний редактор Станіслава Мiхєєва й журналіст Інна Коломисюк достойно представили аудиторії та членам журі наше онлайн-видання.  Й, як результат, «Абzац» отримав бронзу цьогорічного Фестивалю! А також – безцінний досвід та поради від професіоналів цієї сфери.
Варто зазначити, що цьогорічний Фестиваль – особливий. Уночі проти 17 травня учасники читали авторську поезію, переглядали фільми, обговорювали книги. А всі зібрані кошти пішли на підтримку відділення дитячої онкології Національного інституту раку.

Світлана Попова
Свiтлини: Алiна Лiтая

5 черв. 2013 р.

Спільна праця єдиної команди!

Раді повідомити Вам, що редакція онлайн-газети "Абзац" виграла ІІІ місце у конкурсі видавничих проектів на фестивалі молодих редакторів і видавців "НеPAPERові серця!"

Це перша наша перемога, і ми здобували її для Вас, любі читачі! Дякуємо за те, що Ви з нами! 

Дозвольте мені подякувати усім співробітникам блогу, які натхненно працюють над кожною статтею, які з трепетом рахують Ваші "лайки" в соцмережі "ВКонтакті", за те, що завжди поруч, за чудову співпрацю! Дякую Вам!


З повагою,
Міхєєва Станіслава

30 трав. 2013 р.

«За заслуги перед Інститутом…»


27 травня в Актовому залі Інституту філології відбулося святкове дійство. Дирекція інституту вирішила напередодні літньої сесії привнести трохи свята і радості в життя студентів та нагородити найкращих з них (а в нас їх, як виявилося немало, а близько 160-и осіб) почесними грамотами та невеликими подарунками і солодощами.


Нагороджували відмінників навчання, молодих науковців, активістів Профбюро, Прес-центру та Студентського парламенту інституту, а також молодих спортсменів.

Особливо приємно було грамотами відзначити таких осіб, як Шаправська Тетяна, Сабляш Яна, Тесленко Володимир, Кутузова Тетяна, Баграмян Зара та Рибась Оксана, адже саме вони займаються науковою діяльністю, є відмінниками навчання та беруть активну участь в громадському житті інституту.

Семенюк Григорій Фокович та Різник Сергій Михайлович від щирого серця подякували всім активістам за те, що не шкодуючи часу та сил, допомагають розвитку інституту та працюють на його благо, а також побажали всім успішного складання сесії.


Шевчик Христина

23 трав. 2013 р.

Даніела Заюшкіна, Vivienne Mort: "Важливо добре ставитися до дитини всередині себе"


Добридень, любий читачу! Зараз ти пірнеш у казкову та магічну атмосферу! Лишень уяви: затишний зал, з коридору віє ароматом запашної кави, зала набита людьми, ніби банка – шпротами, от тільки люди ці – щасливі, з палаючими очима – чекають, коли ж усе розпочнеться…
Ти чуєш саундтрек до мультсеріалу "Мисливці за привидами" «Ghostbusters»? Вони вже на сцені! "Пані та панове! Добрий-добрий вечір! Вас вітає гурт імені та фамілії, ми називаємось Vivienne Mort! І ми починаємо!"
Ми з "Абзацом" вирішили завітати на цю чудову подію 20-го квітня у Хмельницькому в монотеатрі "Кут" і розпитати у солістки гурту Даніели Заюшкіної усілякі цікавинки!


- Даніело, розкажи, будь ласка: у твоїх текстах, та й взагалі в концепції всього гурту, постійно присутні алюзії з дитинства, дитячі  образи ("сліди маленьких рук", "дитячі фото"), наскільки для тебе важлива тема повернення в дитинство?
Я от думаю, чому ми всі любимо слухати, коли розповідають про те, як ми були маленькими? Важливо добре ставитися до дитини всередині себе. Це не означає лишатися дитиною або повертатися в дитинство. Ми хочемо бачити світ в яскравих барвах, а для цього можна освіжати пам’ять і згадувати, як ми це робили тоді. Особисто я люблю дітей, хоча вони інколи дивні...

-  Який твій найяскравіший спогад з дитинства?
Найяскравіший спогад з дитинства… О Боже, хіба можливо згадати один найяскравіший спогад з дитинства? Наприклад, в мене була така залізна коробочка, а в ній монпансьє...  Або як мені дозволили забрати з вулиці кота, і ми його викупали, і він мокрий муркотів і заснув за спиною в тата… це щастя! Або коли літом купляють нові кеди, і ти на них літаєш. Воно все яскраве – бо в дитинстві ми не спимо. Багато пов’язано з бабусею, бо в мене з нею дуже сильний ментальний зв'язок. Вона добре співає народні пісні. І ми з нею вдвох як розсядемось…


-  Це від неї ти почула останню пісня з альбому Театр Pipinó?
Так, «Зірочку». Тільки бабуся часом плутає усі слова і всю мелодію. Щоразу пісня стає якоюсь новою. Я кажу: «Чекай, там же було щось інше». От я цю пісню якось раз зафіксувала і стало більш-менш ясно. 

-  На афішах раніше усюди зайчики були. Це якось пов’язано з прізвищем чи просто задля краси? Чому саме зайчики, вони постійно там так плигають? 
Отож, бо не можемо ніяк подорослішати. До речі, зайчиків вже давно нема. Є олень, сова сипуха. Мені подобається анімалістична тема. Тварини дуже мудрі, і через те ми їх кругом малюємо.

-  Хто саме  їх малює?
Більшість зображень робив прекрасний Антон Або. Він взагалі на футболках малює, і на афішах, на обкладинках, і штани шиє.

-  Стосовно твого вегетаріанства. Що вплинуло на те, що ти так кардинально змінила меню, чи це з самого дитинства?
Постійно це розказую, треба вигадати якісь варіації моєї історії... В 5 років я дізналася, з чого робиться м'ясо і м’ясні вибори. А знаєте, бувають такі діти – раптом що – плачуть. Ну там, мама Бембі вмерла – і тиждень я можу ридати, і не забуваю. Так от, в селі я тільки-но бачила свинку і вірила, що село – це таке класне місце з міні-зоопарком, де тваринки собі гуляють.  А все зовсім не так. Тоді я відмовлялася їсти м’ясо, всі хвилювалися, як це дитина без мяса, це ж може бути остеопороз.  А далі ще виявилося, що і Хрюшу з передачі «Спокойной ночи, малыши» з’їдять. Але моя мама сказала, що Хрюша – це актор, він цінний компонент, і у нього є всі шанси, що не з’їдять. Мені підкидали усюди м'ясо: у пельмені, наприклад. Років в 11 вже точно дійшло що треба робити, наполягала на своєму, краще пояснювала. І з того віку вже не вживаю. Це як етичний момент більше, хоча я ще і за здоровий спосіб життя.

-  В Інтернеті можна знайти інформацію, що хтось з гурту складає тобі  компанію у вегетаріанстві? 
Компанію складає барабанщик, Гліб Проців

-  А коли ви усією групою сидите у якомусь кафе, не виникали ніколи непорозуміння стосовно їжі за загальним столом?
Якщо щось, я віддаю свою порцію

-  1 жовтня відзначається Всесвітній день вегетаріанців, а ви святкуєте?
Ні, не святкуємо. Мені здається, що це для людей, які тільки переходять, щоб легше було відмовитися від старого раціону. Вони збираються, підтримують одне одного, їм потрібні такі дати. Але колись давно в цей день я роздавала листівки на Льва Толстого в Києві.

-  Ваш тур до виходу альбому так хаотично розтягнувся на декілька місяців, чи раніше була стара програма? Адже ви почали радувати слухачів концертами іще в кінці минулого року…
Підмічено правильно. Тур в нас справді хаотичний, якось так: було три міста, потім знову Київ, потім інші міста, потім знову Київ. В першій частині концерту ми граємо нові пісні, в другій – програму другого альбому. Дуже радісно бачити, що люди знають всі тексти. І дуже радісно чути, як вони голосно і красиво підспівують. Я відмічаю, що в багатьох слухачів шикарний слух і приємний голос.

-  Перші п’ять чи шість пісень виконані сьогодні були новими, принаймні – їх немає в Інтернеті.  Це вже пісні, що увійдуть до нового альбому?
Так, це пісні з наступного альбому. Його слід очікувати восени.


-  Ми тут дізналися, що ти даєш уроки вокалу. Діткам?
Моїм «дітям» від 17 до 39. І я більше ділюся тим, що є, ніж викладаю. Я не давала оголошення чи щось таке, просто почали писати слухачі. Спершу відмовлялася, бо я не була впевнена, що зможу правильно подати інформацію і не зламаю комусь співоче життя. А тоді дивлюся – а в мене таки виходить. Вони не лише виконують чуже, я наполягаю, щоб учні співали своє. Ми часто записуємо авторські пісні, а потім я їх піарю.

-  Який музичний фестиваль, з-поміж тих, де ви виступали, найбільше вам сподобався?
Мені сподобалася "Республіка" в Кам’янці-Подільському. Було дуже класно, холодно трохи, але народні серця зігріли мене J На цей рік знову їдемо.
- Хоч не планується ніяких реорганізацій серед учасників гурту?
Вигнать Санька [Олександр Лежньов, клавішник гурту] чи що? (сміється). Ми хочемо взяти на виступ в клубі "Толстой" [відбудеться 6-го червня в Києві, прим. автора] додаткового гітариста.

-  А новий альбом буде без акомпанементу електрогітари?
 Вирішимо на місці :)

-  Що є первинним при написанні пісні: мелодія чи текст?
Все разом. Як виглядає процес написання? Я беру свій блокнот, олівець, сідаю біля фортепіано і швидко записую. Все разом, дуже швидко. Пісні народжуються швидко. А буває, що я не знаю, про що написалася пісня, тоді я просто кличу когось і кажу: "Слухайте мене!". А тоді хтось каже: "Ах, це ж про анорексію" (сміється). Тоді я розумію, що написала пісню про анорексію.

-  Яка твоя улюблена дитяча казка?
"Маленький принц". Ні! "Вітер у вербах" Кеннета Грема.

-  Чи хотіли б ви записати якийсь саундтрек до дитячого мультфільму? 
Я б хотіла озвучити якогось героя. Мене навіть кликали на якийсь серіал, і я туди прийшла, але там сиділа тьотя, яка озвучувала Барта Сімпсона, і вона як почала своїм голосом виробляти, і ми всі, які там були, подумали, що нехай вона краще всіх сама озвучить J

-  А якби озвучували якогось мультяшного героя, то хто б це був? 
Я не знаю. Джекі Чана. Когось зловрєдного.

-  Ваш виступ розпочався дуже цікавим виходом під композицію з мультсеріалу «Мисливці за привидами». Це у вас така традиція?
Поки що грає це, а потім змінимо. Ми ще під "Чіп і Дейл" виходили.

-  Це улюблені мультфільми?
Ну так, вони йшли в 90 – ті.

-  Ось цитата з однієї з ваших пісень, що зараз прозвучить як питання. Так "що ми всі робитимемо у вівторок, якщо  в понеділок всі ми помремо"?
У вівторок... Це вже пройде 12 годин за ніч, а то й більше... Може ми уже доберемося до небес. Або наше тонке астральне тіло зачепиться за дерево і на ньому повисне

-  Якою б книжкою ви поділились з нами, з філологами? Може підкажете щось з сучасної української літератури?
З української не пораджу, бо мало її читаю. Мені подобаються Орхан Памук, Хуліо Кортасар, Мілорад Павич. Але спершу треба класику почитати.

-  Вистачає часу між концертами, репетиціями і викладанням на читання?
Отак щоб правильно читати і не відволікатися, звичайно, часу майже ніколи не буває. Так я можу читати у відпустці і десь в раю. Завжди беру книгу в дорогу, але в дорозі букви стрибають. Це незручне читання зайвий раз нагадує мені, що я зайнята. Мені подобається мій графік.

-  Де ідеальне місце для вас? В Україні, в світі? Чи для відчуття комфорту просто потрібен якійсь особливий стан?
Коли у мене відповідний стан, то я усюди друг. Тоді мені будь-яке місце підходить для того, щоб почуватися в гармонії з людьми, Всесвітом. Сьогодні я прокинулася з хорошим настроєм і не зустріла знайомих, бо Кам’янець  – місце незнайоме для мене, зате мені стрілися дві собаки, а їх можна нагодувати, погладити, погратися з ними – це вже міні-соціум. Дружбу можна заводити будь з ким, місце не має значення.



У гурту Vivienne Mort дві платівки: "Єсєнтукі LOVE" (2010) та "Театр Pipinó" (2013). Кожна пісня з цих альбомів оповита казковістю, глибиною думок. В другому альбомі є дві українські народні пісні - "Перейди місяцю" і "Зірочка". До речі, пояснення назви цього альбому – "Театр Pipinó"– можна знайти на самій обкладинці  диску: "Я – частина лісу, де кожне дерево вкопане в свою тінь. Я дерево. Поки росте темрява за твоєю спиною, встигни згадати, з ким ти дружив у вісім років. Де ти тепер, Малий Піпіно? Спати не можу – стільки про тебе думаю".

Учасники гурту: Даніела Заюшкіна — вокал, музика, тексти; Гліб Проців — ударні; Олександр Лежньов — клавішні; Дмитро Коляда — бас-гітара.

А ось що про Vivienne Mort говориться в одному з описів гурту, який можна знайти в інтернеті: «Атмосфера музичного театру, суміш салонного кабаре і дитячої вистави. Стареньке фортепіано, бас, барабани та голос…»



Фото та інтерв’ю - Міхєєва Станіслава, ексклюзивно для газети «Абзац»

12 трав. 2013 р.

СЛОВО РЕДАКТОРА


В житті кожного з нас поселився цікавий хамелеон. Ви знали? То літечко так маскується! Реагує на ім’я Весна, любить гратися у високу температуру повітря та жаркі дні. Де ділась справжня весна – не відомо. Ця пані лиш деколи з’являється серед міста: то на гілках абрикоси, то витанцьовує танок з бджолами біля квіток каштанів, то підспівує веселим пташкам. 

Клімат, звісно, змінився, а от сезонний біоритм ти нікуди не дінеш. Ця пора року ніби і створена для мрій, кохання, насолоди життям…
Травневий номер газети «Абзац» потішить вас, рідні читачі, неабиякою палітрою матеріалів. Довідатися чому виникла традиція фарбувати яйця, розкрити міфи про подорожі, дізнатись, що подивитись у кіно (та навіть у сферичному кіно), та які модні кольори цього літа, можна на сторінках нашого онлайн-видання. І це ще не все! Інтерв’ю зі Світланою Сукач, Головою Студентського парламенту Інституту філології,  з Олександрою Тонконог, Королевою титулу «Міс Глядацьких Симпатій КНУ 2013», розкриють таємниці цих чарівних леді.

Зазирни до газети «Абзац» - отримай свою порцію особливої інформації!

Будемо раді Вашим блакитним  серцям у соцмережі «Вконтакте» та коментарям!

Щиро Ваша,


Міхєєва Станіслава

Горнятко кави з історією про сильне почуття




Відвідувач



        Кап-кап, брязкіт дощу, гуркіт блискавки, сигнали автівок - місто вкрилося сотнями квіток-парасольок…
        Цього сирого і сірого вечора я забігла за звичкою до «Чашки» (кафе недалеко від мого дому)- тут завжди вирував магічний аромат кави та тістечок. Я замовила капучіно та сіла за останній столик. Відвідувачів було небагато, тому у мене був шанс відпочити та подумати. Ні, треба відпочити «від подумати», бо думати мене вчили з дитинства. Я тільки й чула: «Юлю, потрібно завжди думати, що ти робиш… що про тебе скажуть люди». Оо…люди…скрізь люди…здається, що дихаєш цими людьми…де вихід? Я просто хочу щастя…я так небагато прошу». Чекаю, поки принесуть каву. Тут до мене підсів хлопець років двадцяти п’яти. Він сказав: «Дівчино, посміхніться, бо сонце ще не скоро потішить нас своєю присутністю, а Ви можете врятувати ситуацію». Я відповіла на прохання усмішкою, проте думки мої блукали в бурхливому потоці. Він про щось розповідав – мені принесли каву. Нарешті я відчую тепло, хоча б штучне, тепло з ароматом карамелі…..яка карамель… про що я думаю - дитячий садок. Тут я скрізь сварку у своїй голові чую:

-          Мене звуть Рома, можна Ромео (жартую), а Вас, юна леді, як ?

-           А..що? звуть…мене? Юля...так…Юля.

-          .Це цікаво, то Ви – Джульєтта.

Я знову іронічно посміхнулася у відповідь.  «Ох, -  думаю - як нещиро, хлопець з усією душею, а я…» Тут він мені простягає маленький згорток старих, пошарпаних листочків паперу…Я бачу малюнки…на них – себе…Тут блискавка гримнула своїм суворим басом, що мені аж стало не по собі…

-          Звідки? як? Я перший раз Вас…Ви мене не знаєте…як?

Він посміхнувся і я побачила дві милі ямочки на щоках.

-          Ви мені наснилися.
-         Я не вірю в таке, - скептично відказала я. До речі, можна на «ти»…

-          Добре, ТИ мені наснилася і це правда. Я не брешу. Я коли Вас..еее…тебе  побачив, я сам був у шоці. Мені здавалось, що я знову сплю. Ущипни мене…ні…не сплю…ти справжня.

-          Дякую. Чесно, я дуже не люблю такі знайомства. Я не знаю, про що говорити з людьми в таких ситуаціях…

-          А мені не потрібно говорити…мене влаштує дивитись на тебе.

-          Ем…якось дивно…тобі не здається?

-          Облиш. Мовчи. Можна я намалюю твої думки. Ти зараз стурбована. Ти втомилася. Від людей, від самої себе.

-          Як ти знаєш?...

-          Я читаю очі.

-          Читаєш очі? Цікаво-цікаво, - з насмішкою сказала я, а саму просто колотило від страху… «Він вкраде мої думки і покаже всім…»

-          Не бійся, не розкажу. Я вмію берегти таємниці, - сказав Рома, підмигнувши.

Я сиділа, як бліда статуя. Пульс уповільнився, мені здавалось, що навіть мої думки застигли.

- Джульєтто, - клацаючи пальцями перед моїми очима, він промовив: «Дівчинко, щоб бути щасливою, достатньо тільки посміхнутись, - це твій вихід. Хочеш навчу?»



 Жибер Юлія