31 бер. 2011 р.

Неідеальний ідеал краси

Найжіночішому дню присвячується

Звідки взялися ці 90-60-90? Коли і з якого це дива люди вирішили, що це і є те, що можна назвати красою? Чому більшості подобаються ці параметри? Не знаю, але після переглядів усіляких конкурсів краси в мене виникають саме такі запитання. Адже те, через що мучаться так багато дівчат, є абсолютно безглуздим! Хоча, загалом, завжди вражало, як сильно може суспільство підпадати під вплив. Виявляється, нав’язати можна все, що завгодно – навіть таку річ, як “власний смак”.

Жіноча краса – те чим в будь-який час існування людства захоплювалися і захоплюватимуться найбільше. Але кожна епоха мала свої стандарти цієї краси і от тепер ми докотились до цих 90-60-90. Невже нам так подобаються якісь рамки?

Виявляється – так.

У Давній Греції, наприклад, вважалось, що кохання до жінки низьке. Жінка слугувала заради продовження роду і не більше. Кохання ж до чоловіка було високим і особливим. Існував звичай, коли чоловік, закоханий в хлопчика 13-18 років, мав вистежити свого коханого і викрасти. Друзі закоханого не мали права перешкоджати йому, та ба, - навпаки, давали гроші, щоб “молодята” могли розважатися. По суті, “фішка” була в тому, що закоханий чоловік мав догоджати своєму хлопчикові під час викрадення, дарувати коштовні дарунки а потім відпускати. Викрадення мало тривати не більше 2 місяців. Дарунки хлопчик зберігав протягом всього життя і пишався ними. Ті, кому зі щедрими прихильниками не пощастило, вважалися невдахами.

Цікаво, що платонічним коханням зараз помилково вважається кохання без фізичного “втручання”, а насправді цим терміном позначалося отаке ідеальне гомосексуальне кохання. Прихильником його був Платон, який і дав своє ім’я явищу.

Справжня любов до жінки з’являється вперше тільки в Давньому Римі. Точніше сказати, в той час це і стає нормою. А інші прояви своїх вподобань стають чимось екзотичним. Хоча, як не дивно, з усіх імператорів тільки один Клавдій був гетеросексуалом, над чим його сучасники любили покепкувати.

Першим відомим втіленням еталону жіночої краси стало скульптурне зображення Афродіти, приписуване Праксителю. Широкий стан, маленькі груди – це були ті фізичні якості, які зачаровували чоловіків давнього Риму і навіть пізніших епох: в 17-18 ст., в епоху Просвітництва Афродіту вважали ідеалом пропорцій.

В Середні віки увага до статевих стосунків знижується під впливом релігії. Краса жінки стає другорядною ознакою, підкреслити її не намагаються.

У XVII—XVIII століттях у Франції домінує розкішний стиль бароко, який привносить свої корективи в уявлення про ідеал краси. Це час, коли в середньому один рік з чотирьох виявляється врожайним, і смертність від голоду сягає величезних показників. Зрозуміло, красунями вважаються тепер пишнотілі, навіть товсті, дівчата. Складки на животі були доказом заможності, адже «наїсти» собі їх могли тільки багаті. Пригадаймо лише картини того ж самого Рубенса або Тиціана!

Але й не таке було в моді. Наприклад, тоді ж європейські дівчата малювали на грудях тонкі світло-сині і фіолетові смужки, імітуючи вени, які просвічуються через шкіру. Біла шкіра цінувалась понад усе. Тому зуби фарбувались вугіллям у чорний колір, щоб шкіра здавалася ще білішою. Навіть така малоприємна річ, як карієс, вважався престижною хворобою гурмана, який мав що попоїсти.

В 30-х роках ХХ ст., коли весь світ застиг в очікуванні війни, ідеальною вважається спортивна фігура з сильними м’язами. 

Повоєнні роки повертають моду на пишних дівчат з повними грудьми і стегнами. Ідеалом цього часу стає Мерлін Монро.

В 70-х ми бачимо моду на худих, навіть анорексичних, дівчат. Це час Твіггі й повального захоплення дієтами.

Новий час, по суті, зберіг моду на «кістки». Хворобами поколінь молоденьких дівчат стали анорексія та булімія, обидві – безпосередні родички нездорового прагнення скинути вагу. Символом боротьби з анорексією є Ізабель Каро. Вона померла нещодавно у віці 28 років. При зрості 1, 65 м дывчина важила лише 35 кг...

Можна зробити висновок про те, що всі “ідеальні параметри” є абсолютно безглуздими. Кожна людина має свій смак, і прикро, якщо він нав’язується. Але як би там не було, краса дівчини – бути такою, якою вона є, і тоді це буде подобатись іншим.

На підтвердження цієї здогадки звернімося до найголовніших поціновувачів жіночої краси, на яких, власне, і спрямовані зусилля.

Ось, що кажуть хлопці:

“...але тіло то таке, коли гарне обличчя. Якщо дівчина красива і зі звичайним тілом, то мені вже було все одно яке в неї тіло.” (Максим. 20р.)

“Улюблених параметрів для мене ніколи не було, головне ,щоб не була занадто повною чи худою”. ( Андрій 21)

“...якщо не товста і не дуже худа, а струнка, то і ноги автоматично гарні. А я завжди дивився першим чином на ноги”. (Влад 19)

Головне - не довіряти занадто моді. Бо про що вже можна говорити, коли людині нав’язують навіть прекрасне? Як легко має бути тоді нав’язати звичайні побутові речі....головне правильно подати. Не варто зливатися з загальною думкою, і не дай бог фарбувати зуби в чорний, бо це модно. Набагато краще думати своєю головою.

До речі, Гете колись сказав : “Добро краще за красу”.

Можливо, варто прислухатись?

     Лисенко Дар’я

Немає коментарів:

Дописати коментар