1 бер. 2011 р.

Зустріч з Юрієм Мельничуком

22 лютого в Мистецькій залі Інституту філології відбулася лекція знавця народного мистецтва Юрія Мельничука на тему "Український традиційний спосіб зодягання" . 



Було дуже цікаво. Ми з німецької філології дійсно зацікавилися народним вбранням, символікою української культури.
Ксенія, німецька філологія

Захоплююча лекція занурила нас на кілька годин в атмосферу українських традиційних народних святинь. Дуже сподобалось! Просто немає слів!
Вікторія, 2 курс, фольклористика


 
Дуже цікаво було дізнатись про оберегові функції одягу, побачити відмінності жіночого вбрання. Весела атмосфера і цінні знання! Чудово!
                                                                                                    Олена, 2 курс, фольклористика 

Надзвичайно цікава, і, що важливо, потрібна зустріч. Тепер знатимемо, як грамотно вдягнутися на етнозахід.
Анонім






Tout simplement fantastique ! Le sens profonde des choses commence à se dévoiler.
Estelle, стажерка з Франції, Сорбонна






Фото: Андрій Паславський

Благодійний концерт «Врятуймо життя!» в клубі «Планета»


Що би не тлумачили деякі раціоналісти, життя переконливо доводить: байдужість і суспільство не є тотожними поняттями, а дружба є сильнішою за обставини. 16 лютого в диско-клубі "Планета", який знаходиться на території студмістечка, відбувся благодійний концерт "Врятуймо життя!".

Метою заходу став збір коштів на лікування Ярослава Петрика, студента Інституту філології, у якого кілька місяців тому діагностували злоякісну пухлину мозку. Після складної операції хлопцеві раптово знову стало погано, і він опинився в лікарні. А вартість курсу терапії, який було потрібно пройти для того, щоб всі зусилля не стали марними, виявилася завеликою для батьків Ярослава.
  
"Я не знаю Ярика особисто, - говорить Ліза Тишкевич, активістка студентського парламенту Інституту філології, одна з організаторів концерту. - Але після цих подій я дуже хочу познайомитись. Всі, до кого я зверталась по допомогу, відгукувались про нього як про людину виняткового таланту і доброти. Але навіть ті, хто не знав Ярослава, купували квитки, почувши його історію. Це дуже тішить, бо означає, що ми ще не зовсім зачерствіли.

Що таке 50 гривень? Це похід на пиво в якийсь паб. Або півтора квитка в кіно. Вперше в житті, тримаючи в руках гроші, я зрозуміла, що ці папірці можуть дорівнювати людському життю. І зрозуміла, що це неспівмірно".

В благодійному концерті взяла участь молода київська група "Дівчина Джона". Кореспонденту Z вдалося поспілкуватись із її солістом Юрієм Парандієм. 

"Співчуття - це те, що робить з нас людей. Землю обертають оптимісти. А саме вони і є тими, кому не все одно. Поглянув би я на обличчя тих, хто вважає, що небайдужих не залишилося, коли б життя дійсно зупинилося. Я вірю в людей, і щодня мої очікування виправдовуються. Ярославові хочеться побажати якнайшвидшого одужання, перш за все. Нехай цінує своїх друзів. Батькам Ярика хочеться побажати сил та терпіння. Їм нині важче, ніж будь-кому".







Текст: Дар’я Ігнатенко

Нестандарти мислення


Вітаю на сторінках віртуальної газети.
Це літературна рубрика, створена на радість усім, хто вміє між рядків бачити правду життя. Для тих, хто шукає нових обріїв і прагне ступати за межі дійсності. Для тих, хто сміявся до сліз. І врешті, для тих, хто помічає деталі.

На крилах фантазії, на дуже великій відстані від тимчасового «сьогодні» ми зможемо бачити нові світи. Лише прохання – не дивитись вниз, бо ж ми дістанемо вершини тоді, коли нас не стримуватимуть пута буденності. О так, саме тут – у світі літератури – місце для пафосу.

Не Письменник той, хто не зумів додати до зору людини «зіркості». І не Читач – хто вважає себе реалістом. Бо ж реаліст визнає лише одну реальність. Мрійники знають про існування паралельних світів. Лише мріючи можна руйнувати стереотипи.

Вирушайте на пошуки відповідей. Прокидаючись, ставте запитання, нехай би вони були навіть примітивні. Усе має значення. Мріючи, уявляючи небачені краєвиди, ви краще побачите дійсність. Вона ж кольорова – тому фарбуйте сторінки життя широкими пензлями, і життєвий досвід робитиме їх ширшими.

Я не переказуватиму тут сюжетів книжок і не змушуватиму вас їх читати. Я збиратиму враження. Звідусіль. І робитиму імпресіоністичні замальовки.

Отже, замальовка перша. Надихають „12 обручів” Юрія Андруховича.

„Процеси життя – процеси самозаперечення” (В. Підмогильний). Пошуки людиною свого місця на землі завжди супроводжуються стандартним „джентльменським” набором почуттів: кохання-розчарування, зітхання-протистояння, сльози-мімози і величезне, навіть грандіозне бла бла бла. Інтелігентність шукає толерантності і тактовності, а пост-модерн вимагає заперечення, шоку, нівечення вчорашнього ідеалу.

Цитування самого себе, багаторівневий сюжет, висмикування слів – загублених десь у вирі досліджень періоду „розстріляного відродження”. Твір виглядає як гра реальностями, а насправді, лишає по собі невивершеність сподівань. Автор здається цинічним і зухвалим, ніби він знає, що розумніший за багатьох, і дуже хоче про це сказати, але втримується, і знову ж таки через свою зухвалість. Твір дійсно потребує підготовки; треба принаймні знати, хто такий Богдан-Ігор Антонич, і чому його називають „поетом весняного похмілля”.

Перші враження – обурення, сплеск думок, що наздоганяють одна одну, і одна одну заперечують (це ж пост-модерн, люди!). Невміння пояснити своє обурення призводить до втрати слів і хапання ротом повітря. Але емоції вщухають, слова знаходяться, і ось твір мені вже подобається – хіба вже тим, що він змусив мене думати.

Не раджу читати традиціоналістам. Я знаю людей, яким „плюралізм думок” пост-модерну не до душі. І раджу читати всім, бо якщо вас нервує літературний твір, ви вчитеся думати і будувати свою критичну думку.

Анастасія Кучинська

Тріумф жіночої краси в чоловіче свято


23 лютого, у День захисника Вітчизни, коли всюди лежав сніг і тримався 10-градусний мороз, філологи вирішили почати весну і розбавити зимовий день флером дівочої ніжності, пристрасті і спокуси. Вони провели конкурс «Царівна Інституту філології».

Захід відбувся у актовій залі головного корпусу. Саме там на сцену вийшли 10 сміливих, вродливих дівчат. Кожна з них – неповторна, особлива та чарівна, тому журі мало завдання не з найлегших – обрати найкращу. Зал був заповнений студентами вщент. Причому більшість становили не філологи, а гості з інших факультетів.

У першому турі конкурсантки мали продефілювати у камуфляжі. Цей одяг, як жоден інший, підкреслював характер, впевненість і неприступність кожної з дівчат. Після цього філологині познайомилися із глядачами. Вони зробили це у незвичний спосіб: представлялися з екрану. Так-так, глядачам показали відео-візитку кожної моделі.  Це одна з родзинок цьогорічного конкурсу краси.

Іншою особливістю заходу було дефіле у дизайнерських сукнях від Ірини Лиштви. Вбрання дизайнер підібрала для всіх конкурсанток із урахуванням особливостей фігури, розміру і, звичайно ж, кольору очей кожної панянки. Серед десяти дівчат не було жодної, кому б не личила сукня.

Між виходами моделей глядачів розважали університетські музичні і танцювальні гурти. Демонстрували номер вихованці музичного училища імені Глієра. Однак найбільше оплесків та справжній шквал емоцій викликав емоційний музичний  виступ Володимира Тесленко

Як тільки хлопець побіг за куліси, звідти вийшли студенти Військового інституту у парадній формі. А до них приєдналися й панянки. І почався вальс… Із неймовірною легкістю кружляли дівчата, тримаючись за міцні плечі військових, мимовільно демонстрували свою пластику та витонченість. Хлопці ж чітко виконували рухи танцю, обережно притримуючи красунь за талію. Все виглядало так, ніби це було не змагання вродливих дівчат, а справжня феєрія краси.

Завершився конкурс визначенням переможців, чудовим настроєм і, звісно ж, врученням корони – атрибутом жіночності, вроди та визнання.
Другою віце-міс стала Валерія Голубчик із слов’янської філології, першою віце-міс – фольклористка Олена Безкоровайна.  І, нарешті, почесний титул царівни Інституту філології отримала Яна Черкасова. Вона навчається на відділенні білоруської філології. Конкурсантки вітали одна одну, фотографувалися разом, намагаючись розтягнути незабутню мить.
  
Та на цьому свято не закінчилося, воно перемістилося у нічний клуб «Бомонд», там під запальні ритми музики та під щирий сміх студентів розважалися вони – ті, хто привів весну.

Переможниця конкурсу Яна Черкасова (з мікрофоном)














Текст і фото: Володимир Мукан

Дефіцитний період

Або кілька слів про цифри, інертність і принцип роботи «зіпсованого телефону».

Лютий 2011 року - місяць дійсно магічний і незвіданий. 
Він  пролетів швидко не лише завдяки своїй  астрономічній скороченості, але  й динамічності. Доки у Новій Зеландії населення потерпало від землетрусів, в Китаї святкували Новий Рік, в Єгипті поволі затихала революція, а світові вчені ламали собі голови з «феноменом кінця світу», знаходячи нові шляхи запуску адронного колайдера. Київське «Динамо» не переставало приємно дивувати своїх фанатів, а тим часом «всемогутній Google» знаходив близько 142 тисяч повідомлень з тегом «підвищили ціни». 
Незмінним лишалося тільки одне: студентство КНУ потерпало від двох катаклізмів, і якщо до сесії ще далеко, то це:

А) Ціни на гречку (одна з найприйнятніших, але останнім часом делікатесних страв) і
Б) Плітки і прижиттєве втілення тих пліток.

 І якщо з першою проблемою можна впоратись за допомогою банальної «Мівіни» (шкода, що  в такі моменти шлунок не може висунути позов на свого власника), то  з іншою проблемою все набагато складніше. Тож, якщо ви і досі не встигли розібратись «що і як і з чим все це їсти» - ласкаво просимо, Вам сюди, Ви, безперечно, не прогадали.

Вперше почута, звістка про підвищення цін була схожа на невдалий жарт. Але що більше про це було розмов на парах, у кафетерії, навіть на східцях,  тим більше починала закрадатись підозра, що щось все ж не так. Проте, вірити в це все ж мало хто хотів, а хто й почав, відкладав цю звістку у довгий ящик, сподіваючись, що це його омине. 

Повна ясність настала лише тоді, коли почались збори з приводу підвищення платні. Але й після того нічого не зрушилося з мертвої точки.

А що філологи? Їм лиш дай найменший привід і фреш-мейдівська байка буде готова. Свіжа і запашна, щойно печі. «А ну ж, скуштуй мене», - так і проситься вона, і ми ковтаємо цю наживку не задумуючись. Кількість різноманітних спроб пояснити зростання платні просто вражала! Вони стосувались і розбудови станцій метро, і зміни клімату, і навіть Євро 2012, адже коштів у бюджеті не вистачає не те, що на підготовку, але і на саме місто. Звісно, відкидати цей варіант ніби і не можна, але й погоджуватись теж. А що, давайте усі світові кризи списувати на підготовку до Євро - і жити буде легше, і виправдання завжди знайдеться!

Що ж до офіційних  пояснень, то все виглядає на перший погляд доволі прозаїчно-уряд зменшив фінансування університету, який в свою чергу збільшив плату за житло. Але як формувалися нові тарифи? За що саме тепер ми будемо платити вдвічі більше?

Чи зросла наразі стипендія? Ні.
Чи потрібно якщо не боротися, то принаймні отримати чітку відповідь на питання, які саме послуги вплинули на тарифи - так!
Не кожен може дозволити викидати на вітер майже третину стипендії. А що, якщо ти навчаєшся на контакті? Що тоді? Занадто дорогим тоді виявляється право просто «жити».

Вважати це підвищення справедливим чи ні - справа кожного  студента, але протестні настрої  вже починають визрівати, то що буде, якщо її дійсно підвищать?

Чи зменшиться платня за гуртожиток?
Навряд чи, але можна принаймні зробити зміни не такими катастрофічними!Як казав Чак Палагнюк (або Чак Паланік, якщо вам так зручніше): «Доки не знайдеш річ, за яку треба боротись, ніколи не почнеш боротись з будь-чим».

Решітько Вікторія