Як ми живемо? Дуже просто!
Три ліжка, одна величезна шафа, три
тумбочки, три стільця, один стіл і одне вікно. Це стандартний набір гуртожитківського казенного майна. З
цим дехто звикає довго, дехто не витримує і тікає в однокімнатні квартири разом
з подругами і все знову майже однакове, три ліжка (якщо не більше), три
стільця, стіл, вікно. Хоча на додачу ще йде кухонька, ванна кімната та не 100
гривень за помешкання, а десь 500 в кращому випадку.
Але найголовніше - це свобода, ніяких прискіпливих вахт, ніяких перевірок,
за які ти потім або з доганою до коменданта, або з мітлою надвір,
відпрацьовувати своє невинесене сміття чи стілець, позичений сусідці з іншого
блоку (маячня, але, виявляється і такий пунктик є в списку чого не можна робити
в гуртожитку).
Якщо ти взагалі від природи щасливчик, то ти живеш з нормальними,
адекватними людьми зі своїми тарганами в голові. Як хтось сказав «Бог не
змилувувався і поселив мене з тобою ». Отак різних людей, з різних регіонів та
сіл утрамбовують в кімнати і їм доводиться або зживатися, або робити все щоб
переселити або пересилити нелюбих.
Іноді дії добрих і милих діточок доходить до абсурду. Один такий випадок
трапився зі мною.
Я жила в кімнаті ще з двома милими створіннями. Одна була готом, а інша по
іронії долі була дуже праведною. Витворився дуже цікавий мікс поглядів та ідей.
Першим сюрпризом стало те, що на щойно поклеєних шпалерах праведниці
після вихідних ми помітили криваві винні чи компотні візерунки, які прикрашали
майже всі стіни. Мене це розвеселило, ну а когось, звісно, дуже збісило. Після
того випадку ми, звичайно, зрозуміли, хто чим дихає, і в нашій кімнаті
з’явилися чудові фотошпалери. Мабуть, розповідати та розкривати всі чудові будні мого першого курсу в гуртожитку я не
буду, тому що моя розповідь перетвориться в оповідання, а то і далі.
Останнім екзаменом літньої сесії мого першого університетського року була
філософія. Майже всю ніч я готувалася в чудовій компанії дівчини в чорному і
друга, який хропів на сусідньому ліжку.
Після екзамену мене викликали в студентський парламент і вельми симпатична
тьотя розповіла мені історію, що до неї
приходила дівчина, яка ледь не на колінах упрошувала, щоб її переселили в іншу
кімнату, тому що її сусідки іншої віри, антихристи, вони носять чорний одяг,
слухають іншу музику, чіпають її та її речі. То було смішно і грішно.
Нас з гуртожитку не вигнали, оскільки ми були на першому курсі і ще нічого
не встигли «нарушить». Хоча на коврику перед комісією все-таки довелось
постояти.
«Це до чого ж потрібно було довести бідну дівчинку, що вона пішла аж на
такі вчинки?» - спитаєте ви. Можу запевнити, дияволу ми не поклонялися, не
приносили в жертву жарених курочок якомусь ідолу і не знущалися з бідної
дитини. Як-то кажуть при розлученні, просто не зійшлися характерами.
Десь на другому курсі праведниця несподівано призналася мені, що вона сумує
за колишнім життям і що зараз вона живе з дівчиною, з якою ані весело, ані
сумно, просто тихо. Вона сказала, що знову хотіла би жити разом і сильно
вибачається за скоєне.
Навіщо нас поселили в гуртожиток? Якщо ви думаєте лише про дах над головою
і можливість навчання, то ви помиляєтесь. Це було зроблено для того, щоб ми
відчули смак отого майбутнього самостійного життя.
Щоб одного дня ми з дипломом в руках і зданими ключами від кімнати з
полегшенням видихнули і надалі боролися за багатокімнатні квартири з модними
меблями та технікою, самі вирішували, кого запрошувати до себе в гості і коли
виносити сміття, щоб колись по дорозі на роботу чи кудись ще ви зустріли свою
сусідку по кімнаті чи просто знайому з гуртожитку і за чашкою чаю з тортиком
захоплено згадували про минулі роки цікавого життя.
Підлісна Ганна
Немає коментарів:
Дописати коментар